Тетяна Ковтун - Не повертайся спиною до звіра

схожий на соціалізм. Прості українці звикли до потужної допомоги з боку держави. Щедре фінансування соціальних програм викликало шалену критику з боку опозиції. У глибині душі Григоришин з цією критикою погоджувався, адже ніхто поки що не спрстував аксіому: чим менше держава перерозподіляє коштів, тим ефективніше працює економіка. Уряд залишив поза увагою рекомендації програми розвитку ООН, запропоновані на підкріплення реформаторських намірів відразу після інавгураційних урочистостей. А новий Президент, присягаючи на Майдані Незалежності, говорив і про економічні реформи. Але до них «помаранчеві» ще й не підступалися через чвари всередині влади. Зате виконали історичне завдання — змінили політичний режим.

Богдан Михайлович, спостерігаючи хаотичне смикання уряду навколо окремих галузевих програм, дійшов висновку: найбільше потрібні адміністративна і судова реформи, пов’язані з дієздатністю держави. Далі належало здійснити зміни, які б адаптували соціальний сектор економіки до ринкових реалій. Адже соціальне забезпечення, охорона здоров’я, освіта й житлово-комунальне господарство залишалися, як і досі, радянськими.

— Гаразд, Богдане, — благально промовив Ігор Леонідович, який не зносив лекцій, навіть і в блискучому виконанні доктора наук Григоришина. — Ти мені простою мовою скажи, якої загрози очікувати найближчими роками? Ти ж фахівець із макроекономіки…

— Хочеш знати — слухай, — взяв його за комір захмелілий гість. — Є дуже небезпечна тенденція — негативний торговельний баланс. Частка імпорту в Україні зростає набагато швидше, ніж експорт. І заходить ця небезпека до нас разом із ціною на імпортне паливо. Газ проти гривні, розумієш?… Ет, такі люди, як ми з тобою, цій владі вже не потрібні… — відпустив сорочку Самохіна, безнадійно махну рукою.

Невдовзі екс-міністр підшукав собі у передпокої диван, на якому й заснув.

Уранці квартиру заповнили звуки гри на фортепіано. На годиннику була десята.

— Ти не збираєшся на роботу? — запитав Богдан Михайлович у Насті, яка схилилася над нотами.

— А мене звільнили, — повідомила дівчина не підіймаючи голови.

— А що з цього приводу каже Борис Миколайович?

— Каже, незабаром знову запросить у помічники — буде робота в Національному банку.

Вони разом перейшли до кухні. Там пахло кавою.

— Угу, — настрій у Григоришина помітно покращав. — А де вуйко?

— Поїхав до Херсона.

— Вибач, я завдав вам клопоту учора, — Богдан Михайлович ніяково пригладив скуйовджене волосся.

Настя не відповіла, нібито цілком зосереджена на перевертанні млинців. Григоришин мимохіть замилувався її тонким профілем, легкою засмагою у вирізі халатика. Він із деяким зусиллям відвів погляд від маленького вушка з сережкою і вдавано байдуже сказав:

— Ти зараз вільна? То виходь заміж. Маєш за кого?

Дівчина не відповіла.

— Зрозуміло. Не хочеш казати. Тоді їдьмо зі мною в Карпати. Там знайдеш собі судженого.

— Де? Серед смерек? — на щоках у Насті заграли ямочки.

Невінчана ніколи не робила того, що їй не подобалося. Для неї нічого не означали слова впливової людини, хай і відставної особи з Печерських пагорбів. У щасливу долю, яка могла б прилинути із синіх гір, вона не вірила.

Частина четверта
ОХОРОНЦІ МИНУЛОГО
Розділ перший
I

У столичному ресторані обідньої пори було небагато відвідувачів. Увагу привертали двоє чоловіків середнього віку в товаристві молоденької дівчини. Вони щойно увійшли. Спека не могла пробитися через вікна, в обідній залі було прохолодно. Пахощі печені просто викликали спазми, та обличчя всіх трьох світилися незрозумілою радістю.

— Прем’єр розглядає наше міністерство як ідеологічний фланг своєї оборони, — значуще мовив довготелесий чоловік, витираючи серветкою піт на скронях. — Ти, — звернувся він до товариша, кремезного, з глибокими залисинами, — керуватимеш цією роботою. У твоїх руках будуть усі важелі впливу, від телеканалів до піар-агентств. Ми повинні стати найкращим урядом за всі часи Незалежності.

Новопризначений міністр Сергій Марієв стишено зітхнув. Нелегко далося йому повернення на колишню посаду. Два останні роки, вважай, викреслено з життя. Просидів у опозиції, наче в бункері, незвично пристосовуючись до третіх ролей у партії. «У такому міністерстві, яке мені дісталося, опікуються, здебільшого, всіляким людським непотребом. Ще й такий самий непотріб — фахівці майже пенсійного віку — сидить у стінах цього відомства», — зневажливо подумав Сергій Климович і запнувся серветкою.

Заступників, які зосталися від попередників, міністр не поважав; на всіх чекало звільнення. Натомість запросив на одну з цих посад свого давнього приятеля Михайла Галізу. Земляк, журналіст за фахом, він деякий час працював в обласній державної адміністрації, раніше очолюваній Марієвим, а потім — у комерційній структурі. Цей чоловік із важким, проникливим поглядом і потужними щелепами сидів за столом навпроти, про щось замислившись. Їхня молода супутниця, Дана Сливка, зацікавлено колупала виделкою екзотичний салат.

— Треба по-новому сформувати прес-службу, — зауважив міністр, фіксуючи розслаблений стан дівчини. Вона перестала їсти, підняла на міністра чорні чаклунські очі. — Ти нею керуватимеш.

Дана мимоволі випростала спинку. Для неї це була історична подія. Півтора року тому вона вже виконувала обов’язки прес-секретаря попереднього, «помаранчевого» міністра, але її покарали за зловживання службовим становищем. Згодом Марієв подбав про Дану — хотів, щоб його оточували люди з міцною психікою. Дівчина якийсь час працювала секретаркою в партійному офісі, надсилаючи від імені екс-міністра вітальні листівки потрібним людям. Але ж не для того здобувала фах у Національному економічному університеті.

Повертатися до свого містечка Сливка не бажала, хоч і не мала житла в Києві та й особисте життя не складалося. «Що там робити? Кіз пасти?» — думала вона. У районному центрі на Миколаївщині, де вона народилась, залишилися батьки. Тато працював директором споживспілки, мама медсестрою в дитсадку. Там їх шанували. Але донька в кращому разі могла там стати дружиною дрібного чиновника або підприємця і до кінця грала б третьорядні ролі. А тут Сергій Климович присвоїв Сливці один із найвищих рангів державного