Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко - Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко

Герасим. Е, куме, ви чорта не боялись, а протокола боїтесь.

Савка. То-то бо й є, що чорт не такий страшний, як його малюють, а протокол…

Герасим. Дурниця! Скажете, що ви продали незнакомому чоловiковi воли i мiж iншими грiшми взяли й цi, а я посвiдчу, що iменно так, то й край.

Савка. Добре, їду! Тiлько договiр краще грошей! Скiлько ви менi дасте, як купите?

Герасим. А скiлько хочете?

Савка. Скiлько? Вiд кожної тисячi, що купите, менi сто карбованцiв.

Герасим. Багато буде. Я ж таки буду грошi свої крiвнi терять, а ви тiлько помiч менi дасте. Вiзьмiть п’ятдесят вiд тисячi.

Савка. Нi, куме! Коли вже труситься, то хоч знать за вiщо.

Герасим. А, нехай буде по-вашому. Отодi, куме, заживем, га?

Савка. Заживем! Об землю злиднi, а розторгувавшись, ще прикупимо… А тим часом гаяться нiчого: давайте менi цих безбiлетних окрiмно, а замiсть їх дайте настоящих десять.

Обмiнюють грошi.

Може, й це такi? Хе-хе-хе!

Герасим. Нi, бiльше десятки нема.

Савка. Прощайте, зараз їду до Жолудя, а звiдтiля у город. (Пiшов.)

Герасим. Нехай вам Бог помагає i щастить на добреє дiло… Якась полегкiсть на серцi, i наче душа моя почуває удачу. Коли б господь помiг, тодi земелька Смоквинова наша!

Ява VIII

Герасим i Роман.

Роман. Запрягають.

Герасим. На ж тобi двадцять п’ять карбованцiв на свиней, та хоч i їхать. Тiлько ти давай за поросят Пузиревi так, щоб вiн не продав, — дешево давай, на бiса терять грошi: женишся на Пузирiвнi — сам наплодиш завiдських свиней. (Виходить.)

Роман (сам). Не хочеться менi суперечить батьковi, бо вiн тодi ще гiрше вiзьметься за це сватання; а тут ще з Мотрею бiда; здається, пiдслухала чи догадується, що я їду на оглядини, сопе й сопе, звечора й не вийшла. Вже я їй разiв три пiдморгнув, а вона i не дивиться.

Входе Мотря, перекида одежу, шукає.

Ява IX

Роман i Мотря.

Роман. От i добре, тепер нiкого нема, — побалакаю. Чого ти шукаєш, Мотре?

Мотря. Iди пiд три чорти.

Роман. Гедзь напав?

Мотря (взяла рядно, iде). Гедзь.

Роман (стоїть на дверях). Скажи-бо менi, на кого ти сердишся — на мене чи на себе?

Мотря. На себе… Пусти.

Роман. На себе? За вiщо?

Мотря. За те, що дурна.

Роман. Ха-ха-ха! Я бачу, що дурна, тiльки вiд чого ж ти здурiла?

Мотря. Тiкай з дверей, бо як стусону, то й ноги задереш.

Роман. Та ти божевiльна?

Мотря. Сам ти божевiльний! Що ти менi очi замазуєш? Я не слiпа i не глуха, чула, що їдеш на оглядини, бач, як вирядився.

Роман. Тю! Та я їду свиней купувать, ну, а як за одним заходом подивлюся на свиней i на Пузиревих дiвчат…

Мотря (крiзь сльози). Дивись, дивись, хоч нехай тобi i повилазить… (Штовха його од дверей i виходить.)

Роман (сам). Оце дiвка! I я ж, здається, не з послiднiх, а мало не впав. Оце робiтниця, оце жiнка — сама за косарем зв’яже! Та хоч би батько цапа скакав, а я таки женюсь на Мотрi.

Входять Копач i Калитка.

Ява Х

Роман, Копач i Герасим.

Копач. А садочок би отут у вас гарний був. Низинка, так i проситься, щоб засадить. Грушовку, слив’янку i вишнiвку свою б мали. Ви достаньте дерева, а я вам пришлю садовника, вiн пустяк вiзьме… Побачите, який садок буде годiв через три-чотири…

Герасим. Я ж кажу, що так. У вас на все порада готова.

Копач. А як же? Опит — велике дiло! Садок улiтку, як кожух зимою. Як ви полагаете: в саму спеку пiд яблунею полежать, хе-хе-хе! А пасiка, бджоли гудуть, медом пахне… I господар старий тут походжає… Опит, опит! Зараз бачу, чого де треба.

Герасим. Ви все на витребеньках! На бiса нам той садок? Нам земля потрiбна, нам немає часу по садку ходить на проходку… А це що у вас?

Копач. Запас! Без запасу в дорозi не можна. Оце взяв у Iвановни шматок сала i хлiба в дорогу.

Герасим. Це вже й ви, як Клим! Сьогодня ж недiля, де ж таки снiдать!

Копач. Опит говоре: запас бiди не чинить.

Герасим. Ви ж поспiєте на раннiй обiд, то невже ж таки Пузирi не дадуть вам попоїсти?

Копач. А як, буває, не застанеш дома?

Герасим. То навiщо ж так багато взяли?

Копач. Не журiться, я маю опит: це порцiя якраз.

Герасим. Отакого робiтника вiзьми, за рiк i вуха об’їсть.

Копач. А тепер, ле-козак, пур ашеве, сон е дюкасьєн, альом.

Вийшли.

Герасим (сам). От i вчений на язики, а дурний! Таки, що не кажи, у нього є зайцi в головi! Поїхали. Слава Богу. Не так менi тi оглядини, як те, що здихався. Тут такi дiла, що треба думать та ще думать, а вiн слiдком ходе за мною — i що не ступiнь, то й порада…

Ява XI

Герасим i Параска.

Параска. Звели i нам коней запрягти.

Герасим. Навiщо?

Параска. У церкву поїду з Мотрею.

Герасим. Ще що вигадай! До церкви можна й пiшки пiти, тут недалеко — три верстви.

Параска. Туди три та назад три, то вже шiсть.

Герасим. Люде в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудиться для Божого дому й шiсть верстов, — ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобi пiшки пiти до Божого дому шiсть верстов… Худобу ганять в празник грiх. Блажен чоловiк, iже скоти милує.

Параска. Що ж, тобi бiльше коней жаль, нiж жiнки?

Герасим. Скотина грошi коштує, вона цiлий тиждень робить на нас, а в недiлю, що мала б вiдпочить, — гони в церкву. Це не по-Божому i не по-хазяйськи.

Параска. Та й я ж цiлiсiнький тиждень на ногах i роблю не покладаючи рук!

Герасим. То ти, а то коняка… Ти собi робиш, а коняка тобi. Та й знову — робота до роботи не приходиться. Хiба ти борону або плуга тягаєш? От якби ви вдвох з Мотрею крумера попотягали, то iнша рiч… Не дам коней. Пожалiй скотину раз, вона тобi послуже десять раз… Iди пiшки, господь прийме твої труди i дасть тобi здоров’я.

Параска. Та чи ти ж з розумом? Всяке знає, що ми хазяїни неабиякi, а я буду тьопаться стiльки свiту пiшки до церкви.

Герасим. Ото-то бо й є, що хазяїни, i кожний скаже, що це по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пiшки. Iди, iди, Параско,