Олександр Іванович Шалімов - Дивний світ

по всьому Всесвіту. Вочевидь, він зберігається в якихось кристалах. Я не зрозумів. Це надто складно. Нашій біологічній науці ще дуже далеко до їх знання. Ну, а «відтворююча апаратура» — мозок. В даному випадку — мій мозок.

— Чому ж вони не розсіялися по Всесвіту, якщо вміли більше від нас? Чому не покинули свою планету, раз здогадалися, що вона приречена?

— Чомусь не змогли. Всі їх спроби досягти інших планет закінчувалися страшними катастрофами.

— Незрозуміло.

— Дуже багато незрозумілого, Стіве. Їхнє послання мов спалах блискавки. Мені здається, я став старшим, принаймні, на десять тисяч років. А я-бо зрозумів так мало. Та головне не в цьому. Головне, що людський розум не самотній у Всесвіті. Два центри розумного життя виникли так близько. Значить, існують і інші. Значить, наше прагнення до зірок…

— Зачекай, Рею. Не захоплюйся! Кому вони адресували своє послання? Адже якщо це було справді два мільярди років тому…

— Розумові… Розумові Всесвіту. Вони були впевнені, що не самотні. І найкращі з них хотіли застерегти. Вони самі винні в загибелі своєї цивілізації та планети. Перед моїми очима промайнули страхітливі картини всезагального знищення в щонайбезглуздіших війнах. Ми щасливо уникли деяких небезпек нашого розвитку, але наша технологічна цивілізація, подібно до їх загиблої цивілізації, приховує ще й інші… Зараз нема часу детально розповідати, Стіве. Потім, на шляху до Ганімеда, ти дізнаєшся все. Твоє відкриття відіб’ється на долях подальшої історії Землі.

— Наше відкриття, Рею…

— Ні. Головне зробив ти. Ти відшукав їх листа, а я лише прочитав у ньому декілька рядків.

— Не будемо сперечатися. Повертайтеся.

— Ще трохи терпіння, Стіве. Я все-таки хочу висісти на цю брилу.

— Причалювання виключене, Рею.

— Знаю. Можна десантуватися за допомогою індивідуального двигуна і потім так само повернутися.

— Твій скафандр недостатньо надійний для такого експерименту.

— Висадка буде дуже короткою, Стіве.

— Ризик надто великий. Для людини, Рею. Вже якщо висадка тобі так необхідна, хай краще її здійснить ЕН. Наведену радіацію ми з нього потім легко видалимо.

— Ти чув, ЕНе?

— Я готовий.

— А не боїшся?

— Мені невідоме це відчуття, Рею. Крім того, перед виходом я можу вимкнути індикатор самоствердження.

— Гаразд. Ти лише візьмеш зразки скель і того матеріалу, з якого складені руїни. І заглянеш у отвір, що веде всередину брили.

— Я зрозумів, Рею.

* * *

Все подальше трапилося надто швидко, щоб Стів устиг втрутитися. ЕН вислизнув з ракети через декілька хвилин. Його оранжевий комбінезон було виразно видно на тлі зеленого майданчика, над яким нерухомо висіла ракета. Здається, ЕН ще не встиг торкнутися брили, коли назустріч ньому вдарила сліпуча іскра і на місці оранжевого комбінезона на мить спалахнуло маленьке нестерпно яскраве сонце. Всі екрани зв’язку на планетольоті МП-112 згасли одночасно, тому що відкинуте спалахом дископодібне тіло ракети зіткнулося з кам’яною брилою, породивши ще одне невелике сонце. З відстані в сто двадцять кілометрів воно навіть не здалося Стіву надто яскравим. Коли й воно згасло, на сріблясто-перламутровій гладіні кільця можна було розгледіти маленьку темну плямку в тому самому місці, де щойно знаходилася брила міражів, розвідувальна ракета, Рей, ЕН. У центрі цієї плямки тепер просвічувала одна з зірок південної півкулі Сатурна…

* * *

Слід було розрахувати шлях на Ганімед і ввести необхідні дані в електронну пам’ять обчислювальних машин планетольота, тому Стів змусив себе підвестися.

Все виявилося до смішного простим. Трагедія фаетонців, замкнених на своїй планеті й загиблих разом з нею, таємничі властивості кілець Сатурна, загибель земних кораблів у околицях цієї планети… В сиву давнину люди Землі, певно, вже здогадувалися про дещо. Тому й нарекли цю планету ім’ям кровожерного бога, що пожирав своїх дітей[103].

Анігіляція… Повне перетворення матерії на енергію при зіткненні речовини й антиречовини. Що може бути нещадніше! Нікчемний дотик земної ракети й антиречовини Фаетона, де все навпаки — ядра атомів з негативними зарядами, а позитрони[104] — замість електронів[105], і в результаті згубний вибух, якого не можна було уникнути.

Речовина й антиречовина в одній планетній системі. Як мало ще ми знаємо!

«Ех, Рею, Рею, дорого ж ти заплатив за твоє останнє відкриття. І ти, Електронний Мудраку, що увібрав у себе майже весь досвід земної науки! Випромінювання небезпеки — ти його правильно визначив, але недооцінив… Не вистачило одного, найостаннішого кроку… Я ще не знаю, що обіцяє людям твоє сьогоднішнє трагічне відкриття, Рею. Багато надій воно перекреслило, але в далекому майбутньому, коли Людина зуміє впоратися з антиречовиною, тоді, далебі, Рею, тебе назвуть «першим серед перших», — так думав Стів, а планетоліт МП-112 ніс його до Ганімеда.

Переклад В. Геника

Перекладено за виданням: ШАЛИМОВ А. И. Охотники за динозаврами: Научно-фантастические повести и рассказы. — Ленинград: Недра, 1991. — 352 с.

ЕСТАФЕТА РОЗУМУ
Науково-фантастична повість

Відлітали з Марса марсіани

В невідоме, в зовсім інший світ,

І не в казці, не в оповіданні…

Десь мільйонів двісті тому літ…

С. Орлов