Крістофер Паоліні - Ерагон. Спадок

І доки Арія кліпала очима, Ерагон завдав їй удару під ліву руку. Якби це був справжній бій, він би неодмінно прикінчив суперника ударом у потилицю.

Відчувши різкий біль, Арія подалася назад, завмерла й притисла вільну руку до ребер. У її погляді було тільки одне почуття — подив.

«Чудово! — гукнув Глаедр. — Давай іще раз!»

Це була перша невеличка перемога, але Ерагон не поспішав радіти. Угамувавши свої емоції, він незворушно зміряв ельфійку очима. Та опустила руку й зробила кілька м'яких кроків, розвернувшись нарешті так, щоб сонце не заважало їй. У рухах Арії було вже значно більше обережності, аніж досі.

Поєдинок відновився. Попри те що ельфійка весь час трималася на дистанції, Ерагон мав на диво багато моментів для атаки.

«Мабуть, це пастка, — здогадався Вершник. — Подумаєш, якийсь там удар по ребрах! З Арією ще й не таке бувало, але вона зуміла зітнути голови десяткам ворогів».

Насторожено кружляючи довкола своєї суперниці, юнак поводився стримано, раз у раз намагаючись спровокувати напад. І ельфійка не змусила на себе чекати. Помітивши прогалину в обороні Ерагона, вона відчайдушно кинулась уперед і запрацювала мечем із потрійною швидкістю. З-під клинків посипалися снопи іскор, брязкіт не стихав ні на мить, а тіла супротивників вигинались, ніби два стовпи диму.

Урешті-решт сталося те, що й перед цим. Спритно перебираючи ногами, Ерагон подався вперед і таки здолав захист Арії, залишивши на її плечі довжелезну подряпину. Ельфійка навіть заточилася й упала на коліна. Її груди ходили ходором, а щоки вкрились якимось хворобливим і водночас сором’язним рум’янцем.

«Повторіть!» — наказав Глаедр.

Та Ерагона й Арію тепер не варто було особливо припрошувати. Здобувши дві перемоги, юнак почувався піднесено, а от ельфійка — навпаки.

У наступній сутичці суперники задовольнилися нічиєю. Арія зібрала докупи решту сил і уникла всіх пасток Вершника. А той і собі був напрочуд обережним, тож розгадав усі хитрощі ельфійки. Кидаючись одне на одного, вони билися доти, доки не втомились так, що вже не могли стояти на ногах. Вершник та ельфійка попадали на коліна й сперлися на мечі. По їхніх обличчях градом котився піт.

«Іще раз!» — тихим, проте владним голосом сказав Глаедр.

Ерагон скривився й висмикнув Брізінгр із землі. Що більше сил він втрачав, то важче було залишатися спокійним і не зважати на біль. Безмежна втома приховувала в собі й іще одну небезпеку — знесилившись, Вершник провалювався в безодню поганого настрою, видряпатися з якої було не так уже й просто.

Руки пекло пеком від плечей до кінчиків пальців… Юнак розслабив їх — і ті безвільно повисли, немовби грубі мотузки. І все ж таки Вершник не полишав надії, що зможе захищатися, тільки-но в цьому буде потреба.

Суперники наблизились одне до одного, намагаючись ступати так само граційно, як і раніше. Ніхто з них навіть не думав здаватись. Дивна річ, але це тренування обернулося для Ерагона на щось значно більше, Він не просто набув майстерності — він пройшов гарну перевірку своїх сил, своєї витримки, свого характеру…

З іншого боку, у Вершника було дивне відчуття, що насправді його випробовує не Глаедр, а ельфійка. Здавалося, ніби вона щось від нього хотіла, вимагала, щоб він довів… Що саме треба було довести, Ерагон до кінця не розумів, але одне він знав напевно — слід показати все, на що він здатен.

Велика краплина солоного поту скотилася Вершникові в кутик лівого ока. Він швидко закліпав, щоб позбутися різкого пекучого болю, проте Арія на це не зважала. Видавши бойовий клич, вона кинулася на Ерагона, і вони знов закружляли в смертельно небезпечному танці. Суперники билися так, ніби це був останній бій у їхньому житті. Втома робила їхні тіла неповороткими, та вони все рухались, рухались і рухались…

Нарешті все закінчилось. Вершник та ельфійка стояли посеред майданчика, немов якийсь монумент. Їхні мечі були схрещені, й вони щосили тисли одне на одного…

— Я… бачу… тебе… — ледь чутно прошепотів Ерагон.

В очах Арії на мить спалахнули яскраві іскорки дивного кольору, спалахнули й так само швидко згасли.

СЕРЦЕМ ДО СЕРЦЯ

Правду кажучи, Глаедр був трохи розчарований нічийним результатом. Геть виснажені, суперники попадали поруч на траву й знеможено хапали губами повітря, ніби дві рибини, викинуті стрімкою хвилею на піщаний берег. Старому драконові страшенно хотілося виявити переможця, проте він розумів, що продовжувати бій далі небезпечно як для здоров’я Вершника, так і для здоров’я Арії.

Щойно бійці сяк-так прийшли до тями й звелися на ноги, Глаедр наказав їм зайти до намету Ерагона. Там, скориставшись енергією Сапфіри, Вершник та ельфійка швиденько зцілили свої найтяжчі рани. Невдовзі до намету завітав зброяр Фредрик. Він кинув погляд на понівечені під час тренування щити й буркітливим голосом прочитав парочці чималеньку нотацію, мовляв, хто ж так поводиться з обладунками… Арія й Ерагон були надто виснажені, аби щось йому пояснювати, тому зброяр, так і не дочекавшись жодної відповіді, забрав щити й потягнув їх до своєї майстерні.

Не спливло й кількох хвилин, як до намету Вершника в супроводі своїх охоронців завітала сама Насуада.

— Часу дуже мало, — мовила вона сухо, — тож якщо ви вже награлись, пробуючи покришити одне одного на капусту, нам треба серйозно поговорити.

Блодхгарм і його команда миттю вийшли назовні й оточили намет широким кільцем. Охорона Насуади занервувала, проте Вершник у кількох словах пояснив, що так і має бути. За хвилину крізь запону намету просунулася голова Сапфіри — з пащеки дракона війнуло димом і горілим м’ясом.

Її поява трохи спантеличила Насуаду, хоч дівчина швидко оговталась.

— Отже, з вами був Глаедр? — спитала вона.

— Так, це був він… — Вершник зиркнув на охоронців Насуади, ніби хотів переконатися, що ті відійшли на достатню відстань, аби не чути їхньої розмови.

— Я так і думала! — задоволено сказала дівчина, проте вже наступної миті знову наче як збентежилась: — А мені можна з ним поговорити? Чи він воліє спілкуватися тільки з ельфами й Вершником?

— Хтозна, — знизав плечима Ерагон і зиркнув на Арію, шукаючи в неї підтримки. — Він іще не зовсім одужав, тому важко сказати…

«Я говоритиму з тобою, Насуадо, дочко Аджихада, — несподівано пролунав у їхніх головах голос старого дракона. — Можеш питати мене про все, що тобі заманеться, тільки пам’ятай — у нас справді обмаль часу. Ерагон іще не готовий до тих великих завдань, які чекають на нього попереду. Мені треба багато з ними працювати».

Юнак іще ніколи не