Агата Крісті - Таємничий суперник, Агата Крісті

— мовив літній джентльмен, нервово роздивляючись його. — То ти мій племінник, так? На вигляд не бозна-що, та, здається, ти непогано попрацював. Певне, зрештою, твоя мати добре тебе виховала. То залишмо минуле в минулому, еге ж? Знаєш, ти мій нащадок; у майбутньому я пропоную виділити тобі утримання — і можеш вважати Чалмерз-Парк своїм домом.

—Дякую, сер, це страшенно шляхетно з вашого боку.

— А де ця юна леді, про яку я так багато чув?

Томмі представив Таппенс.

— Ха! — мовив сер Вільям, роздивляючись її. — Дівчата вже не такі, як були в часи моєї юності.

— Зовсім ні, — сказала Таппенс. — Можливо, одяг інший, але самі вони такі ж, як були.

— Ну, може, і ваша правда. Розпусниці тоді — розпусниці й зараз!

— Це так, — погодилась Таппенс. — Я сама — страшенна розпусниця.

— Я вам вірю, — посміюючись, мовив літній джентльмен і в надзвичайно доброму гуморі вщипнув її за вухо. Більшість молодих жінок лякалися «старого ведмедя», як вони його називали. Проте зухвалість Таппенс викликала у старого жінконенависника захват.

Потім прибув сором’язливий архідиякон, трохи збентежений товариством, у якому опинився. Він радів, що його донька відзначилась, час від часу мимоволі поглядав на неї з нервовим побоюванням. Однак Таппенс поводилася пречудово. Слідкувала за тим, щоб не закидати ногу на ногу, стежила за язиком і стійко відмовлялася від цигарок.

Наступним прибув доктор Голл, а слідом за ним — американський посол.

— Ми вже можемо сідати, — сказав Джуліус, відрекомендувавши всіх гостей одне одному. — Таппенс, ти не могла б...

Він помахом руки вказав на почесне місце.

Але Таппенс похитала головою.

— Ні, це місце для Джейн! Зважаючи на те, як вона трималася всі ці роки, сьогодні вона має бути королевою свята.

Джуліус кинув на неї вдячний погляд, і Джейн боязко зайняла призначене місце. Якою б гарненькою вона не здавалась раніше, це було ніщо проти тієї вроди, яка тепер відзначала її сповна. Таппенс віддано виконала свою роль. Дизайнерська сукня від відомого кутюр’є мала назву «Тигрова лілія» — уся в золотих, червоних і коричневих кольорах, а з горловини чистою колоною здіймалася біла дівоча шия, і бронзові локони вінчали гарненьку голівку. У всіх в очах світився захват, коли Джейн сіла на своє місце.

Незабаром звана вечеря була в самому розпалі, і Томмі одностайно закликали до повного та вичерпного роз’яснення.

— Ти був до дідька мовчазний про всю цю справу, — звинуватив його Джуліус. — Навішав мені, що їдеш до Аргентини — хоча, гадаю, ти мав на те свої причини. Як подумаю, що ви з Таппенс записали мене в команду містера Брауна, то просто вмираю зо сміху!

— Ця думка народилася не в них, — похмуро мовив містер Картер. — Її навіяв і старанно прищепив отруту справжній митець своєї справи. Стаття в нью-йоркській газеті підказала йому план, і завдяки йому він зіткав павутиння, у якому мало не згинули ви обидва.

— Мені він ніколи не подобався, — сказав Джуліус. — Від самого початку відчував, що щось у ньому не те. Завжди підозрював, що це він так вчасно заткнув рота місіс Вандемеєр. Та лише як почув, що одразу після нашої з ним недільної розмови вийшов наказ про страту Томмі, став схилятись до того, що сам він — великий жук.

— Я взагалі цього не підозрювала, — поскаржилася Таппенс. — Завжди вважала себе набагато розумнішою за Томмі, але він, без сумніву, дуже красиво мене переграв.

Джуліус погодився.

— Томмі був окрасою цієї пригоди! І замість того, щоб сидіти тут німим як риба, нехай відкине свою сором’язливість і все нам розповість.

— Слухайте! Слухайте!

— Нема чого розповідати, — сказав Томмі, помітно ніяковіючи. — Я був жахливим телепнем — аж до тієї миті, коли знайшов світлину Аннетт і збагнув, що вона і є Джейн Фінн. Потім згадав, як наполегливо вона викрикувала слово «Маргарита», подумав про картини, і... ну, ось і все. Потім, звісно, я заново пригадав усю історію, щоб зрозуміти, де саме виставив себе ослом.

— Продовжуй, — мовив містер Картер, коли Томмі подав ознаки чергової втечі в мовчанку.

— Коли Джуліус розповів мені історію місіс Вандемеєр, я стривожився. На перший погляд здавалося, що це мав утнути або він, або сер Джеймс. Але я не знав, хто з них. Коли я знайшов у шухляді світлину, це навело підозру на Джуліуса, адже він розповідав, як її забрав у нього інспектор Бра-ун. Потім я згадав, що саме сер Джеймс відшукав підставну Джейн Фінн. Врешті-решт я не міг розібратись — і вирішив не ризикувати в жодному з варіантів. Залишив записку Джуліусу на випадок, якщо той виявиться містером Брауном, повідомив, що їду до Аргентини, і залишив на столі лист від сера Джеймса з пропозицією роботи — аби він бачив, що все чесно. Потім написав лист містерові Картеру й зателефонував серу Джеймсу. Хай там як, довіритись йому було найкращим варіантом, тож я розповів йому все — окрім того, де, на мою думку, заховані папери. Те, як він допоміг мені натрапити на слід Таппенс і Аннетт, майже роззброїло мене, але не до кінця. Я залишився з сумнівами щодо кожного з них. А потім отримав фальшиву записку від Таппенс — і тоді зрозумів!

—Але як?

Томмі дістав з кишені згадану записку й пустив її по колу.

— Це її почерк, так, але я знав, що це не від неї. Через підпис. Вона б ніколи не підписалася «Тапенс», але кожен, хто ніколи не бачив, як ім’я пишеться, легко міг це зробити. Джуліус бачив цей підпис — але сер Джеймс не бачив! Після того все пішло як по маслу. Я запізніло відіслав Альберта до містера Картера. Вдав, що їду, але повернувся знову. Коли увірвався Джуліус на авто, я відчув, що це не за планом містера Брауна — і, мабуть, буде лихо. Я знав, що містер Картер ніколи не повірить мені на слово, якщо тільки не впіймати сера Джеймса, так би мовити, на гарячому...

— І не повірив, — сумно визнав містер Картер.

— Ось тому я й відіслав дівчат до сера Джеймса. Я був упевнений, що рано чи пізно вони прийдуть до будинку в Сохо. Я погрожував Джуліусу револьвером — хотів, щоб Таппенс розповіла про це серу Джеймсу, аби він щодо нас не турбувався. Тільки-но