Сергій Миколайович Поганий - Ялта. Ціна миру

відповісти. Прем’єр-міністр заявив, що він «повинен зафіксувати той факт, що британський та радянський уряди мають різні джерела інформації в Польщі й тому сформували різні погляди на ситуацію там». Після завершення зустрічі Рузвельт зауважив, що польське питання п’ять століть було головним болем для усього світу, а Черчилль і Сталін погодилися, що потрібно щось зробити, щоб змінити ситуацію[266].

Того вечора, зважаючи на погані перспективи конференційного рішення, Рузвельт вирішив звернутися до Сталіна безпосередньо. Він надіслав йому особисту записку. Лист підготував Чарльз Болен, який описав тривожну атмосферу в західних делегаціях: «Коли ми покинули конференційний стіл, перед американцями і британцями постало неймовірно важке завдання спробувати врятувати хоч щось у справі Польщі. Проти нас був простий факт: Червона армія займала більшу частину країни; Сталін міг нав’язати свою волю. Однак Президент так легко не здавався». Не здавалися і Черчилль з Іденом. «Я переконаний, що ми повинні потужно відповісти, — писав Іден у своєму щоденнику. — Обідав із Вінстоном, і ми обговорювали це і якої лінії дотримуватися завтра». Коли Гарріман показав Ідену проект листа президента, Іден підтвердив, що він «був рухом у правильному напрямку, але трохи бракувало жорсткості», і запропонував зміни, які прийняли і Черчилль, і Рузвельт[267].

«Я сьогодні дуже багато думав про нашу зустріч і хочу висловити Вам з усією відвертістю, що я маю на думці, — було написано у листі президента до Сталіна. — Що стосується польського уряду, то я глибоко стурбований тим, що три великі держави не мають спільної думки про політичну ситуацію в Польщі. Мені здається, що коли ви визнаєте один уряд, а ми разом із британцями визнаємо інший у Лондоні, то це виставляє всіх нас у поганому світлі перед цілим світом. Я впевнений, що такий стан справ не повинен продовжуватись, інакше це спонукатиме наші народи до думки про розкол між нами, що не відповідає дійсності. Я рішуче налаштований на те, щоб між нами й Радянським Союзом не було ніяких розбіжностей».

Болен вважав, що метою радянців у Ялті було зберегти контроль над Польщею, не посварившись із союзниками. Тому він очікував, що заява Рузвельта про можливий розкол влучить у ціль. «Я повинен чітко зазначити, що ми не можемо визнати люблінський уряд у наявному складі», вів далі лист, «якщо ми роз’їдемося з відкритою і явною розбіжністю у цьому питанні, то світ вважатиме це жалюгідним підсумком нашої роботи тут». У листі пропонувалося рішення. Рузвельт відмовився від ідеї Миколайчика про президентську раду, надавши перевагу натомість пропозиції Черчилля щодо створення нового уряду в Ялті.

Щоб нейтралізувати заперечення Сталіна про недемократичність формування такого уряду без консультацій із поляками, він використав слова самого диктатора і запропонував привезти на конференцію польських політиків. Це мусили бути не тільки члени люблінського уряду, а й лідери з Лондона та Польщі. До списку ввійшли кандидати із Британії Миколайчик, Грабський та Ромер, а також архієпископ Сапіга та інші польські лідери всередині Польщі, яких Рузвельт свого часу висував як членів президентської ради. Завданням нового уряду мало бути проведення вільних виборів у Польщі. Рузвельт доклав усіх зусиль, щоб переконати Сталіна, що він ніколи не підтримуватиме уряд, «ворожий вашим інтересам».

