Арістотель - Метафізика

одиницю: адже остання є неділимою у всіх відношеннях, а першу слід віднести до речей неділимих лише для чуттєвого сприйняття, як уже було сказано[138], позаяк, мабуть, усе суцільне ділиться.

Міра завжди однорідна [25] із тим, що вимірюється, адже мірою величин є величина, зокрема мірою довжини є довжина, ширини — ширина, звуку — звук, ваги — вага, одиниць — одиниця. Але не можна у всіх випадках формулювати за такою аналогією, скажімо, не можна сказати, що мірою чисел є число, адже тут немає повної аналогії, оскільки в цьому випадку це так само, якби казали, що мірою одиниць є одиниці, [30] а не одиниця, позаяк число є множина одиниць.

Знання і чуттєве сприйняття ми також називаємо мірою речей з тією самої причини, оскільки ми пізнаємо щось з їхньою допомогою, хоча вони є радше те, що вимірюють, ніж те, чим вимірюють. Але в цьому випадку це подібно до того, наче ми дізналися від іншого, хто нас вимірює, якого ми зросту, [35] тому що до нас стільки-то разів прикладали лікоть. Протагор називає людину мірою всіх речей, імовірно, маючи на увазі «людину обізнану» або «людину, яка сприймає», [1053β] [1] тобто про них можна так говорити, тому що вони володіють або знанням, або чуттєвим сприйняттям, про які ми щойно сказали, що вони є мірою суті речей. Тож ці слова по суті нічого не говорять, хоча здається, що вони мають аж надто глибокий зміст.

Отже, зрозуміло, що єдине, якщо точно визначити значення поняття, насамперед [5] є певною мірою і насамперед кількості, а потім якості. І як неділиме воно є мірою в одному випадку за кількістю, в другому — за якістю. Таким чином, єдине є неділимим або взагалі, або оскільки воно є єдиним.

2

Слід з’ясувати питання про сутність і природу єдиного, в якому сенсі воно [10] існує. У розгляді труднощів ми вже розбирали[139], що таке єдине і як його слід розуміти: чи є єдине саме певною сутністю (як стверджували спочатку піфагорійці, а пізніше Платон), чи радше в його основі лежить певна природа і слід пояснити її більш зрозуміло і швидше так, як [15] це робили натурфілософи: а серед них один каже, що єдине — це любов, другий — що повітря, третій — що необмежене[140].

Якщо сутністю не може бути ніщо загальне, як про це йшлося[141] в обговоренні сутності й сущого, і якщо саме суще не може бути сутністю як певна єдина річ окремо від множини (бо воно є спільним), а лише як те, що приписується речам, [20] то ясно, що єдине також не може бути сутністю; позаяк суще і єдине є найбільш загальними предикатами. Тому ані роди не є певними природними речами й сутностями, що існують окремо від інших речей, ані єдине не може бути родом із тих самих причин, з яких не можуть бути родом ні суще, ні сутність.

Далі, єдине скрізь має бути однаковим, [25] оскільки про єдине говориться у стількох же значеннях, що й про суще. Тому оскільки щодо якості і так само кількості єдине є чимось певним, тобто має певну природу, то зрозуміло, що також слід поставити питання загалом, що так єдине, і так само, що таке суще, бо недостатньо сказати, що його природа полягає в тому, щоби бути єдиним і бути сущим. Але ж стосовно кольорів єдине є кольором, наприклад, білим, а потім, схоже, [30] інші кольори виникають із нього та чорного, причому чорне є втрата білого, як-от темрява — втрата світла. Тож якби речі були кольорами, то вони були б певним числом, але чого? Адже зрозуміло, що кольорів, і єдине було б певним єдиним, наприклад, білим кольором. І так само [35] якби речі були наспівами, вони були б числом, тобто числом чвертей тону, але число не було б їх сутністю; і єдине було б чимось, сутністю чого було б не єдине, а чверть тону. [1054α] [1] І так само речі стосовно звуків були б числом букв, а єдине було б голосним звуком. І якби вони були прямолінійними фігурами, то вони були б числом фігур, а єдине — трикутником. І те саме можна сказати про інші [5] роди, тож якщо у станів, якостей, кількостей та рухів є числа і єдине, і завжди число є числом певних речей, а єдине є певне єдине, але сутність його не в тому, щоби бути єдиним, то і з сутностями має бути так само. Адже скрізь однаково.

Отже, зрозуміло, що єдине у [10] всіх родах означає певну природу, але в жодному з них єдине саме по собі не означає природу самого цього роду. Одначе як-от стосовно кольорів єдине саме по собі, якого ми шукаємо, — це один колір, так і стосовно сутності єдине саме по собі є одна сутність. А те, що єдине певним чином означає те саме, що й суще, зрозуміло, по-перше, із того, що воно в стількох же значеннях вживається з категоріями і при цьому не міститься в жодній [15] із них (наприклад, ані в сутності, ані в якості, але перебуває щодо них у такому самому відношенні, що й суще), по-друге, із того, що коли ми говоримо «одна людина», це нічого не додає до людини (і так само буття не існує окремо від чогось, або якості, або кількості), і по-третє, із того, що бути одним означає просто бути окремою річчю.

3

[20] Єдине і множина протилежні одне одному в декількох відношеннях. Так, в одному відношенні єдине і множина протилежні як неділиме та подільне; адже розділене або подільне, називають певною множиною, натомість неділиме або нерозділене — єдиним. Оскільки ж протилежність постає у чотирьох аспектах, і один із членів протилежності за своїм значенням є негативним, тобто позбавленим певної якості, [25] то ідеться саме про протилежність, а не про суперечність чи відношення[142]. Натомість єдине отримує свою назву і пояснення від протилежності, неділиме — від подільного, тому що множина і подільне більшою мірою сприймаються чуттями, ніж неділиме, тому за визначенням множина передує неділимому відповідно до чуттєвого сприйняття.

З єдиним пов’язані, [30] як ми окреслили це в поділі на протилежності[143], тотожне, подібне та рівне, натомість до множини — інше, неподібне та нерівне. Про тотожне говориться у багатьох значеннях: так, по-перше, ми говоримо про тотожне стосовно числа, по-друге —