Наталія Ярославівна Матолінець - Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець

придатні ні для чого, на перший погляд, але іноді саме вони здатні змінити все. Згадай хвалену Зірку. Вона сильна, вона дуже сильна, вона дико сильна. Богиня в усьому! Та тієї ночі Агні поривалася вбити мене. А ти — ти хотіла врятувати.

— Зірка, мабуть, просто практична. Тобто — ти могла прикатрупити всіх. Вона обрала шлях менших жертв, — Рен стало ніяково говорити це, але Нікта тільки усміхалася.

— Красно дякую! Ось про це я й кажу: всі боги різні. Ти досягла того, що їй навіть не спало на думку. Любов і світло багато варті — повір, мені з темного боку добре видно це.

— Не можу не погодитися! — смагляві руки Амона зненацька опустились на плечі дівчат і обдали теплом.

Нікта сіпнулась, уникаючи обіймів надміру палкого одногрупника, і обурилася:

— Годі підслуховувати, поганцю!

— Я підійшов на фразі про любов і не міг втратити момент. Знай: я люблю тебе, Нікто! І одного дня ти побачиш це за стіною моїх жартів.

— Яка радість, — пирхнула вона, хоча щоки ледь-ледь зарум’янились. — А тепер марш звідси, у нас приватна розмова! — Нікта насуплено провела хлопця поглядом і поскаржилася: — Я, звичайно, морально готуюся, щоб розповісти іншим свою історію, але… ох, це до дрижаків лячно!

— Не треба боятися, — хмикнула Рен. — Хаос — ну подумаєш, Хаос! Ми ж боги. У тому пансіоні мені це добре втовкмачили, Нікс. Зіґфрідові й так усе відомо. Амон тебе он любить, аж заливається. І спробуй уявити, щоб щось налякало Нортона. Пф-ф, ти явно переоцінюєш їхню вразливість!

* * *

— Тож я капець яка небезпечна, — завершуючи оповідь для одногрупників, Нікта сиділа на підвіконні, упівоберта до гурту, і цмулила улюблене какао через салатову трубочку. — І, можливо, колись уб’ю всіх вас. Якось так.

— То ти закінчила пафосну промову? — спитав Амон. — Бо я хочу піти ще щось замовити.

— Я з тобою, — підхопився Закс.

— Мені фруктовий салат, — тихо додала Діке.

— І ви не плануєте казати нічого на кшталт «Не наближайся до нас, породження Хаосу?»

— Ми мали для цього вже багато нагод, — зауважив Ньєрд. — Але я особисто вважаю, що недоцільно звинувачувати майбутнього бога в тому,

який ]]> він бог. А тепер, породження Хаосу, передай оті сирки.

— Савітрі, а тобі? — кинув Нортон, та дівчина ніяк не зреагувала на це, бо заповзялась ігнорувати Закса якомога довше — надто вже неприємно було згадувати, як уперто він казав їй триматись осторонь. Хай і з певною метою, та Рен не сумнівалася — він міг би й подумати про її почуття в той момент. Міг би знайти інші слова.

Незадовго по тому, коли десерти й кава стали стрімко закінчуватися, невгамовний Амон запропонував відсвяткувати возз’єднання і видужання всіх — і напитись до стрибка в Лету. Діке замінила його визначення на «гарно розважитися», та загалом усі погодилися.

…Аби «гарно розважитися», Амон надвечір привів їх до невеликого клубу в підвалі старого будинку, зовнішній пафос якого зовсім не в’язався з гучною музикою, що лунала внизу.

— Обережно, фірмове розхлюпаєте! — Хлопець проніс крізь натовп дві таці з пивом, вітаючись на ходу з половиною відвідувачів клубу. Очевидно, він був тут частим гостем.

— За нас! — Гальби зіткнулися в повітрі з небезпечним дзвоном, пишна піна розхляпалась, а Ніктин келих не витримав натиску і гримнувся на стіл. На щастя, з другим заходом проблем не виникло. Як і з третім.

Власне, після третього Діке і Ньєрд подались на танцювальний майданчик з незвичним для обох ентузіазмом, хоча дівчина й попереджала завчасно, що мусить потрапити додому, як завше, до півночі. Закс підпер голову рукою, наче саме уявляв себе стомленим аристократом у дорогому ресторані, і почав вивчати винну карту, а Зіґфрід — Ніктине декольте. Амон же відкинувся на спинку диванчика і спостерігав за тим, як світло прожекторів бігає залом, вихоплюючи чужі обличчя, вигини тіл і стінки келихів.

— Чому сумуємо? — Рендалл присунулась до чорнявця і ткнула вказівним пальцем його плече.

— Ти не повіриш… — сяйнули очі з-під напівопущених повік. — Хочу потанцювати з тобою, але думаю, чи Закі розквасить мені носа, чи ні…

— Не повірю, — хитнула головою Рен, проте таки покосилась у бік Закса. Та де там! Нортон досі розглядав меню і навіть не зиркнув на них.

— І правильно, — Діоніс узяв Рендалл за руку і вивів до центру танцювального майданчика. — Чарівне місце ж! — вигукнув він, сліпуче усміхаючись, і поклав долоню дівчині на талію.

— Безперечно! — відповіла вона і подалася вперед.

Чорні кучері лоскотали шию, коли Рен поклала голову Амонові на плече. Краєм ока вона завважила погляди, що зверталися до чорнявця, який тримав її в обіймах. Та він на це не зважав.

— Не підкажеш, як це тобі вдається так притягувати всіх? — півжартома спитала Рен.

— Бо я — чудовий. І я це знаю. І навіть не приховую, — кинув Амон. — Взагалі-то, кожен може стати чудовим. Природні дані — плюс, але не вирішальний фактор… Знаєш, чого хочуть усі довкола?

— Ще один коктейль?

— Щастя! — Сонячна аура посильнішала. — Люди люблять тих, поруч із ким можуть почуватися радісними, задоволеними… любленими. Усі шукають уваги — а мені її не шкода. Усі прагнуть тепла — і ось я, Рендалл, і мої обійми відкриті.

— Хіба можна віддавати своє тепло всім? Хіба це буде щиро?..

— А чому б і ні? Ось визирни надвір — там сонце, яке обігріває не питаючи. Таке яскраве! І найгіршої миті, коли ти підведеш погляд угору, воно буде там. Щодня. Для тебе — і для кожного…

Щойно закінчився танець, вони пробралися крізь натовп і впали на віддалений диванчик. Амон закинув голову назад, тонучи в чорній оббивці. Смоляні кучері зіслизнули по плечах.

— Я люблю цей світ, Рендалл, — знічев’я мовив хлопець, — тож думаю, він платить мені тією ж монетою.

— Цілком непоганий варіант. Любити

цей світ ]]> нелегко.