Вольтер - Кандід

— Але, преподобний отче, — мовив Кандід, — так жахливо багато зла на землі.

— Ну то що! — сказав дервіш. — Хіба не все одно, зле на ній чи добре? Коли його величність виряджає корабель до Єгипту, невже він має цікавитись, чи вигідно на кораблі мишам, чи ні?

— Що ж робити? — спитав Панглос.

— Мовчати, — відповів дервіш.

— А я тішив себе надією, — сказав Панглос, — трохи поміркувати з вами про наслідки і причини, про найкращий із можливих світів, про походження зла, про природу душі та наперед установлену гармонію.

На ці слова дервіш зачинив їм перед носом двері.

Під час цієї розмови розійшлася новина, що в Константинополі задушили двох візирів та муфтія, а кількох їхніх приятелів посадили на палю. Ця подія спричинилася до великого занепокоєння на кілька годин. Панглос, Мартен і Кандід, вертаючись до хутірця, побачили одного доброго діда, що спочивав у холодку, недалеко від хати, під апельсиновим деревом. Панглос, так само цікавий, як і говіркий, запитав у нього, як звали задушеного муфтія.

— Нічого не знаю, — відповів дід, — я ніколи не знав на ймення ні одного муфтія, ні одного візира. Не знаю, про яку пригоду ви говорите, та і взагалі гадаю, що хто втручається до громадських справ, той гине найгіршою смертю, і що він того заслуговує… Сам я ніколи не розпитую, що робиться в Константинополі; досить з мене, що я посилаю туди на продаж овочі зі свого саду.

По цій мові він запросив чужинців до своєї хати; там дві дочки і двоє його синів почастували подорожніх кількома сортами шербету, власноручно виготованого, каймаком, приправленим цукатами, апельсинами, лимонами, ананасами, фісташками і кавою мокка, не змішаною з поганою батавською та острівною кавою. Потім дочки доброго мусульманина побризкали пахучими духами бороди Кандідові, Панглосу й Мартенові.

— У вас, мабуть, великі маєтки і найродючіша земля? — запитав Кандід у турка.

— Ні, я маю тільки двадцять десятин, — відповів турок, — і обробляю їх сам із своїми дітьми. Праця відганяє од нас три великі лиха — нудьгу, порок і злидні.

Повертаючись до свого хутірця, Кандід глибоко розмірковував над словами турка. Він сказав Панглосові й Мартенові:

— Цей добрий дід, здається мені, прожив своє життя краще, аніж ті шестеро королів, з якими ми мали честь вечеряти.

— Велич дуже небезпечна, як свідчать усі філософи, — сказав Панглос. — Еглона, царя моавітського, вбив Аод;[314] Авессалом повис на власному волоссі й був пробитий трьома списами; царя Надава, сина Ієровоама, убив Вооз; царя Елу — Замврій, Охозію — Ієй, Гофолію — Іоас; царі Іоахім, Ієхонія та Седекія пішли в неволю. Ви знаєте, як загинули Крез,[315] Астіаг,[316] Дарій,[317] Діонісій Сіракузький,[318] Пірр,[319] Персей,[320] Ганнібал,[321] Югурта,[322] Аріовіст,[323] Цезар,[324] Помпей,[325] Нерон,[326] Оттон,[327] Віттелій,[328] Доміціан,[329] Річард II англійський,[330] Едуард II,[331] Генріх VI,[332] Річард III,[333] Марія Стюарт,[334] Карл І,[335] три Генріхи французькі,[336] імператор Генріх IV?[337] Ви знаєте…

— Я знаю ще, — сказав Кандід, — що нам треба працювати в нашім саду.

— Маєте рацію, — сказав Панглос, — бо коли людина оселилася в саду Едемі, то це було ut operaretur eum,[338] щоб вона в ньому працювала, а це показує, що людина родиться не для спочинку.

— Працюймо не міркуючи, — сказав Мартен, — це єдиний спосіб зробити життя хоч трохи стерпним.

Уся невеличка громада пройнялась цим добрим наміром; кожен почав виявляти свої здібності. Маленька земля давала багато; Кунігунда була справді дуже погана, але вона навчилася прегарно пекти пиріжки; Пакета вишивала; стара клопоталась білизною. Ніхто, навіть брат Жірофле, не сидів без роботи, — він став добрим теслею і навіть чесною людиною. І Панглос не раз говорив Кандідові:

— Всі події нерозривно пов'язані в цьому найкращому із можливих світів. Бо, зрештою, коли б вас не вигнали здоровими стусанами ногою в зад за ваше кохання до Кунігунди; коли б ви не попали до рук інквізиції; коли б ви не виходили пішки всю Америку; коли б ви не прокололи шпагою барона; коли б ви не втратили всіх своїх баранів зі славної країни Ельдорадо, — ви б не їли тут ні цукатів, ні фісташок.

— Так, це прекрасно сказано, — відповів Кандід, — але нам треба працювати в нашім саду.

ПРОСТАК

Правдива історія,[339] добута з манускрипту панотця Кеснеля[340]

Розділ перший

Як пріор монастиря Святої Гори і панна, сестра його, зустріли гуронця

Якось святий Дунстан,[341] ірландець за національністю і святий за характером праці, виїхав з Ірландії на невеличкій горі до берегів Франції і доїхав таким чином аж до бухти Сен-Мало.[342] Зійшовши на берег, він поблагословив свою гору, а вона зробила йому глибокий реверанс і тією ж дорогою повернулася до Ірландії.

Дунстан заснував на тому місці невеличкий пріорат і назвав його монастирем Гори; так він зветься й досі, як кожен про це знає.

Року 1689-го, ввечері 15 червня, абат де Керкабон, пріор монастиря Святої Гори, проходжувався берегом моря з панною Керкабон, своєю сестрою, щоб побути на свіжому повітрі. Пріор, уже доволі пристаркуватий, був добрий панотець, його любили сусіди, як раніше любили сусідки. Найбільше зажив він пошани за те, що був єдиною духовною особою, яку не треба було нести до ліжка після вечері з братією. Він досить ґрунтовно знав теологію і коли втомлювався від читання святого Авґустина,[343] то розважав себе книгою Рабле:[344] отже, всі говорили про нього добре.

М-ль де Керкабон, ніколи не бувши одружена, хоч мала до того велике бажання, на сорок п'ятому році зберігала ще свою свіжість, вдачу мала добру й чутливу; вона любила розважатись і була побожна.

Пріор мовив до сестри, дивлячись на море:

— Леле! Це тут наш бідолашний брат з любою нашою невісткою сів 1669 року на фрегат «Ластівка», щоб їхати на службу до Канади: коли його не вбили, ми можемо сподіватися ще побачити його.

— Чи думаєте ви, — сказала м-ль де Керкабон, — що нашу невістку з'їли ірокези, як то говорили нам? Та певне, що коли б її не з'їли, вона повернулася б сюди. Я плакатиму за нею все своє життя; це була чарівна жінка, а наш брат, дуже розумний, напевне