Іван Антонович Єфремов - На краю Ойкумени

туди й сюди, в хмарах густої куряви мелькали люди. Вони не наближались до стада, перебігали, шикувалися і знову били в листи. Поступово друзі зрозуміли, що робили мисливці: вони відбивали молодих слонів від дорослих і відтісняли їх праворуч, у широке гирло сухої долини, що врізалася в скелясте пасмо і була перегороджена смугою дерев. Сірі велетні кинулися на мисливців, щоб розтоптати, розтрощити ворога, який невідомо звідки взявся. Але люди, високо підстрибуючи, на мить зникали в чагарниках і між деревами. Поки розлючені тварини розмахували хоботами, розшукуючи ворога, що сховався від них, з другого боку з'являлися нові лави воїнів, які шалено галасували і гуркотіли металевими листами. Слони кидалися на цих мисливців, і люди знову повторювали той самий маневр, намагаючись відокремити молодих тварин.

Стадо відходило все далі й далі в степ, сірі тіла слонів зникли за деревами, і тільки оглушливий гамір та курява, що високо знімалася, показували місце, де відбувалось полювання.

Приголомшені друзі, вражені безстрашністю і спритністю людей, які уникали нападу розлючених чудовиськ і вперто продовжували свою небезпечну справу, мовчки дивилися на спустілий степ з прим'ятим чагарником і поламаними деревами. Кідого стурбовано хмурився, прислухався і, нарешті, стиха сказав:

— Щось погане… Полювання пішло не так, як треба!

— Звідки ти знаєш це? — здивувався Каві.

— Якщо вони привели нас сюди, значить сподівалися, що стадо піде на схід, прямо від нас. А тепер стадо пішло праворуч. Я вважаю, що це недобре.

— Ходімо туди, — запропонував Пандіон: — назад по уступу, як прийшли.

Кідого недовго роздумував і погодився. В сум'ятті бою їх прихід не мав якогось значення.

Ховаючись за травою й камінням, низько пригнувшись, етруск, еллін і негр пройшли на тисячу ліктів назад, уздовж скелястого пасма, поки не опинилися знову над відкритим місцем рівнин.

Друзі побачили ущелину в скелях, куди мисливцям удалося загнати понад десяток молодих слонів. Люди снували поміж деревами, уміло накидаючи на слонят петлі і прив'язуючи до стовбурів.

Мисливці, озброєні широкими списами, ставши цепом, заступили вихід з долини. Гуркіт і крики лунали в двох тисячах ліктів попереду й праворуч, — там, очевидно, була більша частина стада.

Раптом уривчасті й різкі звуки сурм почулися спереду і ліворуч. Кідого здригнувся.

— Слони нападають, — стиха прошепотів він. Протяжно застогнав один з мисливців, гнівні крики другого пролунали як команда.

У далекому кінці відкритої галявини, там, де від двох крислатих дерев падала великими плямами тінь, друзі помітили рух. Мить — і звідти виринув величезний слон з розчепіреними вухами і витягнутим уперед, як колода, хоботом. Поруч з ним постали ще два таких самих велетні, — Пандіон пізнав страшних вожаків стада. Четвертий у супроводі ще кількох слонів біг позаду. Навперейми слонам вискочили праворуч з кущів мисливці. Вони вклинилися поміж них, на бігу кидаючи в слона, який з'явився останнім, списи. Той несамовито затрубив і кинувся за людьми, які швидко бігли до болота. За ним повернули і решта слонів. Три вожаки, не звертаючи уваги на хитрий маневр людей, які відокремили їх від товаришів, мчали далі до галявини в скелях, мабуть приваблені криками молодих слонів.

— Погано, ох і погано, вожаки вернулися з другого боку… — схвильовано шепотів Кідого, стискаючи до болю руку Пандіона.

— Дивися… дивись, які хоробрі! — вигукнув, забувши про обережність, Каві.

Воїни, які заступили вхід у долину, не здригнулися, не сховались від розлючених страховищ. Вони виступили вперед довгим цепом. Вигоріла низька трава не могла приховати жодного руху людей.

Слон, що біг першим, кинувся прямо в середину цепу мисливців. Двоє з них залишилися на місці, а їх сусіди з обох боків враз стрибнули назустріч чудовиську. Слон притишив біг, високо підняв важкий хобот і з злобним свистом, тупочучи, напав на людей. Не більше десяти ліктів відстані залишалося між хоробрими мисливцями і слоном, коли ті миттю відскочили вбік. І зразу ж коло задніх ніг страховища з'явилося по два чоловіки з кожного боку. Двоє ввіткнули широкі списи в черево тварині, а інші двоє, відхилившись назад, ударили слона по задніх ногах.

Високий свистячий звук вирвався з піднятого хобота вожака. Опустивши його, слон повернув голову праворуч до мисливця, що стояв найближче від нього. Той не встиг чи не зумів ухилитись. Бризнула кров, і три друзі виразно побачили оголені на плечі і боці людини кістки. Поранений впав не ойкнувши, але й велетенський слон важко осів на задні ноги і повільно, боком рушив геть. Мисливці, залишивши його, приєднались до товаришів, які билися з двома іншими вожаками. Ті були розумніші або вже мали досвід у боротьбі з людиною: велетенські страховища кидалися в різні боки, не даючи можливості підкрастись до них ззаду, і задавили трьох мисливців.

У промінні призахідного сонця багровіла курява, що застилала всю ділянку. Слони здавалися величезними чорними баштами, коло підніжжя яких снували безстрашні люди. Вони стрибали, уникаючи довгих іклів, підставляли під хоботи вперті в землю списи, з криками забігали ззаду, відволікаючи нападаючих слонів від товаришів, які б неминуче загинули.

Оскаженілі тварини без упину трубили. Коли вони поверталися головами до скелі, на якій сиділи троє друзів, то здавалися надзвичайно високими; широкі плями розчепірених вух похитувалися над людьми. Збоку слон з опущеною головою здавався нижчим, бивні майже загрібали землю, готові от-от підчепити людину. Пандіон, Кідого і Каві розуміли, що бачать тільки частину бою. Він відбувався і вдалині за деревами, де знаходилося все стадо, і ліворуч на болоті, куди побігли мисливці, відволікаючи четвертого вожака і слонів, які пробилися з ним. Що робилося там, було таємницею для друзів, але вони не могли думати про це — вся їх увага була звернена на кривавий бій.

З-за дерев загриміли, наближаючись, бубни — загін в кілька десятків воїнів прибув на підмогу до тих, що билися. Вожаки слонового стада зупинилися, мовби в нерішучості, люди грізно закричали, розмахуючи списами, і тоді страховища відступили. Вони кинулися до свого третього товариша, який лежав на землі, і, підігнувши ноги, стали обабіч пораненого слона, підсунули під нього бивні і підняли на ноги. Потім, стиснувши пораненого своїми тулубами, велетні потягли його за дерева, випустили, знову підняли і зникли. Кілька мисливців кинулося навздогін, але їх спинив розпорядник полювання.

— Не втече… скоро покинуть… знову розлютуються, — переклав Кідого його слова.

Гамір, що лунав праворуч, усе віддалявся й стихав; битву, очевидно, було виграно. З боку болота, з півночі, показалося кілька мисливців, вони несли два нерухомих тіла. На трьох друзів ніхто не звертав уваги. Негр, етруск і еллін обережно зійшли із скелі в степ, щоб оглянути поле