Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко - Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко

сам краї, а все-таки береженого Бог береже — треба розмiнять у казначействi.

Стук.

Чи не кум?

За дверима голос Параски: «Та вiдчини-бо!»

Жiнка. I чого її чортяка несе? (Одмика дверi.)

Ява VI

Герасим i Параска.

Параска. Що ти затiваєш, скажи, на милость Божу?

Герасим (злякано). А ти почiм знаєш?.. А тобi яке дiло?

Параска. Хоч би ж сказав, пораявся…

Герасим. Звiдкiля вона довiдалась?! Знай свою дiжу, а у мої дiла носа не тикай!.. Iди собi, iди, не заважай менi думать.

Параска. Та ти на старiсть щодня дурнiший робишся.

Герасим. Ей, Параско!

Параска. Чого там «Параско»?

Герасим. Не чiпляйся! У мене в шапцi бiльше розуму, нiж у тебе в головi.

Параска. Та з великого розуму в дурний заходиш! Що це ти затiяв — женить Романа на Пузирiвнi?

Герасим. А-а! То ти про це? (Набiк.)Думав, що довiдалась за грошi, аж всерединi похолонуло. Ну, так що ж? Тобi яке дiло?

Параска. Не хочу я нiкого за невiстку, опрiч Мотрi. Сам казав, що будеш її сватать; дiти полюбились, я до неї привикла, вона — до мене; дiвка красива, здорова, зна всi порядки: коло птицi, коло свиней, коло корiв — одно слово, хазяйка бiля всього; в хатi, як у кiмнатi; я вже нездужаю, а против неї, скiлько їх у нас не було, нiхто хлiба не спече, нiхто борщу не наваре, хоч i без олiї iнодi, а всi їдять — не нахваляться.

Герасим. Не треба менi нi доброго хлiба, нi доброго борщу, бо чим краще спече, а смачнiше зваре, тим бiльше робiтники з’їдять… Менi треба невiстку з приданим, з грiшми.

Параска. Вiзьмеш в обидвi жменi!

Герасим. Iди собi, не заважай менi думать.

Параска. Нехай же тiлько Роман жениться на Пузирiвнi — не буде їй просвiтлої години, я її заїм.

Герасим. Про мене, хоч цiлком з начинням ковтни її, менi аби грошi. Iди собi, Параско, вiд мене. Тут думок, як пiску в морi, а ти з чортзна-чим причепилась.

Параска. Якi там думки, чом же ти не пораєшся зо мною?

Герасим. Не з твоєю головою мене вчить… Iди собi.

Параска. Тьфу! На твою дурну голову.

Герасим. Я тебе як плюну!.. (Замiряється її вдарить.)

Входе Савка.

Ява VII

Тi ж i Савка.

Савка. Здрастуйте, з недiльою будьте здоровi.

Герасим. Спасибi, будьте i ви здоровi.

Савка. А ви з старою, як сизi голуби, i досi буркочете?

Герасим. Еге!.. Нема нiкого, то ми собi удвох…

Савка. Нагадали молодощi i буркотали?

Герасим. Iди, Парасю, по своєму дiлу, а у нас своє.

Параска. Бодай ти пропав! (Вийшла.)

Савка. Бач — «Парасю». Любо й слухать, то все достатки роблять. А ми з старою тiлько лаємось i все через грошi: того нема, другого нема — i раз у раз гир-гир-гир, гар-гар-гар! Оце й зараз посварились: виряджав її до церкви, а вона й напосiла: у других, каже, фургони любо глянуть, а я на возi, який ти хазяїн, каже. Така мене злiсть взяла, що мало-мало не потяг вiжками, а все грошi…

Герасим. Я, слава Богу, i фургони маю, та моя стара не хоче їздить. Каже, потрудюсь пiшечком для Божого храму, а скотинка нехай одпочине.

Савка. От через те вам i Бог дає! Охо-хох! Принiс же я запродажню… А Роман куди збирається їхать?

Герасим (лiчить грошi). Хочу свинку i кнурця купить у Пузиря, хвалять завод… (Перелiчивши, лiче другий раз.)Що то грошi, куме! Свинi завiдськi, конi завiдськi, вiвцi завiдськi… (Дає грошi.)

Савка. I де вони набрали таку силу грошви? Вже, куме, хоч ви менi що хочете кажiть, а я знаю, що бiльше нiгде було достать грошей, тiлько од нечистого. Їх дiд, кажуть, знався з нечистим, вiн як умирав, то доти не вмер, поки стелю не розiбрали. (Хова грошi.)

Герасим. То було колись. А тепер, куме, такi люде понаставали, що чорт, не при хатi згадуючи, боїться i носа показать меж них. Так, хiба зведе дурну дiвку з чужим чоловiком, поскоромить яку непутящу молодицю з недолiтком, посварить батька з сином, зведе на бiйку приятелiв, а щоб вiн узяв у розумного чоловiка душу i за це дав йому грошей? Шкода: i душi не вiзьме, i грошей не дасть, бо чоловiк його обмане… Тiлько вдариться до доброго аблаката, то той таку машину пiдведе, що у чорта очi на роги повилазять. Нi, куме, тепер не тi часи… (Таїнствено.)Люде самi умiють робить грошi краще вiд чорта.

Савка. Тобто фальшивi?

Герасим (озирається, запира дверi.)Еге. Та ще й якi грошi! В вiк вiчний не розбереш: чи вони фальшивi, чи вони настоящi.

Савка. Не вiриться менi, щоб такi грошi були. Я пам’ятаю, як один панок наробив фальшивих грошей, аж з Варшави привозив майстрiв, а тiлько випустив — зараз i пiймався.

Герасим. Ну, а якби були такi грошi, що всяке прийме, то ви б згодились достать таких грошей.

Савка. Я? З охотою. Коли люде багатiють, то чом же нам не попробувать щастя… Надокучили проклятi злиднi!.. Тiлько горе моє — грошей нема; а без грошей же не достанеш i фальшивих бумажок. Та й де вони є отакi, як це ви кажете?

Герасим. Є… є… куме… Та ви зараз вiд мене прийняли на десять рублiв фальшивих бумажок.

Савка (витяга грошi з кишенi). Що це ви, куме… Господь з вами! Менi так страшно стало, як тодi, коли ходив викликать безп’ятого… (Розгляда.)Де ж вони тут? Це ви на глум мене пiднiмаєте?.. Грошi всi натуральнi, як є!

Герасим. Отже, побий мене Бог, меж ними є фальшивi, i таких грошей можна купить скiлько хочеш… Пристанете у компанiю? Купимо сто тисяч.

Савка. Стривайте, куме, помовчiть, нехай я опам’ятаюсь, бо з мене мало дух не випре… Сто тисяч! (Тре голову, потiм тяжко зiтхає.)Нi… Куме, може, ви жартуєте зо мною?

Герасим. Не до жартiв менi, куме, самому. Бодай я завтра сонця не побачив, коли жартую.

Савка. Покажiть же менi, котра настояща, а котрi фальшивi.

Герасим. Угадайте самi.

Савка (розглядає). Не вгадаю.

Герасим. Оце вони! Ну як таких грошей не купить? (Вийма з пачки три бумажки по три i одну рубльову.)

Савка. Нiколи в свiтi б не подумав, що це фальшивi.

Герасим. Отже, невважаючи на те, що грошi зробленi дуже добре, все-таки перше, нiж купить таку суму, їдьте ви, куме, хоч зараз в казначейство i розмiняйте цi грошi; як казначей прийме, то всяке прийме…

Савка. А як казначей не