Євгенія Йосипівна Яхніна - Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

Незважаючи на несподівано ласкаву зустріч вдома й турботи про нього усіх трьох сестер, Жакові було не по собі. Минуло вже кілька днів, а йому ніяк не щастило залишитися наодинці з Бабетою і поговорити з нею відверто. До того ж після всього, що він бачив там, на майдані Бастілії, затишна квартира тітки Франсуази, де все сяяло чистотою, заклопотані домашніми справами дівчата, купка книжок, яку він залишив нерозібраною в їдальні і яка ніби чекала на його повернення, — все говорило про нічим не порушене мирне життя. Невже усе лишилося таким, як було? І буря, що промчала над Бастілією, не торкнулася ні цього дому, ні інших? Адже сьогодні все має бути несхожим на те, що було вчора, а завтра — на те, що було сьогодні. І ця вулиця, і будинок, і квартира, і люди, які живуть у ній..

Якось увечері, коли Жак сидів біля вікна їдальні, йому пощастило нарешті залишитися з Бабетою наодинці. Віолета чомусь вирішила, що Жака треба напоїти липовим чаєм, і пішла на кухню. Але розмова, якої так чекав Жак, якось не клеїлася.

Йому найдужче хотілося цієї миті довідатися, хто була та дівчина з глечиком холодної води. Коли б це й справді була Бабета! І, ніби вгадавши його думки, Бабета несміливо сказала:

— Матуся не випускала нас з дому всі ці дні. Вони тяглися без тебе так довго. Та все ж таки одного разу я вибігла і…

— Це була ти, Бабето, з глечиком? — перебив її Жак.

Дівчина усміхалася, щаслива, що він угадав. Вона хотіла щось відповісти, та не встигла: Віолета внесла чашку липового чаю, від якої йшла запашна пара.

«Люба! Люба!» — подумав Жак, та не про ту, що так дбайливо напувала його зараз чаєм, а про ту, яка на вулиці напувала водою руйнівників Бастілії.

Бабета нахилилася до нього і ласкаво запитала:

— Братику, що б тобі зробити приємне?

— Дай мені світильник із свічкою, я вночі напишу бабусі.

І, не відаючи, що бабусі вже нема серед живих, Жак написав їй довгого листа. Повідомляв їй, що тепер уже, напевно, Генеральні штати, які перетворилися спочатку на Національні збори, а потім і на Установчі збори, візьмуть до уваги не тільки наказ Маргарити Пежо, а й усі інші накази з міст і сіл. Він повідомляв їй і про те, що ненависну фортецю Бастілію зруйнували, промовчавши, однак, про свою участь у цій справі. Жак не мав сумніву, що знайшов такі слова, які сповнять надією старе бабусине серце.

Але отцю Полю він нічого втішного сповістити не міг. Жак намагався, як умів, пом'якшити розповідь про жахливі обставини, за яких він побачив замордованого тюрмою Фірмена. Але приховувати від отця Поля правду Жак не хотів і не мав права. Він не знав, чи буде його наставникові втіхою звістка про смерть Робера. Сам Жак тепер більше ніж будь-коли був переконаний, що свій ганебний кінець Пуайє заслужив.

Од 14 липня минуло небагато часу, і Постійний комітет прийняв постанову: знищити вщент те, що було фортецею, і перетворити місце, де вона була, на міський майдан.

Жакові пощастило. Після того, як його вдарило каменем, він лише трохи накульгував, але це не заважало йому ходити. Дізнавшись про постанову, він разом в Шарлем і десятками інших парижан вирушив на майдан. Озброєні ломами й заступами, вони з піснями й жартами трощили руїни фортеці.

Жак украй здивувався, побачивши серед цікавих знайому постать пана Горана. Адже він зовсім не був схожий на звичайних роззяв. Як же він тут опинився? Побачивши Жака, пан Горан запобігливо привітав його: адже тепер у Сент-Антуанському кварталі стало відомо, що Жак був серед тих, хто брав Бастілію.

— Яким вітром вас сюди занесло, пане Горан? — з цікавістю запитав Жак.

Він сперся на заступ, на чолі й щоках блищали краплі поту, комір синьої робочої блузи був розхристаний. Вітерець бавився його довгим волоссям. Стомлююча робота не була важкою цього радісного для парижан дня.

— А я, мій юний друже, видивляюся, які з камінців або металевих прикрас можуть знадобитися потім. Мине небагато часу, від Бастілії не лишиться й сліду, і кожному буде приємно дістати на пам'ять ось, наприклад, таку річ.

Горан спочатку відсунув ногою, а тоді підняв шматок розбитого бронзового канделябра.

— Обточити, підрихтувати, вставити свічку — і матимеш чудового свічника! А головну його цінність становитиме напис: «Зроблено з канделябра, знайденого під час зруйнування Бастілії».

Жак щиро засміявся. Який комерсант! Ні самому Жакові, та й будь-кому з його товаришів не спало б на думку спробувати зберегти на пам'ять щось з її уламків. «Ну, за таким чоловіком Жанета не загине!»

Однак бажання сміятися відразу ж зникло у Жака. Йому пригадалися слова художника, який помер за те, щоб Бастілію стерли з лиця землі. Його останнім бажанням було, щоб люди Франції топтали ногами каміння, з якого була викладена Бастілія. А Горан навіть із цих каменів хоче мати наживу.

Тим часом Горан, дещо ображений Жаковим сміхом, вів далі:

— Ви, молоді люди, завжди вважаєте себе найрозумнішими, та ще побачимо, хто матиме рацію.

Жак мовчав. Відчувши у його мовчанні приховане несхвалення, Горан заговорив про інше:

— Мені прийшла в голову гарна думка. Адже, коли знесуть Бастілію, в Парижі буде на один майдан більше. Що, коли на цьому майдані поставити колону? А на ній написати: «Королю Людовіку XVI, який відновив свободу для народу!» Ну як?! Я хочу звернутися з цією пропозицією до Постійного комітету.

— Чого ж, запропонуйте! — стримано відповів Жак.

Він не помітив, як до нього підійшов Леблан, високий чоловік у робочій блузі й картузі. Жак бачив за ці дні багатьох, що билися разом з ним під стінами Бастілії, але Леблана запам'ятав особливо добре. Адже це він перший назвав його Жаком Відважним.

— Я тебе шукаю, а ти ось де! — зрадів Леблан. — Ану, відійдемо з тобою вбік, щоб не заважати іншим працювати. Тільки я забув, ти Жак