Володимир Миколайович Владко - Аргонавти Всесвіту

Дихаючи повітрям Венери, людина весь час буде відчувати гострий брак кисню. Вона робитиме глибокі, майже конвульсійні вдихи і видихи. Так може тривати, скажімо, хвилин п’ятнадцять. А потім… потім організм людини, якому хронічно бракує кисню, почне проявляти ознаки отруєння вуглекислотою. Виникне так звана асфіксія — задушення. Спочатку затуманиться розум, притупиться чутливість, погаснуть рефлекси, припиниться дихання, і, нарешті, припиниться й діяльність серця. От і все.

Схиливши голову на руки і неуважно поглядаючи в ілюмінатор, Риндін напружено розмірковував. Звичайно, взагалі з астроплана без скафандра вийти можна, — якщо на короткий час. Людині буде лише важко дихати. Втім, тільки на десять—п’ятнадцять хвилин, не більше. Бо тоді почнуть наближатися і невблаганно прогресувати явища страшної асфіксії. Отож, всі роботи поза стінками астроплана доведеться провадити в скафандрах, — незважаючи на всю незручність цього. Природно, така система дуже ускладнить розшуки ультразолота.

Думки академіка Риндіна йшли далі й далі. Так, Сокіл не помилявся, коли рішуче наполягав, що на Венері мусить протікати період розвитку життя, аналогічний земному юрському. Рослинність Венери, як можна було з’ясувати за час першої вилазки, майже така ж сама, яка була на Землі в цей геологічний період, якщо не зважати на її фантастичний колір. Що ж до фауни, до тваринного світу — тут справа дещо інакша. Земна палеонтологія не має даних про такий неймовірний розвиток світу комах під час юрського періоду на Землі. Хоча, з іншого боку, відсутність даних ще ніколи не правила за доказ того, що явища взагалі не могло бути. Дані могли й не зберегтися продовж мільйонів років.

— Так чи інакше, — міркував Риндін уголос, — тут, на Венері, комах аж надто багато. Чи можна припустити, що надмір вуглекислоти в атмосфері планети відбивається і на розвиткові тваринного світу? Безумовно, можна. Тварини дихають тим повітрям. Отож, їх організми, пристосовуючись до нього протягом тисячоліть, мусили в якійсь мірі видозмінитися. І як наслідок цього вони набули форм, відмінних від земних. Хіба не є доказом цього вигляд того нічного дракона, який заглядав в ілюмінатор астроплана? Пам’ятається, він виглядав просто дико, аж безглуздо потворно з земної точки зору. І це ж тільки один якийсь вид з багатьох і багатьох, які живуть на Венері, — інакше-бо й не може бути…

Втім, що це? Невже природа Венери вирішила познайомити його ще з одним зразком своєї химерної, божевільної фауни?.. Академік Риндін мимоволі одсахнувся від ілюмінатора.

Розсуваючи гілля дерев, безжалісно ламаючи на своєму шляху оранжеву папороть і низькорослі пальми, схилом міжгір’я посувалася величезна дивовижна тварина. Передня її половина, коричнева і глянсувата, нагадувала величезного рака. Довгі тонкі вуса-щупальці неспокійно звивалися в повітрі. Блискучі чорні очі озиралися на всі боки. Вони сиділи у заглибленнях твердого панцира, який вкривав голову і всю передню частину тулуба тварини. Панцерник з головою рака — ось на що була схожа ця дивна істота!

Широкі передні лапи, наче потворні гребінці, намагалися прочесати чагарник, вони вивертались кожна в свій бік, глибоко борознячи грунт і вириваючи з нього рослини. Задні лапи були значно меншими, їх було ледве видно під довгастим грубезним тулубом. Потвора рушила прямо вниз, до астроплана.

Схопившись руками за краї стола, Риндін напружено стежив за рухами тварини. Вона була вдвоє більшою ніж найкрупніший слон.

“Метрів дванадцять завдовжки”, — відзначив Риндін машинально.

Потвора наближалась. Вона безумовно шукала чогось. її довгі вуса-щупальці не припиняли хутких рухів і крутилися в повітрі, немов тонкі гнучки гадюки. Торкнувшись чогось, вони зразу ж таки відсувалися від речі — і знову звивалися, шукаючи. Ось одне з щупальців торкнулося корпусу астроплана — і відсахнулося. Тварина одразу змінила напрям, метнулася вправо. Ще секунда — і вона зникла з поля зору, яке відкривалося в ілюмінаторі.

Риндін перебіг до пульта керування і включив екран перископа. І тільки він устиг зробити це, як міцний поштовх жбурнув його вбік. Корабель здригнувся, різко похитнувся під тим важким ударом, від якого загула металічна оболонка. Потім удари пішли вже один за одним. І після кожного такого удару ніс астроплана опускався нижче й нижче.

Відкинутий вбік Риндін бачив на екрані перископа, як роздратована чимсь тварина била лапами по хвостовій частині корабля. Що робити? Потвора може пошкодити кормове оперення, зігнути або навіть зламати стабілізатори…

До Риндіна повертався спокій. Ледве утримуючись на ногах, хапаючись за шкіряні петлі в стіні навігаторської рубки, він знову добрався до пульта керування. Кілька швидких рухів, поворотів рукояток… Включено електросітку, подані маленькі заряди атоміту до бокових ракет. Ще мить — і два вибухи один за одним стрясли корабель. І зразу стало тихо.

Риндін пильно подивився на екран.

Потвора була вже далеко від астроплана. Перелякана, мабуть, вибухами, вона квапливо підіймалася схилом, намагаючись утекти подалі від металічної сигари, яка викидала з себе вогонь. Одна із задніх лап тварини безпорадно волочилася по грунту, правий бік її глянсуватого коричневого тулуба почорнів. Полум’я і розпечені гази, які вихопилися з сопел астроплана, обпалили тварину і поранили її. Ще кілька секунд — і потворна тварина зникла в заростях папоротей і пальм. Тільки поламані молоді дерева вказували напрям, в якому вона втекла.

Микола Петрович полегшено зітхнув. Він оглядівся: чи не пошкодили важкі удари чогось у каюті? Тільки тепер Риндін помітив, що міжпланетний корабель змінив своє положення. Раніше його ніс був підведений вгору, а корма опущена, Тепер стало навпаки: корма трохи піднялася, а ніс опустився. Підлога каюти була нахилена вперед, і ходити по ній стало трудніше. Удари, яких завдала астроплану роздратована чимсь потвора, були причиною цієї зміни.

— Так, — пробурмотів Риндін. — Здивуються ж товариші, коли повернуться на корабель… але надто мало приємного зможу я розповісти їм, надто мало…

І раптом він спинився. Адже ж цими двома вибухами він викликав товаришів назад! Два вибухи один за одним — сигнал небезпеки, так вони умовилися перед вилазкою. А що, коли його молоді друзі, поспішаючи назад, зіткнуться по дорозі до астроплана з розлютованим страховищем? Звичайно, з ними Ван Лун, він зможе захистити товаришів. Та й ця дівчина, Галя, також, здається, не дасть себе скривдити. Крім того, слід звикати до зустрічей з досить непривабливими мешканцями Венери… Що ж, поки мандрівники повернуться, він встигне перевірити, чи не пошкодила тварина механізми астроплана.

Проте Риндін не встиг нічого перевірити. Він почув, як відчиняються шлюзові люки.

Незабаром широко розчинилися внутрішні двері, і до каюти ввійшли розвідники.

Але чому їх тільки двоє?

А де ж Галя Рижко?

Ван Лун щось швидко говорив — це було