Дейв Еггерс - Сфера

вогні, мости, де чорні порожні пагорби відділяли затоку від Тихого океану. Їй казали, що кілька мільйонів років тому все потопало під товщею води. Миси та острови так глибоко перебували під водою, що їх навіть складно було назвати кряжами на дні океану. На тлі сріблистої затоки побачила двох птахів, якихось чапель, які низько ширяли у північному напрямку, тож вона сиділа далі, і її думки поволі порожніли. Думала про лисиць, які десь там під нею лежать, про крабів, що ховаються під камінням на березі, про людей у машинах, які проїжджають у неї над головою, про чоловіків і жінок на буксирах і танкерах, що прибувають чи виходять із портів і зітхають, усе вже побачивши. Думала про все те, що жило, рухалося з якоюсь метою або безцільно дрейфувало під товщею води біля неї, але не надто цим переймалася. Вистачало усвідомлювати мільйони ймовірних варіантів, щоб утішатися, що вона не може пізнати і ніколи достеменно не пізнає майже нічого.

Коли Мей повернулася на пляж до Меріон, то спочатку ніяких змін не помітила. Надворі ні душі, а світло у трейлері, як і раніше, з рожевим відтінком і приглушене.

Мей зістрибнула на сушу, ступні глибоко зашурхотіли у вогкому піску, і вона витягла каяк на берег. Гули ноги, тож вона зупинилася, опустила каяк і випросталася. Закинувши руки за голову, дивилася на стоянку; розгледіла своє авто, але тепер там стояло ще одне. Вдивляючись, думала, чи це часом не Меріон повернулася, аж її осліпив спалах білого світла.

— Не рухатися! — заревів у мегафон голос.

Інстинктивно вона відвернулася.

Голос ревонув знову:

— Стояти! — тепер уже сповнений люті.

Мей так і заціпеніла в непевній позі, на мить стривожившись, що довго так не простоїть, але в цьому відпала потреба. На неї кинулися дві тіні, викрутили руки й заклацнули ззаду наручники.

Мей сиділа на задньому сидінні патрульного авто, й полісмени, тепер уже спокійніші, розмірковували, чи те, що їм розповідала Мей — мовляв, тут, на станції, вона не вперше бере на прокат каяк і належить до клубу веслувальників, а сьогодні просто запізнилася й не повернула човен вчасно — може бути правдою. Зателефонували Меріон, і вона підтвердила, що Мей її клієнт, але коли запитали, чи Мей того дня брала каяк на прокат і чи могла не встигнути повернути майно, Меріон поклала трубку, сказавши перед тим, що зараз під’їде.

Двадцять хвилин потому вона таки приїхала. Сиділа на пасажирському місці старомодного червоного пікапа, а поряд — бородатий водій, спантеличений і сердитий. Коли Мей побачила хитку ходу Меріон, то зрозуміла, що вона напідпитку, і, можливо, бородань — теж. Він залишався у кабіні і не мав наміру звідти виходити.

Коли Меріон підійшла до авто, Мей перехопила її погляд. Побачивши Мей на задньому сидінні патрульного авто в наручниках, жінка вмить протверезіла.

— Хай Бог милує, — мовила вона, поквапившись до Мей. Обернулася до патрульних:

—  Це Мей Голланд. Вона тут постійно бере каяки на прокат. Має вільний доступ. А що це в біса сталося? Що коїться?

Поліцейські пояснили, що отримали два непов’язаних між собою повідомлення щодо можливого факту крадіжки.

— Нам зателефонувала громадянка, яка захотіла залишитися невідомою. — А тоді вони обернулися до Меріон. — Другий сигнал надійшов із ваших камер, місіс Лефевр.

Мей майже не спала. На адреналіні перебула всю ніч. Як можна бути такою дурною? Вона ж не злодійка. А якби Меріон не нагодилася? Вона б втратила геть усе. Довелось би телефонувати батькам, щоб вони взяли її на поруки, до того ж раз і назавжди втратила б роботу у «Сфері». Мей не штрафували ще навіть за перевищення швидкості, жодного разу не вскакувала в халепу, аж ось, маєш собі, поцупила каяк за тисячу доларів.

Але все вже минулося, а Меріон, прощаючись, навіть наполягала, щоб Мей неодмінно приходила й надалі.

— Знаю, тобі буде ніяково, але дуже хочу знову тебе бачити. Якщо довго не приходитимеш, я сама тебе знайду. — Знала, що Мей шкодуватиме за вчиненим, дуже соромитиметься і не схоче більше бачитися з Меріон.

Та після кількагодинного уривчастого сну Мей відчула дивне звільнення, немовби прокинулася після кошмару і тішилася, що насправді такого не було. Аркуш знову був чистий, і вона пішла на роботу.

Увійшла у мережу о пів на дев’яту. У «РівУчі» вона — три тисячі вісімсот дев’яносто друга. Працювала цілісінький ранок з величезною зосередженістю, можливою лише в перші години після майже безсонної ночі. Час від часу до неї поверталися спогади — мовчазне срібло води, самотня сосна на острові, сліпуче світло патрульного авто, її пластмасовий сморід, ідіотська розмова з Мерсером, — але вони швидко блякли, чи то вона змушувала їх блякнути, аж ось на другому моніторі отримала повідомлення від Дена: «Будь ласка, негайно зайди. Джаред прикриє».

Поквапилася до його офісу, а коли підійшла, Ден уже чекав на неї в дверях. На його обличчі, здавалося, проступив вираз певного задоволення — вона не забарилася.

Ден зачинив двері, і вони сіли.

— Мей, знаєш, про що я хочу з тобою поговорити?

Перевіряє, чи вона не збреше?

— Вибач, але не знаю, — почала вона.

Ден повільно кліпав:

— Мей. Останній шанс.

— Може, щодо подій минулої ночі? — припустила вона. Якщо Ден не знає про поліцію, вона придумає щось інше — що сталося у позаробочий час.

— Саме так. Мей, це дуже серйозно.

Він таки знає. Боже, він знає. У віддалених закапелках мозку сидів здогад, що «Сфера», видно, має якусь лінію невідкладного сповіщення у разі, якщо поліція висуває її співробітникові якесь обвинувачення чи лише допитує. Ага, тоді все стає на свої місця.

— Але ж не висунуто ніяких обвинувачень, — заперечила вона. — Меріон усе пояснила.

— Меріон — це власниця прокатної станції?

— Так.

— Але ж, Мей, ми з тобою добре знаємо, що є факт вчинення злочину, хіба ні?

Мей не знала, що відповісти.

— Мей, я тобі підкажу. Хіба ти не знала, що співробітник «Сфери» Ґарі Кац установив на пляжі камери «ВидоЗміни»?

Її серце тьохнуло.

— Ні, не знала.

— А що ще одну встанови син власниці Волт?

— Ні.

— Отже, це дуже прикро саме по собі. Ти ж час від часу береш на прокат каяк, так? У твоєму профілі вказано, що ти каякер. Джосія і Деніз кажуть, що мали з тобою щодо цього розмову.

— Так, іноді беру. Вже кілька місяців.

— А тобі ніколи не спадало на думку зазирнути у «ВидоЗміну» і подивитися, яка у затоці вода?

— Ні. А дарма. Щоразу в мене це виходить випадково. Пляж саме по дорозі від батьків…

— І ти була вчора у батьків? — Ден запитав це таким тоном, що відразу стало ясно: ствердна відповідь його ще більше роздратує.

— Була. Вечеряли