Джон Апдайк - Іствікські відьми
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— У тебе чудова шия.
— Я завжди вважала її надто короткою. Присадкуватою. Ніколи не любила свою шию.
— Ой, не треба так. Довгі шиї гротескні, вони пасують лише чорним.
— А в Бренди Парслі є адамове яблуко.
— Не треба лихословити. Думаймо про щось світле.
— І мене. Мене наступну, Дженні, — заблагала Зукі писклявим, дитячим голосом; вона імітувала його доволі вправно, а коли бувала накурена, не цуралася посмоктати великий палець.
Александра простогнала:
— Яке непристойне блаженство. Я валяюсь і ворочаюсь, як та льоха.
— Хвала Богу, ти не смердиш, як вона, — сказала Джейн Смарт. — Чи смердить, Дженні?
— Вона пахне солодким і чистотою, — стримано сказала Дженні.
З-попід цього прозорого дзвона невинності чи незнання її злегка гунявий голос долинав ніби здаля, хоча й чітко; у дзеркалах вона, стоячи навколішки, розміром, формою й лиском нагадувала одну з тих порожніх порцелянових пташок із дірочками з обох боків, з яких діти видобувають по кілька свистючих нот.
— Дженні, стегна, будь ласка, — попрохала Зукі. — Тільки повільно, надзвичайно повільно. І використовуй нігті. Не бійся зачепити внутрішній бік. Внутрішній бік колін — це чудо. Чудо. О Боже мій, — великий палець ковзнув їй до рота.
— Ще, дивіться, зморимо Дженні, — застерегла Александра тактовним, уникливим, байдужим тоном.
— Ні, мені це подобається, — сказала дівчина. — Ви всі дуже вдячні.
— Потім ми натремо тебе, — пообіцяла Александра. — Щойно подолаємо це відчуття прибитості.
— Мені насправді байдуже, чи натруть мене, — зізналася Дженні. — Мені більше подобається, коли я це роблю, ніж коли це роблять мені, хіба це не збочення?
— Це дуже корисно для нас, — сказала Джейн, просичавши останнє слово.
— Так, вірю, — ввічливо погодилась Дженні.
Ван Горн, либонь, з поваги до цієї делікатної ініціації, нині рідко приймав з ними ванну або ж, коли й так, то похапцем виходив з кімнати, загорнувши своє волохате тіло в рушник від попереку до колін, щоб розважити Кріса грою в шахи або нарди в бібліотеці. Згодом він повертався до них, втім уже вдягнений щоразу франтуватіше — наприклад, у шовковий халат полуничного кольору, з візерунком «пейслі», із кльошованими слаксами з тонкою, зеленою, вертикальною смужкою, що виглядала знизу, і в рожево-бузковій хустинці довкола шиї — і вражаючи все більш чепурною манерою владної зичливості, щоб головувати під час чайних церемоній, посиденьок за випивкою чи швидкою вечерею домініканською sancocho, кубинською mondongo, мексиканською pollo picado con tocino чи колумбійською soufflé de sesos. Ван Горн доволі сумовито споглядав, як жінки наминали ці гострі делікатеси, сидів, попахкуючи димом із кольорових сигарет крізь цікаву, вигнуту підставку для рога, яким ще недавно розмахував; він скинув трохи ваги і здавався запаленим надіями на своє селенове рішення проблеми енергетики. Поза своєю темою він ставав апатично мовчазний і, бувало, зненацька виходив з кімнати. Озирнувшись назад, Александра, Зукі та Джейн Смарт могли б вирішити, що набридли йому; одначе самі вони були аж так далеко від того, щоб він набрид їм, що нудьга не прослизала до їхньої уяви. Його обширний будинок, який вони прозвали «Жабин дім», розширяв межі їхніх убогих помешкань: у царстві Ван Горна вони могли полишити дітей вдома й самі обернутися на дітей.
Джейн віддано приходила на сесії Гіндеміта, Брамса і, зовсім віднедавна, Дворжаковий запаморочливий, нестримний концерт для віолончелі в сі мінор. Зукі, коли та зима поволі розтанула, почала мандрувати туди-сюди із записками і схемами для свого роману, який, як вважали вони з її наставником, можна спроектувати і сконструювати, бо це така собі проста словесна машина для збудження, а відтак — позбавлення від напруги.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іствікські відьми», після закриття браузера.