Іден намагався посилити мову президента. Про це можна судити з його зауважень олівцем на чернетці листа, що збереглася в архівах Форін Офіс. Він писав від імені президента: «Я повинен чітко зазначити, що ми не можемо визнати люблінський уряд у наявному складі, і якщо ми роз’їдемося з відкритою і явною розбіжністю у цьому питанні, то світ вважатиме це жалюгідним підсумком нашої роботи тут». Іден також додав ім’я Миколайчика як кандидата для польського уряду та змінив формулу президента про майбутні зобов’язання британського уряду. Якщо будуть виконані умови президента, британський уряд «буде готовий розглянути з вами умови, за яких він відмежується від уряду в Лондоні». Початковий проект листа передбачав, що британська відмова від підтримки польського уряду в екзилі прямо залежатиме від згоди Сталіна на пропозиції Рузвельта.

У листі зазначалося, що угода про Польщу слугуватиме перевіркою можливості укладення важливіших угод у майбутньому. Зараз у Сталіна був шанс переконати американський народ у тому, що йому можна довіряти. «Ви повинні повірити мені, коли я говорю, — ішлося у листі, — що наш народ критично оцінює те, що він розглядає як розбіжність між нами на цьому важливому етапі війни. По суті, вони говорять, що якщо ми не зможемо досягнути порозуміння зараз, коли наші армії наступають на спільного ворога, то як ми зможемо в майбутньому порозумітися щодо ще важливіших речей?» Болен пізніше сказав, що цей уривок додали, щоб переконати Сталіна в серйозності ситуації. «Озираючись назад, — писав він у своїх мемуарах, — я вважаю, що включення цього уривка, мабуть, було помилкою, оскільки Сталін вважав посилання на американську громадську думку такою ж нісенітницею, як і власні посилання на волю Верховної Ради»[268].

Насправді те, що думали пересічні американці, важило чимало для їхнього президента. Стеттініус сказав Ідену на Мальті, що «неспроможність знайти рішення значно турбуватиме американську громадську думку й може поставити під сумнів участь Америки у світовій організації». Таким чином, питання Польщі та Організації Об’єднаних Націй виявилися тісно пов’язаними між собою в умах західних учасників конференції. Вони й обговорювалися одного дня. Із жодного питання, що обговорювалося 6 лютого 1945 р., провідники Заходу не досягли прогресу. Рузвельт дуже потребував угоди щодо Польщі, але наприкінці тривалого і важкого дня міг зробити ненабагато більше, ніж покласти свої надії на особисте звернення до Сталіна. Тепер залишалося чекати на відповідь володаря Кремля[269].

Частина IV

Дипломатична шахівниця

У дипломата слова мають розходитися з ділом — інакше який він дипломат?

Йосип Сталін

Розділ 14

Несуверенні нації

Ті, хто грає у різновид шахів із назвою «Ялта», знають, наскільки цінними (але непевними) бувають тимчасові альянси. Гру придумали після Ялтинської конференції і назвали на її честь. У цій грі на трьох змагання відбувається на шестисторонній дошці. Застосовуються стандартні правила шахів із кількома важливими винятками. Усі розбіжності вирішуються більшістю голосів: коли одному гравцеві інший ставить шах, третій гравець може йому допомогти, якщо це дозволяє його власна позиція. Союзи утворюються для досягнення стратегічних переваг, але, як можуть засвідчити ті, хто грав у цю гру, вони неодмінно порушуються. Творці гри «Ялта» краще зрозуміли основні правила змагань у Ялті, ніж багато істориків, які вивчали цю конференцію. У Ялті зустрілися не дві сили, Захід та Схід, як під час холодної війни, а три — світ на той час був не двополярним, а принаймні триполярним. Мінливість союзів була найочевиднішою 7 і 8 лютого. Організація Об’єднаних Націй, доля Польщі і, як наслідок, Східної Європи в цілому, а також участь Радянського Союзу у війні з Японією — усі першорядні питання обговорювали протягом цих двох важливих днів.

З американської точки зору, 7 лютого надія на позитивний розвиток подій була зовсім слабкою. Суперечка навколо Польщі залишалася нерозв’язаною, і не проглядалося ніяких ознак згоди щодо Організації Об’єднаних Націй, попри детальну доповідь Стеттініуса напередодні. І це був четвертий день