Джулія Рейвен - Блогерка для бандита, Джулія Рейвен

Проковтнувши в'язку слину, я схопила її за плечі і перепитала ще раз:

— Міро, про що ти говориш? Нормально поясни.

— Тато… він мене обдурив… — не піднімаючи очей, ледь чутно белькотіла сестра. — Він сказав, що Діма тебе образив сильно і його треба покарати… Але я не знала, що все так вийде...

— Так, Міро, — злегка струснула її, перериваючи незрозумілий потік фраз. Я і сама відчувала, що на мене насувається істерика. Тому що цього просто не може бути. — Давай спочатку і в деталях.

— Мгу, — видихнула вона, недбало витираючи вологі щоки. — Гаразд, я все розповім...

Важко зітхнувши, Міра подивилася на мене, ніби збиралася із думками. Зволікаючи ще секунду, вона присіла на край незастеленого ліжка.

— Тато підговорив свого слідчого і суддю, щоб Діму посадили… — випалила вона без зупинки і, зустрівшись з моїм шокованим поглядом, додала: — Посадили за твоє зґвалтування.

У вухах зашуміло, у скронях відлунювало ударом. Що за...? Це вже все походило на всесвітню змову, про яку тільки я й не знала.

— Я не знала, — пригнічено зітхнувши, Міра повторила мої думки. — І ти не знала... Це Діма розповів... Але наш батько займався не дуже чесними справами… кгхм… за гроші він сам вирішував, хто винен, а кого потрібно запроторити за ґрати…

Ні, це неправда. Напевно, мене досі лихоманить. І це все галюцинації.

— Чому раптом Діма почав ділитися з тобою такою інформацією? — недовірливо гмикнула, склавши руки на грудях. — Не думаєш, що він свою шкурку відбілити хоче, намовляючи на батька?

Це вже перетинало всі межі. Поки я була у відключці, Діма вирішив діяти через сестру? Що він ще замислив?

— Міро, ну сама поміркуй: яке зґвалтування? — не вгавала я. — Повинна бути як мінімум потерпіла, тобто я, експертиза, очна ставка…

—Все було… — тихо перервала мене сестра.

— Що? Кгхм… — клятий клунок в горлі ніяк не хотів проходити. Мене почало калатати. Не знаю, чи то від почутого, чи то через температуру. — Що ти сказала?

— Була потерпіла, експертиза. Від очної ставки, правда, батько відмовився, — Міра неквапливо пояснила, перебираючи пальці. — Було написано заяву, що потерпіла боїться за своє життя і зустріч з гвалтівником носитиме для неї психотравматичний характер…

Сестра замовкла, а потім подивилася на мене поглядом побитої собаки:

— Пам'ятаю дослівно, тому що я особисто писала ту заяву...

Земля повільно почала тікати з-під ніг. У голові в мене зашуміло, слабкість оповила так різко, що я ледве встигла схопитися за край столу.

— Злато, — сестра стрімко опинилася поряд зі мною і допомогла мені лягти на ліжко.

Я заплющила очі, шумно видихнула і подивилася на схвильовану сестру.

— Міро, тільки одне питання: навіщо? Адже тато ладнав з Дімою, хвалив його постійно, казав, що він багато чого досягне в житті... Навіщо... — замовкла, відчуваючи, як у кутиках очей збираються сльози. — Навіщо все це?

— Тому що Діма, — сестра закусила нижню губу, — якщо можна так сказати, підставив його. Виграв справу, за яку батько отримав чималі гроші. Я б сказала: величезні гроші. Хоча тато просив Діму не робити цього. Але я тоді не знала... — вона знову схлипнула і сховала обличчя за долонями. — Я навіть подумати не могла, що тато таке може вчинити... Батько пояснив, що Діму треба покарати, бо він дуже тебе образив. Що це все несерйозно, так лише, щоб налякати його. Господи, Злат, я так винна перед тобою… — Міра впала на коліна і склала руки в молитовному жесті. — Вибач мені, будь ласка...

— Міро, ти що, — я підірвалася на ліжку і притягнула сестру до себе. Міцно обійняла і поцілувала у маківку. — Навіть не смій себе звинувачувати. Ти зрозуміла? Якщо все це правда, — затнулася, відчуваючи, як груди розриває від болю, — то винуватець вже давно покараний.

Ех, тату-тату, що ти накоїв?

Все хороше, що я пам'ятала про батька, одним махом перетворилося на попіл. Важкий, огидний попіл, який не дозволяв зробити навіть вдих. Від якого хотілося чимдуж відмитися. Очиститися. Як батько так міг вчинити зі мною? З нами всіма?

— Для цього ти просила мою сукню з метеликом? — я гмикнула, витираючи з щік солону вологу. Горло стисло так, що я ледве хрипіла. — Щоб на мене бути походити?

— Мгу, я й макіяж тоді зробила, щоб взагалі бути на тебе схожою, — Міра пробурмотіла крізь сльози. — Якби я тільки знала...

— Ну все-все, — я втішала її і гладила по волоссю. — Мені шкода, що тобі довелося через таке пройти... Батько… він вчинив як останній покидьок…

— Коли ти оголосила батькам, що вагітна і аборт робити запізно, тато покликав мене до себе в кабінет. Вперше у житті він на мене накричав. Погрожував, що якщо я розповім тобі, де Діма, то тато мене посадить за неправдиві свідчення. Я тоді дуже злякалася, — Міра зі свистом видихнула, — а після... після смерті батьків я не змогла тобі зізнатися... Не вистачило сміливості...

Це була остання крапля. Все, що я тримала у собі, весь той біль і переживання, які накопичилися за ці роки, вирвалися назовні. Емоційну дамбу прорвало. І я заревіла вголос. Давилася слізьми і голосно ревіла від роздираючого душу болю. Це було сильнішим за мене. За межами мого розуміння. Батько... він скалічив занадто багато життів. Я мушу все виправити.