Черемшина Марко - Новели, Черемшина Марко

сухозолоті, киптаричок кучерявий, дзьобня через плечі, під ніздрєм васильок.

- Бола би єї взєла, мерзу оту!

- Дес дєді наші з газдинями собі заходили, суку кілєм з села гнали. Та й не нашим газдам пара. А нашим дес дорога через Саїнчин плай. Агій!

- Єго на царинці спрага пече: «Скочу,- каже,- до Саїнки за збанком на воду!» А пив би-с кров з-за нігтів, таже жолобец гезде!

- Най дощ на сіножіть крапне, вже цес лишьиє сіно недокидане, вже він у Саїнки. А зимарка таки гезде!

- Йде з кіньми в полонинку на ніч, то лиш коні спутає, вже скік до Саїнки, копила колише, дойни волоскої співає. «Вона, сарака,- каже,- сама, газди не має».

- А твоя дитина най трісне, най плаче!

- Легіні на подри переверци йдут.

- От пометіннє.

- Проси віта, аби не пускав погань в село, аби ʼд газдам клокічкові зуби не шкірила, а він плечі докупи та й насмішкуєси. «Тілько хлопскої скороми в селі!» - каже.

- А вітував би ти в очереті!

- А єї скрізь право, і в селі, і в суді. Не вільно бабам таку даму омражьити, суд каже.

- Ми хочемо за ню розповісти, вона... а ключьник повх ключьми по плечіх: «Поцулуйте в руку даму та й пана сендзього, шо вас лагодют».

- Ану, позвольте слово заговорити, мете видіти, шо вона за одна...

«Заткайси, бабо, роби токму або шуруй до арешту»

- А очима креше, ногами тупає: «Запріт хавки, баби! Підпишітси, ало, ловіт за пюро!»

- А до неї так файно, так мʼєко говорить, попідбородь бере, а вона все: проше, проше!

- Ого, це не наше право. Підписуємоси на тото, шо газдів наших лишит, ні вона до нас, ні ми до неї, шо вона така, єк доси була, а ми газдині.

- Та й вже по тім праві.

- Але світила би си оця война, шо тій мерзі суд заперла.

 

 

II

 

Впало до села віданнячко, що котра газдиня свого газду відознати хоче, най іде на третє село, там на долині стоїть військо і форшпани. Газдиням це два рази не казати, бо газда - то талан коло хати. Най буде пʼянюга, най жінці ребра місить, най тіски до лавиці вʼяже,- то він однако газда, всему рєд дає. Пішов газда на войну, та й пішов гаразд з хати. Аді, маржинка риче, овечки отік плачут, кіт зажмурився, пес у днину виє. То все за газдов банує.

Йкас тота хата отік темніша, отік сумніша, йкіс тоті світці на образах отік зболені.

Така глушя, такий туск коло тої хати. Ні страви не доїш, ні молитвів до кінця не договориш.

Йдуть газдині пишні на третє село, три втерхані коні за собою ведуть. На однім коні то страви для газдів, на другім коні то газдівське плаття, на хромім коні сам тютюн та люлька; зілля й сопівка.

- Кобих його хоть уздріла!

- Ой, то бих його обіручь обіймила!

- Кобих єго ручку ймила!

- Кобих си до него притулила!

- Перезула бих ті.

- Обхаїла бих ті.

- Аби-с не збанував на мене!

- Аби-с чув пораду від мене!

- Любчік мій любий.

- Сокіл мій красний.

- Йкий ти струджений!

- Йкий запорошений!

- Йкий ти збіджений!

- Питай, шо дома, шо село діє?

- Питай, чого-сми змарніла?

- Кажи ми: душко-зазулько.

- Ци ті ручьки не зболіли, ніжки не повʼєли?

- Господарю мій файний та чєсний!

Уже другі церкви газдині минають, уже третьої гори ловлються. Уже бесіду урвали, хустки на головах поправляють, гердани і пацьорки на грудіх порядкують. Верхів догонять, очима шукають.

- Аді, гонде долина, восько розтаборилоси. Ій-га! Єк трави та листу. Сила-силенна. Йкий там клекіт, чуєте?

- Адіт, кабатів не злічив би.

- А коней, а возів тілько!

- Адіт, рушниці шторцом у миглах.

- Ей, брє...

Варта говкає на газдині, пашпортів питає. Війтівські квитки позліплювались і позатирались газдиням у пазухах.

- Це пусті пашпорти, бо печітки не пізнашні!

Молодиці показують варті, де печатки прибиті:

- Гезде очі, ніс, брови, гезде чупер, гезде вуси, а озде смушкова шєпка. А зверхи писано, шо своїх газдів відознати йдемо.

Варта подобріла.

- Йдіт, молодичьки на оту ватру, там, де тот стіг диму, там мужжя з вашого села.

- Дєковать вам файно, летимо, не йдемо.

 

 

III

 

Веде вулиця молодиці на толоку, трохи в долоні не плеще. Уже їм дим очі їсть отік навкірки. З-поза диму, гей з-поза оденка, чують сопівку та й розгойдані співанки сільські і розпізнають голос газдів своїх.

- Сарачєтка, боле, шо годні співати!

Гей діти, перекрадаються через дим, аби газдам несподіванку зробити.

Нараз зойкнули, гейби їх гадина вкусила. Аж лиця кривлять, так вдивлюються, очам своїм не вірять. Гейби перед ними грім упав.

- То тут такий данец?

- Ти онь, суко, аж тут газдів наших завітрила?

- Ти гадала, шо ми вигибли?

- А то раз, гей шнирька шниріє!

- То вона борше від нас тутки?

- Вона до чужих газдів перша!

- Лайдачько, гукле, омразо, лєцта!..

Отік медведиці на злодія своїх дітей, кинулися молодиці на Парасочку. Вояки відскочили від неї, гей коні з чужої отави, і терхівку розтерхували, убік дивилися та данець закашлювали, привітатися зі своїми газдинями відваги не мали.

Молодиці пальці закусали, всім горлом кричали і Саїнку скубли, гей курку.

- Аді, розпатрошимо ті, грузь з тебе зробимо...

Але грузі не зробили, лишень гонор з неї здоймили. Одежину і сорочину подерли на шкамутки і на ватру вергли.

- Єк ті мать народила, так через села на наду йди!

Та й тіски смикали, гей вовну з куделі, мальовані квітки і гердани ногами доптали, гейби навкруг неї танцювали.

Чужі вояки, як журавлі, рядом поставали і газдині вихвалювали, а з Саїнки