Світлана Бонд - Ігри в помсту, Світлана Бонд

- Так ось воно що, - прозріла Аня. - Ти це зробила для себе?!

Спокійний тон матері змінився грубістю:

- Він тебе побив, до того ж сильно! Що я мала робити?! Та я б його живцем закопала, тільки руки не хочеться бруднити. Нехай котиться до біса він і його сімейка. Якщо я зараз заберу заяву, то доведеться всю провину перекласти на тебе. Це нічим хорошим не закінчиться, знаєш, що люди почнуть говорити?

- Мені все одно. Нехай він залишить мене в спокої.

Тон доньки, здавалося б, переконав Маргариту Вікторівну по-новому подивитися на ситуацію.

- Гаразд, у четвер я все зроблю. Поки можеш побути вдома, лікарняний я тобі намалюю.

- Дякую, - посміхнулася Аня. - Добре мати маму-лікаря.

Вже наступного дня вона тримала заяву в руках, але досі не вірилося, що на цьому все закінчиться. Уява малювала їй найгірші сценарії, в яких у колишнього завалялося ще кілька копій її непристойних фотографій. Це в його стилі: Андрій - клятий маніпулятор, і це в нього від батьків. Мати - прокурор, тато - головний лікар, і якби у них не було найжахливіших людських якостей, вони б ніколи не досягли такого успіху. І сина навчили йти до мети незважаючи ні на що, так він, власне, і робив.

Тільки не очікував, що одна п'яна витівка може настільки погано скінчиться для нього. Вважав себе царем у місті, поки не стало відомо, що він жорстоко відлупцював дівчину і все через якісь ревнощі.

Довгий час Ані жити не хотілося; він щодня добивав її морально, а вона піти не могла, хоча хотіла. Була дуже щаслива, сховавшись від нього в сусідньому місті, поки він продовжував її шукати. Встигла викреслити його зі свого життя, тільки мама так не змогла. Хотіла помститися, але не думала, що буде такий ефект. Майже кожен у місті знав про те, що трапилося, і тикав у нього пальцями. На щастя, особистість побитої відомо не було, а Андрія разом із батьками це зачепило, бо він очорнив їхню честь.

Якщо раніше Аня не розуміла, чому Андрій так розлютився через якусь безглузду заяву, то, послухавши розмови людей, їй дійшло - його просто зганьбили.

Навіть після всього пережитого з ним, Ані не хотілося ні помсти, ні ненависті. Вона просто хотіла відпустити.

Сподіваючись, що це буде остання їхня зустріч, вона прийшла до старої кавової будки в міському парку. День поволі перетинав межу обіду і вечора, а в повітрі відчувалася перша прохолода. Аня озирнулася: це місце було відлюдним, закинутим, надійно захищаючи їх від зайвих поглядів.

- Ось, - вона простягнула аркуш паперу, варто йому було підійти.

У зношеній куртці, з червоною щокою Андрій був схожий на типового гопника, враховуючи його манери й ходу. Він пробігся очима по тексту, кивнув і розірвав аркуш на дрібні клапті. Не спромігся дійти до смітника й викинув на асфальт, наче конфеті.

- Сподіваюся, нас більше нічого не пов'язує, - вона зморщилася, спостерігаючи за його свинськими діями. Також здивувалася, що сьогодні він уперше прийшов без друга.

- На жаль, - видихнув він. - Не бажаєш десь посидіти й випити кави?

Аня похитала головою, з холодною рішучістю, яка нарешті дала їй сили поставити крапку.

- Не хочу стати причиною для нових чуток.

- Ти про що? - не зрозумів Андрій.

- У день, коли ми познайомилися і заснули в одній кімнаті, нічого не було. А ти розпустив чутки, що ми з тобою переспали! - випалила вона. - Мені було сімнадцять, і я була незайманою, а ти про це навіть не замислювався! Ненавиджу таких, як ти. Ненавиджу чоловіків!

Андрій не помічав її істерик, а лише розпливався в широкій усмішці.

- Отже, з тим штрихом у тебе нічого немає, - задоволено підмітив колишній. - А він хороший актор, я майже повірив. Так морду за тебе бив, у мене досі щока болить, - він приклав долоню до синця.

- Та яка різниця, - Аня зробила кілька кроків назад. - Сподіваюся, більше не побачимося.

Вона махнула рукою на прощання, але піти не встигла. Зупинив різкий голос:

- Фото на пам'ять?

Аня розвернулася, не розуміючи, що він знову задумав.

- Останнє фото, - повторив він. - Ти видалила все, має ж у мене залишитися хоч щось на згадку про тебе.

- Гаразд, - здалася вона. - Фотографуємося на мій. Потім скину.

Він не заперечував. Підійшов до неї, обійняв за талію і натягнув щасливу посмішку. Аня, зробивши кілька селфі, різко відскочила, немов його руки обпалюють.

На цьому розійшлися. Дорогою вона нарешті дісталася до інстаграма і помітила повідомлення від Лєри.

"Я скучила".

"Все добре?"

"Жива? Кинь фотку"

Зараз не час для довгих переписок, тому Аня просто відправила їй фотографію з Андрієм і вимкнула телефон. Учора вона розповіла Лєрі, що поїхала додому, аби вирішити деякі питання з колишнім, але без деталей, і дуже сподівалася, що Влад вчинить так само. Бо щоразу чисто випадково він опинявся поруч і, сам того не бажаючи, дізнавався про неї все більше.