Деніел Кіз - Доторк

class="p1">Увійшли лікар Лірой разом з переляканою медсестрою. Вона затягнула навколо ліжка штору, а Барні залишився чекати у дверному отворі, звідки бачив лише тіні людей. За кілька секунд двоє інтернів прийшли з лікарняним ліжком на коліщатках. Вони допомогли Карен перебратися з одного ліжка на друге й пройшли повз нього. До шиї в неї було підтягнуте простирадло, і Барні подумав: якщо вона помре, цим простирадлом їй накриють обличчя, коли її принесуть, тільки тоді вона вже буде плоска й струнка, як раніше.

Він чекав у «батьківській кімнаті» майже дві години, намагаючись не згадувати минуле й не загадувати на майбутнє, а зосередитися на очікуванні, уявляючи, що вона переживає в пологовій палаті. Якусь мить він уявив собі її мертвою, але викинув цей образ із голови.

Зрештою Лірой вийшов, досі в блідо-зеленому халаті й шапочці, й упав у крісло.

— Вона житиме, — повідомив він. — Але дитина померла. — Якусь мить він помовчав, запалив сигарету й вдумливо випустив дим. — Може, це й на краще. Вона була лише частково розвинута — мутант. Мабуть, померла ще кілька днів тому.

— Але ж Карен відчувала рухи лише день тому.

— Це все уява. Дитя померло давніше, та й це все одно б не вижило. Її вивезуть звідти за кілька хвилин. Дуже сонна. Я вколов їй заспокійливе. Вона там пережила жахіття.

Барні чекав у коридорі, коли викотили її ліжко й зупинили поруч.

— Як ти? — запитав він.

— Добре. Лікар Лірой розповів тобі про дитину?

Він кивнув, нахилився й поцілував її в щоку.

Вона заплющила очі, на мить йому здалося, що заснула, але тоді знов їх розплющила.

— Барні, я кохаю тебе.

— І я тебе кохаю.

— Що з нами буде?

— Ми все налагодимо й житимемо далі.

— Я хотіла дитину.

Він замислився на якусь мить.

— Навіть якщо не зможемо просто всиновити, то зможемо стати названими батьками. Зможемо взяти й піклуватися про дітей, навіть якщо вони будуть не наші. Нам не треба ними володіти. Ми турбуватимемося про дітей, яких ніхто не хоче.

— Нам не дозволять, Барні. Тут точно ні.

— Ми переїдемо, змінимо прізвище. Я хочу змінити своє ім’я та прізвище на попередні. Уже давно думав про це. Ти не проти стати місіс Броніслав Шутарек?

Карен усміхнулася.

— Гарна ідея.

Коли її покотили геть, вона піднялася на лікті й сонно зашепотіла.

— Діти, які більше нікому не потрібні, — сказала вона. — Діти війни, скалічені й деформовані… Самотні стражденні діти… Такі, яким могло бути наше.

Барні кивнув і погладив її руку.

— Це чудова ідея.

Вона всміхнулася, лягла на ліжку, її покотили геть.

Барні повернувся до Ліроя.

— Я хочу глянути на дитину, — сказав він.

— Не варто себе засмучувати.

— Я мушу.

Лікар Лірой знизав плечима, показав, щоб Барні йшов за ним до палати. Барні ледве міг щось розгледіти, проте він напружувався й примружувався, щоб очі сфокусувалися на розпливчастих обрисах. Медсестра в забризканому кров’ю халаті прибирала палату й збиралася винести невелику ванночку, вкриту тканиною. Вона округлила очі, коли лікар Лірой попросив її відкрити, проте жінка поклала ванночку на стіл і скорилася.

Барні нахилився ближче, щоб роздивитися маленьке нерухоме тіло. Не було ні рук, ні ніг, лише кукси, якими закінчувалися плечі й стегна. Повіки зрослися, а голова була нахилена вперед, наче воно спало. З усіх ембріонів, які виліпив, такого він не створив.

Він торкнувся слизького випину, на місці якого мала б бути рука. Таке йому ніколи не спадало на думку.

І побачивши, як ця нежива істота лежить у тій ванночці, він відчув, як із глибин його душі щось виринає — хвиля, спазм, скорочення, яке не вдавалося стримати, спочатку сухе, але тоді воно прорвалося, і сльози заструменіли йому по щоках, коли він заплакав за своїм єдиним сином.

Додаток

Зв’язок із мафією

1971 року, через три роки після публікації «Доторку», одна американська компанія продала Заїрові вісім сталевих трифутових циліндрів, що було частиною програми «Мирний атом». Хоча їх планували використати в експериментальному реакторі в Кіншасі, вісім капсул збагаченого урану зникли після падіння влади президента Мобуту.

Слід утрачених капсул 1997 року привів у Францію, а звідти — в Італію. Тоді капсули потрапили в руки мафії, що виставила їх на продаж. Італійська поліція провела в Римі операцію під прикриттям, під час якої один з агентів прикинувся посередником. Він відрекомендувався «бухгалтером» і вдав, що представляє «одну арабську країну». Мафія продала йому одну капсулу.

Слідчі дізналися, що вона містить 40 грамів збагаченого урану-235 і 150 грамів урану-238 всередині сталевого циліндра. У жовтні 2001 року тринадцятьох підозрюваних заарештували, а суд Сицилії дав їм короткі тюремні терміни.

У листопаді 2001 року газета «Республіка» повідомила, що поліція розшукує решту сім капсул. Один капітан повідомив, що в різних місцях у Римі спостерігається підвищення рівня радіації. «…Так ніби вони [капсули з ураном] просто розчинилися в повітрі», — сказав він.

Карен Сілквуд — інформаторка

5 листопада 1974 року, через шість років після публікації «Доторку», Карен Сілквуд, хімік-технік та активістка, що критикувала заходи безпеки на одній з фабрик, була опромінена плутонієм-239.

Коли спеціалісти через два дні дослідили квартиру міс Сілквуд, то виявили високі рівні радіації на сидінні унітаза, килимку та на підлозі у ванній. На пакетах з болонською ковбасою, сиром і курятиною в холодильнику. На наволочках і простирадлах.

Наступного вечора, після зборів профспілки, Карен Сілквуд загинула в таємничій автокатастрофі. Інформаторку змусили замовкнути.

Кобальтовий чоловік

У місті Хуарезі, що в Мексиці, восени 1983 року одного працівника відправили позбутися непотрібного обладнання зі складу, яким володів його працедавець. Їм з колегою наказали відвезти техніку на звалище на іншому кінці міста. Серед різного мотлоху там був двадцятирічний апарат радіотерапії «Пікер 3000», який купили в лікарні в Лаббоку, що в Техасі. Працівник витягнув непозначену капсулу з вантажу й кинув її в багажник свого пікапа.

Свинцевий кожух капсули тріснув, маленькі металеві кульки — кожна завбільшки з одну двадцять п’яту дюйма — просипалися на вулицю. Кілька гранул потрапили в протектори шин автомобілів. Перехожі понесли кілька гранул із собою на взутті. З гранулами бавилися діти. Тоді люди не знали, що свинцевий кожух був частиною покинутого апарата для лікування раку й що в кожній гранулі по 70