Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

це лише фольклорна легенда. Ми просто не знаємо. Однак, ще раз, причини змін невідомі, проте наслідки очевидні. Міста Шаньдуна та долини Фен близько 2000 року до н. е. відкинуло назад (Таосі навіть мав монументальну платформу двадцять футів заввишки та двісті футів завширшки), а переваги відсталости, такі важливі в історії Заходу, зіграли свою роль і тут, і ще грандіозніші монументи почали заповнювати колишній затон, долину Ілю.

Нам бракує свідчень, аби пояснити, чому саме, але ілюйці не обмежувалися копіюванням Таосі. Вони створили цілком новий архітектурний стиль: замість традиційних у північному Китаї протягом тисячі років великих будівель, що їх було легко бачити й до них доступитися з усіх боків, стали будувати вкладені палаци, з внутрішніми дворами, оточеними коридорами під дахом, і лише кількома входами. Потім вони заховали палаци за високими стінами з утоптаної землі. Трактувати архітектуру — справа складна, проте ілюйський стиль може означати, що, коли влада жерців через плинне прикордоння поширилася до долини Ілю, стосунки між володарями та підданцями змінилися в нових напрямах, можливо єрархійніших.

Можна вважати цей момент східним Уруком, коли одна громада залишила позаду всі інші та перетворилася на державу з володарями, що заради виконання своїх рішень могли застосовувати силу й підвищувати податки, що платили підлеглі. Такою громадою був Ерлітоу, що між 1900 та 1700 роками до н. е. вибухово перетворився на справжнє місто з 25 000 мешканців. Багато китайських археологів вважають, що Ерлітоу був столицею династії Ся, яку начебто заснував мудрий король Юй. Некитайські науковці з цим не погоджуються і вказують, що літературні поклики на Ся починаються лише через тисячу років по тому, як Ерлітоу збезлюдів. Вони припускають, що Ся, разом із королем Юєм, може бути вигадкою. Ці критики звинувачують китайських науковців, у найкращому разі, в легковірності щодо мітології, а в найгіршому — в дріб'язковій пропаганді, що зміцнює китайську національну ідентичність, відсуваючи її джерела якомога далі в минуле. Не дивно, що такі аргументи неприйнятні.

Ця дискусія здебільшого перебуває поза темою, що нас нині цікавить, але цілком уникнути її ми не можемо. Особисто я вважаю, що династія Ся реально існувала й що Ерлітоу був її столицею, навіть якщо оповіді про Юя здебільшого належать до фольклору. У наступному розділі ми побачимо, що пізніші китайські історики досить добре передавали імена. Це виявлялося щоразу, коли їх можна було перевірити, і я просто не можу собі уявити, щоб Юй та Ся були чистою вигадкою.

Хоч би що там було насправді, Юй, Ся чи хтось іще, хто врядував у Ерлітоу, міг керувати працею в цілком новому масштабі та збудувати в новому замкненому стилі низки палаців і, можливо, храм предків на платформі з натоптаної землі. Будівництво однієї платформи, що тримає перший палац, мало забрати десь сто тисяч робочих днів. За чверть милі від неї археологи знайшли шлак, тиглі та форми на виливання бронзи, розсіяні на території близько двох акрів. Мідь була відома від 3000 років до н. е., але досить довго залишалася забавкою, використовуваною здебільшого на прикраси. Близько 1900 років до н. е., коли був заснований Ерлітоу, бронзова зброя ще була рідкісною, а камінь, кістки та мушлі залишалися звичними матеріялами, що з них в першому тисячолітті до н. е. ще довго робили зброю. Отже, ливарня в Ерлітоу була квантовим стрибком над ранішими ремеслами. Вона виробляла зброю та ремісничі знаряддя, що напевне посприяли успіхові міста, а також знаменні ритуальні предмети: дзвони, подібні до раніших зразків з Таосі, таблички з інкрустованими бірюзовими очима, тваринами та рогами, ритуальний посуд, що мав у діяметрі фут чи більше. Форми, винайдені в Ерлітоу (триніжки цзя, казанки дія, наливальні чаші цзюе, глечики для підігрівання вина хе), стали найпотужнішими східними підсилювачами релігійних послань, заступили нефритові конґи й домінували в ритуалах протягом наступної тисячі років.

Ці великі посудини знайдено лише в Ерлітоу, і якщо Чан правий у тім, що королівська влада походила від королівських претензій на місце на перетині цього та надприродного світів, то бронзовий ритуальний посуд був, мабуть, не менш важливий для влади в Ерлітоу, ніж бронзові мечі. Король Ерлітоу мав найпотужнішого підсилювача, зверхники менших ґуо могли зробити висновок, що має сенс кооперуватися з чоловіком, що його духи чують найкраще.

Однак королеві бронзовий посуд мав бути не лише знаряддям, а й головним болем. Він був надзвичайно дорогий, потребував армій ремісників та тонн і тонн міді, цини та палива — всього цього в долині Ілю було мало. На додачу до виокремлення маленького королівства (за здогадними оцінками деяких археологів на підставі картини поселень, воно займало близько двох тисяч квадратових миль) Ерлітоу мав би виряджати колоністів по сировину. Дунсяфен, наприклад, що містився на багатих на мідь горбах за сто миль від Ерлітоу, мав кераміку, подібну до кераміки Ерлітоу, та великі завали відходів від топлення міді, але зовсім не мав палаців, багатих могил чи форм на виливання посуду, не кажучи вже про сам посуд. Можливо, археологи розкопували не там, де треба, але ж вони шукали там протягом тривалого часу. Найімовірніше, мідь добували та збагачували в Дунсяфені, а потім відправляли до Ерлітоу. Це був перший колоніяльний режим Сходу.

Провідник предків

 

ідсталість може мати переваги, але має й вади теж, принаймні в тім, що щойно периферія пробивається до давнішого осередку, одразу виявляється, що їй треба конфронтувати з іншими периферіями, також сповненими рішучости пробитися туди само. Близько 1650 року до н. е. Ерлітоу був найосяйнішим містом Сходу, його храми виблискували бронзовими казанами та відлунювали дзвонами та курантами. Проте лише один день пішого переходу від Хуанхе переносив авантурного міщука до бурхливого світу фортець та пересварених феодалів. Два скелети, знайдені в ямі лише за сорок миль від великого міста, мають непомильні ознаки скальпування.

Стосунки між Ерлітоу та цим диким прикордонням могли бути доволі подібними до стосунків месопотамської Акадської імперії та аморитами, де торгівля та грабіж були однаково притаманні обом сторонам доти, доки щось не порушувало рівноваги. Переворот на Сході постає в образі фортеці під назвою Яньші, збудованої близько 1600 років до н. е. лише за п'ять миль від Ерлітоу. Пізніші літературні джерела кажуть, що десь у ці часи нова група Шан скинула династію Ся. У найдавніших знахідках з Яньші матеріяльні стилі Ерлітоу постають у поєднанні з традиціями півночі Хуанхе. Більшість китайських археологів (а цього разу й багато некитайських) вважають, що Шан