Стендаль - Червоне і чорне

додав абат захоплено йому на вухо. — Ніякої домішки! Я доручаю вам наглядати за північним крилом; не покидайте його ні на хвилину. Собі я залишаю південне крило і головний притвор. Пильнуйте сповідальні: саме там ховаються шпигунки злодіїв і підглядають звідти, коли ми одвернемось.

Тільки-но він закінчив говорити, як пробило три чверті на дванадцяту, і в ту саму мить загудів великий дзвін. Він дзвонив на повну силу. Ці густі, урочисті звуки схвилювали Жюльєна, його уява полинула далеко від землі.

Пахощі ладану і трояндових пелюсток, що їх розкидали перед святими дарами маленькі діти, одягнуті як Іоанн хреститель, посилювали захоплення Жюльєна.

Урочисті звуки великого дзвона мали б викликати в нього тільки думку, що це наслідок праці двадцяти чоловік, яким платять по п'ятдесят сантимів і яким допомагають, мабуть, півтора чи два десятки віруючих. Жюльєнові слід було б подумати про те, як зношуються мотузки та дерев'яне риштування, про небезпеку, яку являє самий дзвін, бо він падає через кожні двісті років; йому не завадило б поміркувати про те, чи не можна зменшити платню дзвонарям або платити їм якоюсь індульгенцією чи іншою милістю від щедрот церкви так, щоб не вичерпувалась її казна.

Але, замість того щоб віддаватись таким мудрим міркуванням, Жюльєнів дух, захоплений мужніми й могутніми звуками, ширяв у надхмарних просторах фантазії. Ніколи з нього не буде ні хорошого священика, ні хорошого начальника. Душі, що так проймаються хвилюванням, здатні належати щонайбільше митцям. Ось де найяскравіше виявилась вся самовпевненість Жюльєна. Не менш як півсотні з його товаришів-семінаристів, що навчились уважно ставитись до реального життя через загальну ненависть і страх перед якобінцями (що причаїлись, як їх запевняють, за кожним живоплотом), почувши звуки великого соборного дзвона, не подумали б ні про що, крім того, яку платню дістають дзвонарі. З геніальною точністю Баррема вони б розрахували, чи варте зворушення молільників тих грошей, які доводиться платити дзвонарям. Якби Жюльєн і замислився про матеріальні інтереси собору, його уява знову завела б його надто далеко: він шукав би способів заощадити для церковних фондів сорок франків і пропустив би нагоду уникнути витрати в двадцять п'ять сантимів.

В той час, як у цей чудовий сонячний день процесія повільно просувалась вулицями Безансона, спиняючись перед вуличними вівтарями, спорудженими у великій кількості представниками міської влади, що намагались перевершити один одного, церква залишалася порожня й мовчазна. В ній панували присмерк і приємна свіжість, пройнята пахощами квітів і ладану.

Ця тиша й цілковита самотність, прохолода просторих притворів робили ще солодшими мрії Жюльєна. Він не боявся, що його потурбує абат Ша, зайнятий в другій половині церкви. Душа юнака майже покинула смертну оболонку, яка тим часом повільно походжала по північному притвору, довіреному її пильності. Жюльєн був цілком спокійний, бо пересвідчився, що в сповідальнях немає нікого, крім кількох побожних жінок. Очі його дивились, але нічого не бачили.

А проте він все ж трохи вийшов із свого забуття, помітивши двох гарно вдягнених жінок, що стояли навколішках, — одна в сповідальні, а друга поруч неї, на низенькій полільній лаві. Жюльєн дивився, але не бачив. Та раптом чи то невиразна свідомість своєї відповідальності, чи то захоплення благородною і строгою поставою цих дам змусили його звернути увагу на те, що в сповідальні немає священика.

«Дивна річ, — подумав Жюльєн, — чому ці ошатні жінки, якщо вони такі побожні, не моляться перед яким-небудь вуличним вівтарем, якщо це світські дами, та чому вони не зайняли місць у першому ряду, у всіх перед очима, на одному з балконів. Як гарно її облягає сукня! Яка грація!» — І він уповільнив кроки, щоб краще розглядіти їх.

Почувши серед мертвої тиші кроки Жюльєна, жінка, що стояла на колінах у сповідальні, трохи повернула голову. Раптом вона голосно скрикнула і зомліла.

Непритомна, вона похилилась назад, а її подруга, що була поруч неї, кинулась їй на допомогу. І тої ж миті Жульєн побачив плечі і шию зомлілої дами. Йому впали в очі добре знайомі разки прекрасного намиста з великих перлин. Що сталося з Жюльєном, коли він впізнав волосся пані де Реналь Це була вона. А друга дама, що намагалась підтримати їй голову й не дати їй зовсім упасти, була пані Дервіль. Жюльєн, не тямлячи себе, кинувся до них. Падаючи, пані де Реналь могла б потягти за собою і свою подругу, якби Жюльєн вчасно їх не підтримав. Він побачив на своєму плечі голову пані де Реналь, її бліде, як неживе, обличчя. Він допоміг пані Дервіль притулити цю чарівну голівку до солом'яного стільця і став на коліна. Пані Дервіль обернулась і лише тепер пізнала його.

— Ідіть, пане, ідіть звідси! — сказала вона гнівно. — Аби тільки вона вас не побачила знову. Ваш вигляд справді мусить жахати її, вона була така щаслива, поки не знала вас! Ваша поведінка мерзенна. Ідіть зараз же, йдіть звідси, якщо у вас е хоч трохи сорому.

Ці слова були сказані так владно, а Жюльєн так розгубився в цю хвилину, що послухався і відійшов.

«Вона завжди ненавиділа мене», — подумав він про пані Дервіль.

Тої ж миті в церкві пролунали гугняві співи перших священиків процесії, яка поверталась. Абат Ша-Бернар кілька разів гукнув Жюльєна, але той не чув; нарешті священик підійшов і, взявши його за руку, вивів з-за колони, куди Жюльєн сховався напівпритомний. Абат хотів відрекомендувати його єпископу.

— Вам погано, сину мій, — сказав абат, побачивши, що Жюльєн пополотнів і ледве стоїть на ногах, — ви сьогодні надмірно працювали.

Абат підтримав його під руку.

— Ходімо, сядьте на оцей ослінчик кріпильника, позад мене, я вас закрию, — Вони були тепер якраз біля головних дверей собору. — Заспокойтесь, у нас в ще хвилин з двадцять, поки з'явиться монсеньйор. Постарайтесь опанувати себе, а коли він проходитиме, я вас підведу — адже я здоровий і дужий, хоч і старий.

Проте, коли єпископ проходив, Жюльєн так тремтів, що абат Ша відмовився від думки рекомендувати його.

— Ви не дуже сумуйте, — сказав він Жюльєнові, — я ще знайду іншу нагоду.

Увечері абат Ша послав у каплицю семінарії десять фунтів свічок, заощаджених, як він казав, стараннями Жюльєна: так швидко він їх гасив. Але це ніяк не схоже було на правду. Бідолашний хлопець сам зовсім згас і ні про що не міг думати з того часу, як побачив пані де Реналь.

XXIX. ПЕРШЕ ШДВИЩЕННЯ

Він добре вивчив свою добу, добре знав свою округу і тепер збагатів.

«Попередник»

Жюльєн ще не зовсім отямився