Ю. Несбе - Поліція

— Any idea where? The police will want to know to prevent other people from catching the bacteria.[30]

Ріко Херрем заплющив очі.

— Please, try to think back, mister Herrem. You might be able to save others.[31]

Інших. Але не себе. Тридцять шість годин.

— Mister Herrem?[32]

Ріко хотів кивнути, щоб дати лікареві зрозуміти, що він його чує, але не зміг. Він почув, як грюкнули двері. Стук декількох пар взуття. Жіночий напружений голос, тиха мова:

— Miss Kari Farstad from the Norwegian Embassy. We came as soon as we could. Is he…[33]

— Blood circulation is stopping, miss. He is going into shock now.[34]

Звідки ж бактерія потрапила в його легені? З їжі, яку він їв, коли таксі зупинилося коло того задрипаного придорожнього ресторану між Бангкоком і Паттаєю? Із смердючої дірки в підлозі, яку вони називають туалетом? Чи з системи кондиціонування в готелі, адже бактерії часто поширюються таким шляхом? Але лікар сказав, що перші симптоми схожі на симптоми застуди, а вони проявилися ще в літаку. Але якщо ці бактерії літали по салону літака, то заразитися мали й інші. Він почув, як жінка вимовила ще тихіше і цього разу норвезькою:

— Бактерія, що викликає сибірську виразку… Господи, я думала, вона міститься виключно у бактеріологічній зброї.

— Та ні, — сказав чоловічий голос. — Я попорпався в Інтернеті по дорозі сюди. Bacillus anthracis. Може лежати без руху роками, стійка, як диявол. Поширюється виділенням спор. Саме такі спори знаходилися в порошку, який посилали людям поштою в США кілька років тому, пам’ятаєте?

— Думаєте, хтось послав йому лист із спорами сибірської виразки?

— Він міг заразитися де завгодно, але найпоширеніший спосіб зараження — близький контакт із великими тваринами. Та, звичайно, ми цього ніколи не дізнаємося.

Але Ріко знав. Усвідомив несподівано з усією ясністю. Йому вдалося підняти руку до кисневої маски.

— Ви знайшли кого-небудь із родичів? — запитав жіночий голос.

— Так.

— І?

— Вони сказали, щоб він гнив прямо тут.

— Зрозуміло. Педофіл?

— Ні. Але послужний список має солідний. Гей, він ворушиться.

Ріко стягнув з рота і носа маску і спробував заговорити. Але у нього виходив тільки хрипкий шепіт. Він повторив свої слова. Ріко помітив, що жінка зі світлим кучерявим волоссям дивиться на нього із сумішшю занепокоєння і відрази.

— Doctor, is it…[35]

— No, it is not contagious between humans.[36]

He передається. Захворів тільки він.

Її обличчя наблизилося. І навіть помираючи, а може, саме тому, Ріко Херрем жадібно втягнув у себе її запах. Вдихнув її парфуми, як удихнув і того дня у «Рибній крамниці», втягнув у себе запах з вовняної рукавички. Він відчув запах вологої шерсті і чогось, що нагадувало крейду. Порошок. Отой прикривав рот і ніс хусткою. Не для того, щоб замаскуватися, а від легких спор, що літали у повітрі. «Might have been able to save you, but in the lungs»…

Він зробив зусилля. Насилу видавив з себе два слова. Ще встиг подумати, що ці два слова будуть останніми. І ось — як завіса після жалюгідної і важкої вистави завдовжки в сорок два роки — чорна імла впала на Ріко Херрема.

Жахлива злива періщила по дахові автомобіля. Здавалося, вона хоче прорватися досередини, і Карі Фарстад мимоволі здригнулася. Шкіра її постійно лоснилася від поту, але говорили, що після закінчення сезону дощів, десь у листопаді, стане краще. Їй хотілося додому, в посольські квартири, вона ненавиділа поїздки до Паттаї, де бувала вже багато разів. Вона не вибирала роботу, під час якої доводиться мати справу з людським непотребом. Швидше, навпаки. Вона уявляла собі свою роботу як низку прийомів з участю цікавих розумних людей, із чемними витонченими бесідами про політику і культуру, сподівалася, що розвиватиметься як особистість, стане краще розбиратися в глобальних питаннях, а не бабратися з якоюсь дрібнотою. Приміром, як знайти норвезькому злочинцеві хорошого адвоката або як добитися його видачі й відправки в норвезьку в’язницю, перебування в якій схоже на перебування в готелі середнього стандарту.

Злива припинилася так само несподівано, як і почалася, і над дорогою стали підніматися клуби пари від гарячого асфальту.

— Повторіть, що сказав Херрем? — запитав радник посольства.

— «Валентин», — відповіла Каррі.

— А ще?

— Він говорив нерозбірливо. Довге слово, друга половина якого звучала як «комод».

— Комод?

— Якось так.

Карі дивилася на ряди каучукових дерев, що ростуть уздовж автостради. Їй хотілося додому. Туди, де був її справжній дім.

Розділ 23

Харрі поспішав коридором Поліцейської академії, проминув картину Франса Відерберга.[37]

Вона стояла у дверях спортзалу, готова до бою, у спортивному костюмі, який облягав її фігуру. Склавши руки на грудях і спершись ліктем об одвірок, вона стежила за ним очима. Харрі хотів кивнути, але хтось гукнув «Сільє!», і вона сховалася в спортзалі.

Дійшовши до другого поверху, Харрі заглянув у кабінет Арнольда:

— Як пройшло заняття?

— Добре, але їм бракує твоїх жахливих, хоча й неактуальних уже прикладів з так званого реального життя, — сказав Арнольд, продовжуючи масажувати хвору ногу.

— У будь-якому випадку спасибі, що підмінив, — усміхнувся Харрі.

— Та нема за що. Що за важлива справа у тебе була?

— Потрібно було з'їздити до патологоанатомічного відділення. Черговий патологоанатом погодилася, щоб викопали труп Рудольфа Асаєва і провели повторний розтин. Я скористався твоєю статистикою про загиблих свідків.

— Радий, що виявився корисним. У тебе, до речі, знову гості.

— Чи не…

— Ні, це не фрекен Гравсенг і не твої колишні колеги. Я дозволив йому почекати у тебе в кабінеті. Думаю, ти його знаєш. Пригостив його кавою.

Харрі подивився в очі Арнольду, коротко кивнув і вийшов.

Чоловік, що сидів на стільці в кабінеті Харрі, не надто змінився. На тілі у нього з'явилося трохи більше плоті, обличчя стало одутлішим, а на скронях заблищала сивина. Але в нього був усе той самий хлоп'ячий чубок, який личив би підліткові-чепурунові, костюмчик ніби з чужого плеча і гострий пронизливий погляд, здатний прочитати сторінку документа за чотири секунди і в разі потреби процитувати її дослівно в залі суду. Іншими словами, Юхан Крон був знаковою постаттю з-поміж юристів: він як адвокат вигравав навіть ті справи, в яких йому доводилося змагатися з норвезьким законодавством.

— Харрі Холе, — сказав він дзвінким молодим голосом, підвівся і простягнув йому руку. — Давненько…

— Авжеж давненько… — відповів Харрі і потиснув йому руку, доторкнувшись титановим пальцем до його долоні. — У