Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

і вчинили духовне свято, приймаючи звичайні від нього повчання, і пробув там блаженний три літа у безмов'ї, догоджаючи Богові.

Коли ж Флавіян прийняв престола антіохійської Церкви, як стояв однієї ночі на молитві, явився йому ангел Господній і сказав: "Завтра вставши, іди до монастиря, в якому угодник Іван пробуває, і приведи його звідтіля до міста й постав пресвітером — посудина — бо вибрана то є, і хоче ним Бог численних до себе привести людей". У той час і до святого Івана, який за звичаєм своїм творив у келії нічні молитви, також явився ангел, повеліваючи йому йти із Флавіяном у місто і прийняти від нього посвячення. Коли ж настав день, прийшов до монастиря патріярх, і вийшов блаженний Іван та всі чорноризці назустріч йому і, поклонившись, благословилися від нього і з належною честю до церкви його завели. Звершив же патріярх Святу Літургію, причастив усіх і, взявши Івана, мир віддав братії та й відійшов у місто — усі ж чорноризці невтішно ридали від розлуки з Іваном. Назавтра, коли мали посвячувати Івана і коли патріярх поклав руку свою на голову його, раптово з'явився білий і пресвітлий голуб, над головою святого Івана літаючи. Побачили це патріярх Флавіян і всі, що з ним були, жахнулися й чудувалися довго. Пройшла чутка про чудо те по всій Антіохії і в довколишніх містах, і по всій Сирії, і всі, хто чув, поклали на серці своєму, говорячи: "Ким має цей бути, адже на початку з'явилася над ним слава Господня?"

Поставлений же був пресвітером Іван і почав старатливіше дбати про спасіння душ людських, часто навчаючи людей у церкві із вуст, чому всі антіохійські люди дивувалися вельми й похваляли блаженного, бо раніше такого в місті ніколи не бачили ані чули: без книги — бо чи хартії слово Боже проповідував — перший такий був у них проповідник. Така ж благодать із вуст його виливалася, що всі слухачі не могли насититися солодких слів його, через це численні скорописці проповідане Іванове слово на хартіях записували і один в одного переписували й подавали. На трапезах же і на торжищах учення його прочитувалося, а інші навчались із уст, ніби з Псалтирі, співів його — такий був солодкомовний ритор і всім люб'язний учитель, що не було жодного в місті, котрий не бажав би слухати Іванових бесід. І коли бачили люди, що Іван хоче бесідувати, всі з радістю стікались у церкву; міські будівничі будови, купці куплі свої, рукодільниці праці свої ручні кидали і йшли послухати Іванових учень і намагалися не позбавити себе жодного слова, що виходило із вуст його; за марноту — бо вважали велику, коли б не почули якось медоточної тієї мови, тим — бо й найменування всілякі похвальні йому давали: одні звали його вустами Божими та Христовими, інші Солодкомовним його називали, інші Медоточним кликали, — звик — бо блаженний часом виносити слова із найглибшої премудрості, а найбільше чинив це в початку свого пресвітерства і складав проповідь, не завжди зрозумілу людям ненаученим. Якось одна жінка слухала і не розуміла мовленого, відтак зняла голоса від людей і сказала йому: "Учителю духовний, більше скажу, Іване Золотоустий, поглибив ти колодязя святого свого учення, а ужівки розуму нашого є короткі і не можуть досягти". Тоді безліч людей сказало: "Хоча жінка слово це прорекла, та Бог ім'ям тим назвав його, відтепер нехай Золотоустим буде названий". І відтоді аж до сьогодні так од усієї Церкви найменований він є. Святий — бо Золотоустий помислив подумки, що не є корисним вигадливо сплетене слово подавати народові, і відтоді намагався не через управності витійські, але простими, повчальними словами бесіду свою прикрашати, щоб і простий слухач зрозумів і користь приймав. Не тільки був сильним мужем у слові святий Іван, але і в ділі: творив-бо чуда, зціляв недужих силою Христовою.

Одна жінка, на ймення Євклія, маючи єдинородного сина, який вогневицею був охоплений і мав померти, молила святого, щоб зцілив його. Святий-бо прийняв воду, учинив на ній знамення святого хреста тричі в ім'я Святої Тройці і покропив нею хворого — і тоді покинула його гарячка, встав здоровий і поклонився святому.

Був в Антіохії єпарх, осліплений єрессю маркіонитською, котрий багато зла благочестивим творив. Його жінка запала в люту хворобу, яку жодне лікарювання не могло зцілити, день від дня лютіше примножувалася хвороба. Прикликав єпарх до свого дому єретиків, молячи їх, щоб допомогли його жінці, молячись за здоров'я її. Вони із великим старанням молилися за неї безнастанно по три дні й більше і нічого не досягли. По тому каже жінка чоловікові: "Чула про одного пресвітера, на ім'я Іван, котрий живе у Флавіяна-єпископа, що учень він є Христовий і коли щось просить у Бога, — дається йому. Прошу ж бо тебе: веди мене до нього, щоб помолився про моє зцілення, чула-бо, що численні знамення творить. Маркіонити ж не допомагають мені нітрохи, і від цього звісним являється їхнє зловір'я; коли б правдива була їхня віра, то почув би Бог моління їхнє". Послухав чоловік слів її, повіз її до православної церкви благочестивих — не дерзав, однак, занести її всередину, адже єретиком був, поклав перед дверима церковними і послав до єпископа Флавіяна і до Івана-пресвітера, звіщаючи про свій прихід і про причину приходу: щоб помолилися до Господа Ісуса Христа за здоров'я люто болящої жінки його. Вийшли до них єпископ з Іваном, кажучи: "Коли відречетеся єресі своєї і приступите до святої соборної апостольської Церкви, то дістанете від Христа Господа зцілення". Вони ж старатливо обіцяли те вчинити. І повелів Іван принести води і просив Флавіяна, щоб учинив хрестне знамення на тій воді. Коли ж це сталося, повелів нею облити хвору, і тоді встала здорова, ніби ніколи не хворіла, і славила Бога. Побачив єпарх те чудо, що вчинилося дружині його, пристав із нею до святої Церкви, відрікшись маркіонитської єресі, — і була радість велика від єпархового навернення, а єретики вельми засмутилися і гнівалися на Івана, огуди й наклепи на нього повсюди розсіваючи, називаючи його волхвом та чародієм. Але Бог невдовзі загородив ложні вуста їхні, коли навів на них люту покару: сталося — бо в Антіохії велике землі трусіння, і впав храм, у якому єретики зборисько своє мали, і там їх велика кількість зібраних померла, забита упалим храмом. Із благочестивих же при тому трусі жоден не був пошкоджений, що не тільки єретики, які