Олег Говда - Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда

— Поплавок... — Полупуд подивився на плаваючі поверхнею плеса плетені з куги млинці, що позначали місце, де закинуті сіті. — Ну, звичайно ж... І як я сам не здогадався? Молодець, Петре.

Василь на радощах так ляснув мене по спині, що трохи у воду не зіпхнув.

— Перекажи водяному, що ми добро пам'ятаємо і свою частину домовленості ще до вечора виконаємо. А курінь розбирати не будемо. Є інший спосіб. Спасибі, що напоумив.

— Він тебе чує... — пояснив я. — А спосіб який?

— Стародавній... — посміхнувся запорожець. — Татари так цілими чамбулами через річки переправляються. Ну, і козаки теж цього навчилися. Зв'язують два бурдюки* (*бурдюк — шкіряний мішок з цільної шкури тварини, призначений для зберігання вина, кумису та інших рідин), пропускають під руками і — пливи куди хочеш. При зброї. Навіть в кольчузі чи бехтерці.

Полупуд задоволено потер руки

— Пішли, втішимо Корсака. Чесно кажучи, я трохи побоювався, що не впорається Іван з нашим табором. Не витримають баби на острові довго, збунтуються... Стануть додому, в рідні місця проситися. А то і самі в мандри подадуться. Тепер притихнуть. Побачать у цьому перст Божий і вгомоняться. Хоча б на кілька місяців. А за той час і ми обернутися повинні. Чи прислати когось зі Свиридівців.