Андрій Анатолійович Кокотюха - Чорний ліс

все ж підозрювала – її пересування в межах табору так чи інакше буде в полі уваги. Вирішила чекати сутінків, бо навряд її висмикнуть протягом дня, адже обіцяний особіст не вирине з-під землі та не впаде з неба, викликаний силою чиєїсь думки.

Та враз усе помінялося.

У загоні щось почалося, бійці заметушилися, у повітрі зависли лайливі тиради, більшість чоловіків кинулися до зброї. Спершу Ванда подумала – розвідка попередила про наближення ворога й партизани готуються до бою. Але незабаром усе стало на свої місця: якщо називати так звістку про ворожого агента в загоні, котрий убив командира Манка.

Що б там не сталося, ситуація для Ванди склалася дуже вдало. На якийсь час інтерес до її особи втратився цілковито, і цим можна, навіть треба було користатися. Вислизнути з розташування табору під шумок і діяти на випередження, щоб відірватися від неодмінної погоні, що розпочнеться, як тільки помітять відсутність польки. Вирішила не шукати зброю, щоб зайвий раз не миготіти ні в кого перед очима. Якось вислизне, покладаючись і далі на удачу та Божу підтримку.

Партизани розмовляли голосно. Особливо комісар – кричав щось, махаючи руками перед вишикуваними бійцями. Не вслуховуючись у суть, Ванда враз зачепилася за знайому назву – Гніздяни. Здається, те саме село, де їй довелося побувати зовсім недавно й де вона лише дивом уникнула смерті. Час показав: то був не останній, але все ж перший випадок з череди наступних, коли загроза бути вбитою ставала, як ніколи дотепер, реальною.

Чому ж дивом.

«Диво» мало цілком конкретне чоловіче втілення.

Рятівник відгукувався на Східняка й справді поводив себе хоч сміливо аж до безглуздя, та все ж трошки інакше, аніж тутешні українці.

Її життя два дні тому врятувала ось ця не зовсім зрозуміла Ванді інакшість.

Той русявий чоловік не був другом, Боже збав, вона чітко усвідомлювала це.

Але й ворогом Ванда не готова його назвати.

Партизани, судячи з усього, готують акцію залякування в Гніздянах. Найближчим часом.

Нехай.

Ванді Мостовський не було до того жодного діла. Вона рятувала себе, а якщо червоні потовчуть повстанську армію та її симпатиків серед українських селян, не сумуватиме з того. Польське військо ходило в подібні рейди, і Ванда не сприймала це за страшний злочин.

Проте десь глибоко всередині ворушилося раніше не звідане, не чуване, навіть не можливе – їй би не хотілося, аби той, русявий, загинув у такому бою.

Шкодуватиме.

Відпускаючи її, Східняк не хотів нічого для себе, хоч воював ніби на бандерівському боці й уважався ворогом. Тут же, у радянських партизанів, офіційні союзники готові звинуватити її в чому завгодно, ще й віддати на поталу своїй службі безпеки. А для Ванди не було секретом, як там працюють з людьми.

На неї далі ніхто не зважав, і Ванда, обережно пробравшись до краю великої галявини, майнула під захист кущів та миттю загубилася між дерев.

4

Район Здолбунова, неподалік від села Гніздяни

Спершу з’явилися мотоциклісти.

Вони сунули невеличкою колоною з трьох машин із кулеметами, установленим спереду на колясках. Рухалися не швидко, і, вочевидь, то була така показова тактика: насуватися, мов невблаганна грозова хмара.

За ними на невеличкій відстані тримався броньовик. І аж тоді виїхали одна за одною п’ять вантажівок. Відкриті кузови трьох були набиті автоматниками. Дві порожні – в середині, між залюдненими.

Зі своєї позиції Хмарі було зручно роздивлятися противника у бінокль. Він не переймався підрахунком карателів. Один чорт їх у кілька разів більше, ніж вояків його відділу навіть укупі з сільською самообороною. Остап зі своїми людьми або затримався в дорозі, наткнувшись на несподівану й непередбачену перешкоду, або німецький наступ почався раніше, ніж розраховував хорунжий. Та, швидше за все, тут могли мати місце обидва припущення.

Зрештою, німці не кажуть заздалегідь точні день і час запланованої каральної акції. Хмару повідомили лише про її підготовку. Так само відділ Остапа не мусив прибути в Гніздяни на якусь наперед обумовлену дату. Розуміючи всі прикрі особливості війни, хорунжий вирішив налагодити оборону села власними силами.

Спершу збирався вивести звідти людей у ліс. Та потім, подумавши й порадившись із Кленом, вирішив – евакуація забере дорогоцінний час. Людей мав під собою не так багато, щоб налагодили організований відхід старих, жінок та дітей. А ще ж багато хто схоче взяти з собою худобу, що точно не прискорить, навпаки, значно затримає процес. Тож вирішив краще послати вояків із самооборони по селу, щоб попередили: треба ховатися.

У цьому був розрахунок, побудований Хмарою на власному досвіді кількамісячної активної війни насамперед із німцями. Так, розташування Гніздян дражнило їх. Аби дістатися до цього села, не треба забиратися надто далеко від свого гарнізону, де німецькі солдати й офіцери почувалися в більшій безпеці. Провести пацифікацію силами місцевої поліції, беручи в таких акціях мінімальну участь, німецька влада вже не могла. Залучати спеціально польські чи мадярські поліцейські частини не було сенсу, бо на цій території вони не мали базової підтримки, тому розраховувати на великі успіхи не доводилося. Тож лишалося виконувати накази власного командування своїми силами, і тут Хмара сподівався перемогти.

Не раз перевірено в боях – німці, зустрівши сильний опір, завданий навіть меншими, ніж у них, силами, здебільшого воліли згорнути операцію й відходити, аби не дати втягнути себе в бійню чи, ще гірше, опинитися в оточенні повстанців. Практично не маючи підтримки в місцевого населення, вони ніколи не могли вирахувати точно, яка саме кількість лісовиків їм протистоїть. Уміючи добре воювати на відкритій місцевості й тримати фронт, німецькі солдати й командири губилися перед партизанською тактикою. Через те відступали, хоч потім і поверталися більшою кількістю.

Але й це не зупиняло Хмару. Головне зараз – відбити перший наступ та виграти час. Остап прибуде неодмінно, бо про його затятість ходили легенди. Мовляв, навіть мертвий прийде на допомогу й битиме ворога, наводячи тим самим на нього забобонний жах. Сміятися з цього можна, скільки завгодно, та вже сама наявність подібних вигаданих історій давала Червоному вичерпну характеристику. Тож у будь-якому разі на підхід Остапа можна розраховувати.

Якщо німці витруться й повернуться назад, їх зустрічатиме на підході ще міцніший кулак. А наступного разу тут, у Гніздянах, уже стоятиме залога й зона контролю повстанської армії розшириться. Усе має йти згідно з планом. Наступний крок – розбудова на місцях дієвих органів своєї – української – влади. Та аж так далеко Хмарі у своїх думках забігати не хотілося.

Аби все сталося, як гадалося, Гніздяни сьогодні й