Тесс Геррітсен - Послухай мене, Тесс Геррітсен

— Після цього нападу це здається більш імовірним.

— Імовірно — це ще не доказ. — Що ж іще могла сказати Мора? Те, що роздратувало Джейн, хоч вона знала, що це правда.

Мора відклала скальпель.

— Я можу дати тобі лише час смерті, її причину та особу трупа. Відбитки пальців цієї людини та її група крові відповідають Джеймсу Крейтону, п’ятдесяти шести років.

У Джейн задзвонив мобільний. Вона сунула руку під хірургічний халат і дістала його з кишені.

— Детектив Ріццолі.

— Маю деякі новини, що вас порадують, — сказав детектив сержант Ґуд.

— Порадуйте мене.

— Пам’ятаєте той молоток, що ми знайшли в автівці Джеймса Крейтона? Лабораторія штату щойно підтвердила, що кров на ньому людська і належить Софії Суарес. Вітаю. Ви отримали свою людину.

Джейн подивилася вниз на вительбушене тіло. Вона мала б відчувати радість від того, що останній фрагмент пазлу став на місце, полегшення від того, що вона могла тепер закрити справу про вбивство Софії Суарес. Натомість подивилася на обличчя Джеймса Крейтона і подумала: «Чому в мене таке відчуття, що я щось пропустила?».

35

Сьогодні ввечері мене вшановують як героїню. Принаймні так називають мене всі за столом, і, можете не сумніватись, я насолоджуюся цим, бо нечасто звичайна старенька мама отримує свій раунд тостів та вечерю в ресторані. До речі, дуже непогану вечерю, не таку, звісно, як я б зготувала сама, але ж це — один із найдорожчих ресторанів, у якому я колись їла. Його вибирала Еліс Фрост, тож, гадаю, я маю віддати їй належне принаймні за це, навіть якщо ми мусили довгенько їхати, щоб сюди потрапити. Еліс знає усі найкращі місця для вечері, бо коли ти юристка у престижній фірмі, то швидко дізнаєшся про найкрутіших нових шеф-кухарів.

Гадаю, я б могла її полюбити. Можливо, колись.

Вона замовляла вино до столу сьогодні ввечері — і це ще одне, на чому вона збіса добре розуміється. Я вже випила два келихи, і тепер офіціант кидається налити мені ще. Вже готовий наливати, він зупиняється і запитально схиляє голову.

— Ну ж бо, ма, — каже Джейн. — Додому тебе везу я, тож пий до дна.

Я осяюю офіціанта легковажною усмішкою, і він наповнює мій келих. Коли відпиваю і оглядаю стіл, то шкодую лише, що сьогодні ввечері тут немає Вінса. Він любить добру вечірку. Коли він повернеться додому з Каліфорнії, я відвезу його до цього ресторану, щоб відсвяткувати.

Усім нам сьогодні є що святкувати. Джейн із Баррі закрили свою справу, Еліс підвищили до партнера фірми, а моя маленька Реджина щойно закінчила свій перший рік у дитсадку. Я оглядаю стіл, дивлюся на Еліс із Баррі, Гебріела з Джейн та Реджиною, і думаю: «Яка я щаслива жінка».

Коли ще Вінс повернеться додому, життя буде просто ідеальним.

— За Анджелу Ріццолі, супергеройку! — каже Гебріел, піднімаючи свою склянку з тоніком. — Яка сама роззброїла людину з пістолетом.

— Ну, не сама, — визнаю я. — Мене підтримувала Аґнес Камінскі. Тож навіть якщо її тут немає, ми маємо випити за неї також.

— За Аґнес! — кажуть вони всі, що змушує мене почуватися трохи винною, що я її не запросила, але я знаю, що якби запросила, вона б скаржилась, що їжа надто солона, музика надто гучна, і який дурень платить тридцять баксів за страву?

Тепер я підіймаю свій келих, щоб сказати тост.

— І вітання Джейн із Баррі. Після всіх цих тижнів, всієї цієї важкої роботи, ви спіймали свою людину!

— Якщо бути точними, ма, то ні, — каже Джейн.

— Але ви розкрили справу, і він уже нікого не скривдить. Тож за найкращих детективів у Бостоні!

Джейн незгодна з таким тостом, навіть якщо всі інші радо його підхоплюють. Я знаю свою доньку надто добре і бачу, що її щось гризе. А це гризе мене. Такий уже тягар материнства. Хай які дорослі в тебе діти, їхні проблеми — завжди твої проблеми.

Я схиляюсь до доньки й тихо питаю:

— У чому річ, Джені?

— Це просто було довге, виснажливе розслідування.

— Хочеш про це поговорити?

— Ні, нічого. Просто дратівливі деталі.

Я відставляю свій келих.

— Я виростила найрозумнішого копа на світі… — І замовкаю, раптом усвідомивши, що її напарник Баррі теж слухає, але він не ображається, а лише по-доброму салютує.

— З цим не посперечаєшся, пані Ріццолі.

— Гаразд, я виростила одного з двох найрозумніших копів на світі, — виправляюсь я. — Ти ж успадкувала від когось цю детективну жилку, і я не думаю, що це був твій батько.

Джейн пирхає.

— Я теж так не думаю.

— Тож, можливо, ти успадкувала її від мене. Можливо, я проллю трохи світла на вашу справу. Подивлюся на все свіжим поглядом, що скажеш?

— Я не впевнена, ма.

— Я, може, й не коп, і знаю, що мене легко недооцінювати, бо я літня жінка і все таке, але...

— Ось, — втручається Еліс, розмахуючи своїм келихом у повітрі, — це провина суспільства. Ми, жінки, втрачаємо всю цінність, коли залишаємо позаду свій репродуктивний розквіт.

— Так, гаразд. Не знаю, що там із репродуктивним розквітом. Я просто люблю, коли мене слухають. — Я дивлюся на Джейн. — Якщо тебе щось гризе, можливо, я зможу допомогти.

Джейн зітхає.

— Я не знаю, що мене гризе.

— Але ти знаєш, що щось не так, правда? Так, я це розумію. Я так само знала, що щось не так, коли твій брат Френкі сказав мені, що ночував у Майка Поповича, а насправді обкурився й вирубався. Я знала це, бо маю інстинкти.

— Мені просто потрібно про це подумати, — каже вона.

І я бачу, що вона робить це, коли ми переходимо до тірамісу на десерт, а я поліруюся вже четвертим келихом вина. Вона весь вечір мусолить єдиний келих, бо визвалася