Зоя Кіт - Захоплення темного серця, Зоя Кіт
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зоряна ступила кілька кроків до столика в кутку бару, її босоніжки тихо цокнули по дерев’яній підлозі. Стас підняв очі від келиха, його губи розтягнулися в переможній усмішці, і він встав, простягаючи руку. Їхні долоні зіткнулися в короткому, але міцному рукостисканні — професійному, але з ноткою взаємного розуміння. Він галантно відсунув стілець, жестом запрошуючи її сісти, і Зоряна опустилася на нього, її спина випрямилася, а погляд став гострим.
— Ну що, до діла? — сказала вона, її голос був спокійним, але з легким хвилюванням, коли вона дістала з сумки флешку й поклала її на стіл.
Стас кивнув, його пальці швидко підхопили флешку, а з сумки поруч він витягнув ноутбук. Екран засвітився, відкидаючи синювате світло на його обличчя, поки він відкривав файли. Зоряна стежила за ним, її подих був рівним, але в грудях гуділо — усе, що вона готувала, зараз лежало перед ним. Він гортав зображення колекції, його брови злегка піднялися, і він тихо хмикнув.
— Чудова робота, — сказав він, його голос був низьким, із ноткою щирого захоплення. — Дизайнери виклалися на повну. Тут є що показати.
Зоряна всміхнулася — тонко, із ноткою тріумфу, але її очі звузилися, коли вона нахилилася ближче.
— Коли випустите колекцію? — спитала вона, її тон став наполегливішим. — І не забудь, Стасе, треба підставити Бойко Олесю. Ми про це говорили.
Він відкинувся на спинку стільця, його пальці постукали по краю ноутбука, а погляд став задумливим. Потім він усміхнувся — гостро, із легким блиском в очах.
— Найближчим часом усе буде, — відповів він, його голос був упевненим. — Не переймайся, Зоряно. Я пам’ятаю наші домовленості. Усе йде за планом.
Вона кивнула, її губи стиснулися в тонку лінію, але всередині щось зажевріло — передчуття, змішане з хвилюванням. Вони ще хвилин двадцять обговорювали деталі: терміни, маркетинг, кілька дрібних правок. Стас говорив чітко, із ноткою впевненості, що заспокоювала, але водночас тримала її в напрузі. Коли розмова дійшла кінця, Зоряна встала, її пальці стиснули ремінець сумки.
— Тоді до зв’язку, — сказала вона, її голос був рівним, але з легким відтінком виклику.
— До зв’язку, — відповів Стас, його очі затрималися на ній на секунду довше, ніж треба.
Вона розвернулася й вийшла з бару, її кроки гупали впевнено, хоч у грудях гуділо від утоми й хвилювання. Літній вечір за дверима все ще обіймав Київ теплом. Зоряна сіла в авто й рушила додому, її думки гуділи — усе йшло за планом, але попереду ще було стільки невідомого.
Дома тиша зустріла її прохолодою — кондиціонер тихо гудів, а запах вечері доносився з кухні. Зоряна кинула сумку на диван, її плечі опустилися від утоми, але на обличчі розквітла усмішка — широка, тріумфальна, хоч і передчасна. Вона не могла стриматися: думка про те, що Олеся скоро відчує удар, гріла її зсередини. Усе ще попереду, але цей вечір із Стасом наблизив її до мети. Вона зняла босоніжки, її босі ноги тихо ступали по підлозі, коли вона попрямувала до кухні.
Батько вже сидів за столом, перед ним стояла тарілка з картоплею й котлетами, а поруч — келих із вином. Він підняв очі, його брови злегка здригнулися, коли вона сіла навпроти.
— Пізно сьогодні, — сказав він, його голос був низьким, із ноткою турботи. — Усе гаразд на роботі?
Зоряна кивнула, її пальці взяли виделку, коли вона підтягнула до себе тарілку.
— Так, усе нормально, — відповіла вона, її тон був спокійним, але з легким хвилюванням. — Поставки елітної тканини нарешті підтвердили. Буде вчасно.
Він хмикнув, відрізаючи шматок котлети.
— Добре, — сказав він, а потім додав із легкою усмішкою: — А що там із Вадимом? Чув, він скоро приїде?
Зоряна закотила очі, її виделка застигла в повітрі.
— Тату, припини, — сказала вона, її голос став різкішим. — Вадим просто друг. Скільки можна?
Батько всміхнувся ширше, його очі блиснули пустотливо.
— Та ну, Зорянко, — відповів він, його тон був теплим, але наполегливим. — Друг, не друг, а приїжджає ж на вихідні. Я бачу, як ти оживаєш, коли про нього мова.
Вона пирхнула, її щоки злегка почервоніли, але вона швидко опанувала себе.
— Він приїжджає на день народження Кості, — сказала вона, її голос став холоднішим. — І все. Не вигадуй.
Він похитав головою, його усмішка не зникла.
— Як скажеш, доню, — відповів він, але в його тоні було щось таке, ніби він знав більше, ніж казав. — Але я ж не сліпий.
Зоряна стиснула губи, її пальці міцніше стиснули виделку, але вона промовчала, зосередившись на тарілці. Вечеря пройшла в напівтиші — лише дзенькіт приборів і тихе гудіння кондиціонера порушували мовчання. Утома давила на плечі, але всередині гуділо — тріумф, хвилювання, очікування. Вона знала, що ще зарано святкувати, але кожен крок наближав її до того, чого вона так прагнула. Коли тарілки спорожніли, вона встала, її погляд ковзнув до батька.
— Я піду спати, — сказала вона, її голос був тихим, але в ньому чувся натяк на щось більше. — Завтра день важкий.
Він кивнув, його очі затрималися на ній із легкою цікавістю.
— Спи добре, Зіронько, — відповів він, але в його тоні промайнуло щось невловиме, ніби він відчував, що вона щось задумала.
Вона розвернулася й пішла до своєї кімнати, її босі ноги ступали тихо, але впевнено. У голові гуділи плани — Стас, Олеся, Вадим, субота. Усе спліталося в клубок, який вона ще не розплутала, але відчувала: розв’язка наближалася. Її усмішка повернулася, коли вона зачинила двері — гостра, тріумфальна, і щось у її очах обіцяло, що гра тільки починається.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Захоплення темного серця, Зоя Кіт», після закриття браузера.