Олександра Бракен - Темні уми

схопили мене спереду за сукню, і вислизнула з ліжка. Будильник, підсвічений червоним, показував 5:03 ранку. Час вирушати.

Ніхто з нас насправді речі надто не розпаковував, бо на цьому наполіг Лаям, але мені треба було забрати зубну пасту та щітку, що їх я поклала поряд із Чабсовими. Коло рукомийника стояв один набір туалетного приладдя «HoJo», залишений біля найгидкішої у світі кавоварки для розчинної кави. Я запхала його в заплічник разом із маленьким рушничком для рук.

Надворі було тільки на кілька градусів тепліше, ніж у кімнаті. Типова біполярна весняна погода у Вірджинії. Мабуть, уночі ще й дощило. Пухнастий білий туман, що його залишив після себе тихомирний борвій, слався крізь автівки і довколишні дерева. Мінівен, якого вчора вночі припаркували на дальньому краю стоянки, зараз стояв просто навпроти дверей номера. Якби я не пройшла уздовж Чорної Бетті, провівши рукою по її побитому боці, мабуть, Лаяма взагалі би не помітила.

Він стояв навколішки за розсувними дверима, неспішно відшкрябуючи ключами від авто залишки напису «ПРИБИРАННЯ БЕТТІ ДЖЕЙН». Біля його ніг лежали номерні знаки штату Огайо, які він потім прикрутив, куди слід. Мої ноги самі принесли мене, зупинившись за кілька метрів від нього.

Під очима Лаяма темніли кола. Замислене обличчя і понуро скривлений рот, що йому геть не личило. Із зачесаним назад ще вологим волоссям, чисто поголений, він зараз видавався на добрих два-три роки молодшим, ніж напередодні, хоча його погляд свідчив про інше.

Щоби привернути його увагу, я взялася шпортати черевиком крихкий асфальт. Лаям почав підводитись.

— Щось трапилось?

— Що?

— Ви рано попрокидались, — пояснив він. — Мені зазвичай доводиться волочити Чабса в душ і поливати холодною водою, щоби він почав ворушитись.

— Мабуть, я досі живу за графіком Термонда.

Він поволі підвівся, витираючи руки об перед джинсів. Блиск в його очах наштовхнув мене було на думку, що він прагне мені щось сказати, але Лаям тільки ледь помітно усміхнувся. Огайські номери полетіли на заднє сидіння, а натомість з’явились номери Західної Вірджинії. Я не встигла спитати, звідки вони взялися.

Опустивши заплічника та поставивши його біля ніг, я обіперлась на двері мінівена. Лаям зник за машиною, знову з’явившись за кілька хвилин з червоною бензиновою каністрою та чорним шлангом у руці. Заплющивши очі та прикипівши вухом до холодного скла, я пройнялась солодкавою музичною радіорекламою місцевої галантерейної крамниці. А коли диктор заговорила знову, то видала невтішну брехню Волл-стрит. Вона читала фондовий звіт, наче надгробну промову.

Я силоміць розплющила очі, глянувши туди, де ще мить тому стояв Лаям.

— Лаяме? — покликала я, перш ніж змогла стриматися.

— Я тут, — негайно відповів він.

Позирнувши на ряд аквамаринових готельних дверей, я обійшла ззаду фургон, поки не опинилася за кілька футів від Лаяма. Я стояла навшпиньки, нахилившись праворуч, щоби роздивитися, чого він вовтузиться біля сріблястого позашляховика, що стояв поряд із мінівеном.

Лаям працював тихо, зосередивши погляд своїх ясних очей на конкретному завданні. Один кінець шланга був глибоко запханий у бензобак позашляховика. Зайвину шланга він обкрутив навколо плеча, опустивши його інший кінець у червону каністру.

— Що ти робиш? — Я навіть не завдавала собі клопоту приховати здивування.

Вільною рукою він водив уздовж шланга у напрямку від бензобака до нас. Це було чимось схоже на те, наче він щось тягне за шнурок чи принаймні направляє когось. З вільного краю шланга почала скрапувати якась рідина із різким запахом.

Він зливає бензин, збагнула я. Я чула про те, що коли під час останньої кризи виник дефіцит бензину, люди саме таке чинили, але я ніколи не бачила, як це робиться. За мить рідина почала вже цівкою текти в каністру, сповнюючи повітря між нами їдким духом.

— Бензинова криза, — мовив він, вибачливо знизуючи плечима. — Часи зараз непевні, та й учора під кінець шляху ми вже їхали на останніх літрах пального.

— Ти ж Синій, так? — запитала я, показуючи на його руку, що спрямовувала бензин у червону каністру. — А ти не міг би просто пересунути Бетті без бензину?

— Так, зміг би… але недовго.

Лаям ніби засоромився. Коли він стиснув губи, вони набули неприродно блідого кольору, а шрам у правому кутику губ зробився помітнішим.

Коли я збагнула, що просто витріщаюся, то присіла навпочіпки поруч із ним — радше щоби приховати спантеличення, а не допомогти. Як виявилося, красти бензин було не так вже й важко.

— Мабуть, я просто вражена, що ти взагалі можеш використовувати свої здібності.

Якась частина мене дивувалась, як я за весь цей час змогла стримувати власні здібності. Той термондський режим… табірні наглядачі у два ока пильнували, щоби нам навіть у страшному сні не приснилося користуватися набутими здібностями, щоби ми одразу ж затямили, що те, ким ми стали і що могли витворяти, — це небезпечне збочення. Помилок і нещасних випадків нам не прощали, а кара була неминучою. Там ніхто не проводив з нами якихось витончених тестувань, ніхто не збирався визначати, чи можна якось керувати нашими здібностями.

Якщо Лаям зміг настільки вправно користуватися своїми здібностями, отже, мабуть, він практикувався багато років, і практикувався, найімовірніше, за межами табору.