Алан Кервін - Екстремофіл, Алан Кервін

Коли Марта підійшла, Тео затамував подих і крадькома розглядав її, також не наважуючись поглянути прямо в очі. Він уперше бачив її не в формі, і, якби не знав, що вона працює в поліції, то ніколи б не подумав, що ця тендітна дівчина має таку серйозну професію. Виглядала Марта блідою і втомленою. Можливо, тому, що не виспалася після нічної зміни.

— Готово, — сказала вона, поклавши спонж на стіл і відійшовши від нього.

— Дякую.

— Дивися, не розітри, — сухо вимовила, нагородивши його колючим поглядом.

— Намагатимуся.

Денис прислав за ними машину, за кермом якої була Лія. Аян сказав Тео сідати наперед, сам із Бобом сів позаду.

— Не знаю, чи вийде сьогодні прогулятися містом, бо... — почав було говорити до Лії Тео.

— Вийде. Після вечері, — усміхнулася вона до нього.

— Добре.

— Я зараз вас відвезу, поїду додому переодягнуся, а потім чекатиму тебе біля фонтану.

— Якого фонтану?

— Навпроти будівлі, у якій ти вечерятимеш. Великий такий. Побачиш.

— У вас тут працює фонтан?

— Так. Чому б йому не працювати, особливо ввечері? Вода є, енергія також. У нас на центральній площі ще й кущі та декоративні дерева під навісами ростуть. Все майже як колись.

— Гм... цікаво. Востаннє я бачив зелені дерева на Маріїній фермі.

— Вірю. Зелень у наших краях — рідкість.

— Знаєш, він багато чого давно не бачив, — подав голос Боб із заднього сидіння, — наприклад, чарівних дівчат.

Тео, обернувшись, зиркнув на Боба, а той у відповідь лише задоволено вишкірився:

— Я вже мовчу про те, що не лише не бачив, а й не торкався.

Лія дзвінко засміялася, а Тео насупився й відвернувся до вікна.

Денис чекав на них біля високої будівлі, на фасаді якої світилася величезна червона квітка. Тео, вийшовши з машини, роззирнувся. У центрі площі дійсно працював фонтан, а по її периметру під навісами справді росли різні кущі, між якими на лавах сиділи люди. Сонце майже сховалося, а це означало що містяни могли вийти зі своїх домівок прогулятися, сходити за покупками чи просто поспілкуватися вересневого вечора.

— Це те, що я думаю? — запитав Боб, вказавши на червону квітку вгорі.

— Церква «Семи див», — пояснив Денис. — Її Майстер запросив нас на вечерю.

— Чому раптом? — скривився Аян. — Тільки не кажи, що ти став їхнім вірянином.

— Не став, але у нього є кілька важливих пропозицій. Ходімо.

Вони зайшли до холу. Із прочинених дверей великої зали праворуч долинала музика, і люди в довгих сірих шатах з масивними медальйонами на грудях, а також містяни в вільному одязі, плавно рухалися під ритмічні удари джембе (африканський ручний барабан у формі кубка) і табли (індійський парний барабан).

— Нам сюди, — сказав Денис, пройшовши вперед і завівши всіх сходами на другий поверх.

У світлій залі стояв щедро накритий круглий стіл, за яким сидів сивий літній чоловік у сірій просторій сорочці. Коли Денис, Аян, Боб і Тео зайшли, він підвівся і, склавши руки на грудях, вклонився.

— Достатку й благословінь! — привітався Денис, кивнувши.

— Достатку й благословінь усім вашим домам, — відповів сивий чоловік, випростався і поглянув на гостей.

— Це Любомир, Майстер церкви «Семи див» Річкового порту, — представив Денис чоловіка, а потім познайомив його з іншими, назвавши Тео небожем Аяна.

— Моє коло спілкування дуже вузьке і формувалося не один рік, — сказав Боб, сівши за стіл. — Якщо я знайомлюся з кимось новим, то хочу одразу ж знати, для чого це мені чи тій людині, з якою мене знайомлять.

— Розумію, — кивнув Любомир, — але наразі людство перебуває в скрутному становищі, тому варто проявляти більшу гнучкість. Особливо, якщо це стосується найціннішого, що є в житті.

— Навіть не уявляю, що це може бути, — гмикнув Боб.

— Діти, — усміхнувся Любомир і вмить прикував до себе увагу всіх присутніх. — Не розкажете, як влаштувалися дітки, яких ви привезли сьогодні вранці з ферми?

— Добре влаштувалися. Денис поселив їх у будинок поруч зі своїм, — насторожено відповів Аян, поглянувши спочатку на Майстра, а потім на Дениса.

— Я поясню вам свою цікавість. Річ у тім, що двоє вірян нашої церкви сьогодні на світанку привезли пані Марії продукти, а відразу ж за ними до неї прибули органи опіки з Північної Брами в супроводі поліції. Кіборг із Дельти відзначила, що у всіх за спинами були заряджені «ловці», тобто вони готувалися виловлювати дітей, — при цих його словах, Аян, Боб і Тео перезирнулися. — Інспекторка хотіла побачити Маріїних вихованців, але, оскільки вони всі поїхали в гості, обмежилася оглядом умов їхнього проживання і повернулася до міста, хоча дроїд пропонував поїхати сюди й провести чіпування.

— Як ви дізналися про це? — запитав Тео.

— Віряни зв’язалися зі мною голографом.

— Ясно, — кивнув і, взявши склянку, відпив трохи води. Зв’язалися? Супутник зв’язку пролітав над Долиною минулого вечора, наступний його проліт буде завтра, тому, якщо віряни церкви зв’язалися з ним голографом, то могли зробити це тільки через мережу.