Кіра Леві - Снігові іскри, Кіра Леві

Максим кивнув, розуміючи, що ці слова влучили просто в точку його сумнівів. Він знав, що її світ — це фарби, полотна, виставки та розмови про вічне, тоді як його — контракти, переговори та цифри. Але в глибині душі він не хотів, щоб ці світи залишалися паралельними. Він хотів переплести їх так само міцно, як зараз їхні руки.

— Слухай, Горобчику... — він злегка нахилився, заглядаючи їй в очі. — У мене є ідея. Я давно думаю про ребрендинг своєї компанії. Хочу оновити логотип, корпоративний стиль, навіть офіс оживити — додати життя в ці стерильні стіни. Мені потрібен свіжий погляд. Твій погляд.

Олеся моргнула, не одразу розуміючи, до чого він веде.

— Ти хочеш, щоб я... розробила макети для твоєї компанії?

Максим кивнув, з легкою посмішкою спостерігаючи за її реакцією.

— Саме так. Логотип, концепція оформлення, може, інтер'єрні картини в кабінет переговорів. Я пам'ятаю ті роботи, що бачив на твоїй виставці. Урбаністичні пейзажі застрягли в моїй голові. Твій стиль ідеально підійшов би.

Олеся завмерла на секунду, обмірковуючи його пропозицію. Вона справді б могла. Ще під час навчання вона підробляла на фрилансі й заробляла саме на таких проєктах. Але ця пропозиція надходила від Максима. Чи справді йому це потрібно? Або...

— А ти впевнений, що це не просто привід частіше бачитися? — напівжартівливо примружилася вона, але в голосі прослизнула нотка серйозності.

Максим не став заперечувати. Він зробив крок ближче, його руки ковзнули до її талії, притягуючи до себе.

— І це теж. Я хочу, щоб ти була ближчою, і не тільки на вихідних. Але й тому, що ти до біса талановита. Я не наймаю людей через особисті симпатії, ти цього ще не знаєш. Мені потрібен результат, і я впевнений, що ти зможеш його дати.

Олеся відчула, як серце прискорило ритм. У його голосі не було ні краплини фальші — він говорив серйозно, як про важливе бізнес-рішення, а не просто про примху закоханого чоловіка. Але це був ще один крок назустріч одне одному.

— Подумай, — додав Максим, погладжуючи її по спині. — Я не кваплю. Просто хочу, щоб ти знала — я вірю в тебе, у твоє мистецтво і в нас.

Олеся кивнула, усміхаючись.

— Ти вмієш бути переконливим і дивувати.

— Це тільки початок, Горобчику, — усміхнувся він, цілуючи її у скроню. — Я ще багато чим тебе здивую.

— Коли починати? Мені потрібно подивитися твій офіс, познайомиться чим займається твоя компанія. А ще...

— Стоп—стоп! — розсміявся чоловік. — Я все зрозумів. У тебе серйозний підхід. Горобчик кидається в бій! Давай, наступного тижня відразу після Нового року. До речі, я сподіваюся, що цю новорічну ніч ми проведемо разом.

Вона удала, що задумалася, кокетливо прикусивши губу.

— Я подумаю.

Максим не став сперечатися, тільки нахилився, щоб вкрасти короткий поцілунок, теплий, зі смаком прянощів від глінтвейну.

— Думай швидше, Горобчику. У мене вже є план: гарне вино, затишний плед і я. Хіба потрібно щось іще? Чи ти хочеш провести свято з друзями?

— Мене Тіна з її хлопцем запросила та ось тепер Аліса в місті. Можна було б усім нам зібратися в мене в садибі. Можна твого брата з Наталкою і малечею покликати.

Максим на мить завмер, уявивши собі картину: його брат Олексій, Наташа, галасливі близнюки, Маруся з її нескінченними розмовами про аніме, Тіна з її бойфрендом, тепер ще й Аліса... І все це — у садибі Олесі. Шум, сміх, хаос, розкидані всюди подарунки, дитячі голоси, дзвін келихів і... Горобчик посеред усього цього, яскрава і щаслива.

Він мимоволі посміхнувся.

— Звучить заманливо... — повільно протягнув він, ледве придушуючи сміх. — Кричущі діти, розлитий сік, мандарини під диваном, ялинка на підлозі, і хто-небудь обов'язково наступить на машинку.

Олеся розсміялася і злегка штовхнула його в плече.

— Припини! Це весело. І не всі люблять зустрічати Новий рік удвох із келихом вина і пафосною промовою під бій курантів.

— Зате удвох можна зайнятися чимось цікавішим.

— А в мене будинок великий, — хихикнула дівчина. — Цікавим можна займатися в затишному куточку на горищі. І ніхто не знайде, щоб ломитися у двері й вимагати рушник!

Максим примружився, усмішка промайнула по його губах, ніби він уже будував плани.

— На горищі, кажеш? — протягнув він, притягуючи Олесю ближче за талію. — Звучить заманливо. Обіцяю, влаштувати там тобі персональний феєрверк.

— Обережніше з такими обіцянками, пане Сапсан, — піддражнила вона. — Я можу й запам'ятати.

Максим нахилився, його губи майже торкалися її вуха, голос став оксамитово-низьким.

— Саме на це я й розраховую, Горобчику. Щоб ти пам'ятала кожну секунду.

Вона грайливо відсторонилася, ховаючи збентежену посмішку, але очі її світилися від того самого почуття, про яке вони ще не говорили вголос.

— Ну що, значить, Новий рік у садибі? — уточнила вона, поправляючи шарф.