Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

Учора вдень я навідався до Еферта. Візит був доволі емоційним. Сам Еферт уже впорався з початковим шоком. Він відзначив, що був дуже засмучений у вівторок ввечері.

«Я подумав собі, що просто спробую ворухнути ногою, а ноги не було. Вона лежала десь на купі тельбухів. Мені не стало снаги зателефонувати тобі, Хенку. Спершу я мав сам звикнутися з цією думкою».

Я сказав, що розумію його, і що я злякався, коли не отримав від нього звістки.

Аби довести, що він знову майже той самий шкодливий старий, Еферт вголос і цілком серйозно поцікавився, чи мусульман мусять оперувати за законами халялю[62].

Я непокоївся, що ця історія частиною ноги не обмежиться, і що моєму другові доведеться попрощатися з іще кількома враженими частинами ноги чи руки, і так аж до неминучого кінця.

Незначні інциденти в цьому притулку чи теревені за кавовим столиком пропливали повз мою свідомість.

Я трохи схилився на Еф’є, яка була така сильна й розважлива, і в той же час мила та співчутлива. Вона підбадьорила мене, коли ми навідувалися одне до одного — принаймні раз чи два на день. Я починаю відчувати до неї незвичайну симпатію.

Майже ніхто з тутешніх ніколи не їздить у відпустку.

Чи варто мені обережно озвучити це іншим, аби побачити, чи зацікавляться вони невеличкою поїздкою на дегустацію вина, наприклад? (Не плутати з поїздкою Райном, яка викликає в мене картинку радісного параду інвалідів, котрих жваві волонтери з Червоного Хреста штовхають угору трапом на лікарняний корабель Генрі Дунант. Навіть якщо мені заплатять, я туди ні ногою!).

Певно, що за невеликі гроші можна найняти зручний екіпаж для невеликої групи й поїхати, скажімо, у Шампань чи провести кілька днів у гарному замку. Хороша їжа та напої, кілька дегустацій вина, собор чи два і жодних жалісливих чи плаксивих старих скнар, які могли би порушити наш спокій. Звісно ж, організатору поїздки слід врахувати і те, що там будуть люди на інвалідних візках.

Думка про відпустку прийшла до мене після хвилювань кількох останніх днів. Я потребував чогось позитивного, на що можна було би чекати з нетерпінням. Треба з’ясувати, що думає Еф’є про коротку клубну поїздку.

Сьогодні ввечері ми обговорювали, які приготування можемо зробити для Еферта. Під «ми» мається на увазі Грітьє, Еф’є, Греме, Едвард і я. Ріа й Антуан мали квитки у театр. Вони спочатку сказали, що радше залишаться вдома, щоби не пропустити зустріч, але ми змогли переконати їх піти. Ріа запропонувала перед цим приготувати якісь закуски. Для проформи ми голосно протестували: мовляв, у цьому нема потреби.

— Та звісно ж, це буде проявом люб’язності, — випалив Греме у слушний час, і відтак це стало незаперечним висновком. Греме ніяк не міг приховати свого вдоволення.

«У вас непоганий прогрес», — сказав Еферту лікар.

«Ха! Я би сказав, що лише одна нога — це радше перешкода!» — відповів Еферт.

Сьогодні вранці я ходив провідати його. Еферта на кілька днів перевели до реабілітаційної клініки. Якщо все буде добре, десь днів за десять його відпустять додому.

Дискусія минулого вечора була досить плідною. Ми обговорили чимало практичних речей, які можемо зробити.

Едвард візьме на себе замовлення електричного інвалідного візка. Еф’є, яка мала гарні стосунки з людьми у службах домашнього догляду, домовиться про допомогу з домашніми обов’язками. Греме збирається запитати лікаря про корисність медичної допомоги. Грітьє робитиме для нього покупки.

— Але вам доведеться скласти для мене список! Я не можу запам’ятати навіть двох дрібниць, які маю купити для себе. Ріа й Антуан подбають про його їжу, а я доглядатиму за собакою. Ось що я називаю добровільною допомогою суспільства!

Перші дні, коли він буде вдома, ми робитимемо все необхідне, щоби дати йому час, аби він зі своїми півтора ногами сам пристосувався до нового життя. Кінцева мета полягала в тому, аби допомогти йому залишатися в його квартирі. Ми дійшли висновку: якщо Еферт переїде у будинок, то війна між ним і значною когортою інших мешканців стане неминучою. Явна патова ситуація.

Заходи, до яких ми вдаємося, не є невиправданими. Анья розповіла, що Ефертову квартиру готельного типу додали до переліку помешкань, які скоро звільняться.

Хто за цим стояв, наша інформаторка розповісти не могла.

«Canta» пані Грунтеман протаранив мотоцикліст на швидкості 40 км/год. На захист хлопця на мотоциклі потрібно сказати, що Грунтеман їхала дорогою, а потім несподівано розвернулася, аби перетнути пішохідний перехід. Дивом ніхто не постраждав. От тільки «Canta», мабуть, остаточно вийшла з ладу. Мотоцикліст об’їхав її і втік, маючи лише одну чи дві подряпини. З того, як пані Грунтеман вистогнувала, вам могло би здатися, що вона помирає, але, зрештою, у неї лише розтріпалася зачіска.

Пан Еллрой (отой, хто носився з опудалом лосиної голови)