Микола Миколайович Міклухо-Маклай - Серед дикунів Нової Гвінеї

class="book">Люди Самбуль-мана в усьому схожі на жителів Енглам- і Теньгум-мана. В них також часто трапляються елефантіазис та інші нашкірні хвороби; віспа теж лишила на багатьох свої сліди. Говірка Енглам-мана трохи різниться від говірок Самбуль-і Теньгум-мана. Я зібрав ряд слів усіх трьох діалектів.

Після недовгого післяобіднього відпочинку я прогулявся в лісі; побачив, що стежки погіршали проти вчорашнього. Помітив кількох нових для мене птахів. Після дощу в лісі лунало багато пташиних голосів, але майже всі вони були невідомі мені. Я переконаний, що орнітологічна фауна гір набагато різниться від берегової. Голод повернув мене до селища. Один з перших тубільців, що трапився мені назустріч, спитав мене, чи їм я курей. Я відповів позитивно. Тоді принесли двох і при мені розбили їм голови об дерево. Потім, замість того щоб скубти, їм обсмалили або спалили пір'я; принесли також кілька в'язок таро й почали його чистити. Все це були дарунки окремих осіб; мене частувало ціле селище. Один із тубільців, який чистив таро, попросив у мене для цього ножа, але він діяв ним не тільки гірше й повільніше, врізаючись надто глибоко, а наприкінці навіть обрізався, після чого двоє тубільців узялися виготовляти бамбукові ножі.

Принесено цурупалок старого бамбука, обрубано кам'яною сокирою обидва кінці і потім розколото на тонкі, довгі пластинки, які, після того як їх нагріто на вугільному вогні, набули такої твердості, що ними можна було різати не тільки м'які таро й ямс, але також і м'ясо, ба навіть волосся. Приклад цього я побачив тут же; один з тубільців, попавши випадково ногою в калюжу, забризкав грязюкою волосся іншого, після чого перший узяв один із бамбукових ножів і почав відрізати великі пучки волосся, забруднені болотом. Було не без того, що тубілець корчив прикрі гримаси, проте рідко яким ножем можна різати стільки волосся заразом, як цією бамбуковою пластинкою. Тут же я бачив, як голили волосся невеликій дівчинці такою дерев'яною бритвою. Це було зроблено вельми вправно й вдало, без усякого болю для пацієнтки.

1 червня

Вставши вдосвіта, я один подався блукати селищем та його околицями, щоб знайти зручне місце з широким краєвидом на довколишні гори. Високі пасма їх, одне від одного вище, вкриті зеленню геть аж до верхогір'я, дуже вабили мене. Якби там були селища, я незабаром рушив би туди, переходячи від одного до другого, все вище й вище. Але високі гори не залюднені; я спочатку не вірив цьому, та сьогодні переконався: ніде в горах, вище від Енглам-мана, немає ознак житла.

Поснідавши, я почав квапити тубільців іти. Чоловік з дванадцять захотіли йти зо мною; одні, щоб нести мої речі, інші — свиню, подарунок тубільців, треті — заради прогулянки. Один з них, дід років під шістдесят, старанно обмахував собі шию, спину й ноги зеленою галузкою, раз у раз щось нашіптуючи. На моє запитання, для чого він це робить, дід пояснив мені, що дорога довга й для цього треба мати добрі ноги, а щоб мати їх, він і робить це. Віддавши галузку одному з моїх супутників, він сказав кілька слів, після чого й той почав робити те ж саме. Принесли горщик з вареним таро. Коли таро було розкладене по табірах для моїх провідників з Гумбу та нових моїх супутників з Енглам-мана, один із них узяв головешку, що дотлівала, й, потримавши її над кожною стравою, виголосив коротку промову, висловивши побажання, щоб ми безпечно повернулися додому і щоб з нами не сталося якого-небудь лиха.

Через дощ дорога стала дуже незручна, та спускатися було, все ж легше, ніж підійматися. Ми часто спинялись, щоб партія жінок Гумбу, що поверталась разом з усіма з Енглам-мана, могла йти за нами. Крім немовляти, майже в кожної лежав на спині величезний лантух з провізією, подарунок жителів Енглам-мана; чоловіки ж їхні несли саму тільки зброю. Я повернувся в Гарагасі не раніш як о п'ятій годині вечора після восьми з лишком годин ходіння.

3 червня

Забив протягом двох годин сім різних птахів. Між ними виявився молодий самець райської птиці, а також Centropus (наземна зозуля, що бігає подібно до курки), якого я вперше вбив; він рідко літає, а звичайно бігає в кущах. Тубільці називають цього птаха «дум», наслідуючи його тужливий крик. Я багато разів чув цей крик, не знаючи, який це птах так кричить. Пір'я в нього чорно-зеленого кольору; хвіст дуже довгий проти невеликих крил. Не думаю, проте, щоб це був новий вид, а не описаний уже Сепггориэ.

УНАН ГОРИТЬ

6 червня

Старий Бугай з Горенду прийшов до Гарагасі з людьми з Марагум-мана, з якими Горенду та сусідні селища уклали мир. Бугай гаряче розповідав чотирьом прийшлим про могутність моєї страшної зброї, яку тубільці називають «табу», і про те, як вони вже мали нагоду переконатися в її дії. Поки ми говорили, тихо надлетів великий чорний какаду й почав частуватися горіхами кенгара саме над моєю хатиною. Пролунав постріл, птах упав, а мої тубільці кинулися навтіки. Зраділий Бугай, який і сам неабияк перелякався, повернув їх, однак, запевняючи, що Маклай людина добра й нічого лихого їм не заподіє. Какаду виявився дуже великим: більше метра між кінцями крил. Тубільці, повернувшись і попросивши сховати «табу» в дім, підійшли до птаха й почали дуже смішно цмокати язиками. Я подарував їм пір'я з хвоста какаду, яким вони дуже тішились, та кілька великих цвяхів. З цвяхами вони не знали, що робити, крутячи їх у руках, стукаючи ними один об один та прислухаючись до звуку, поки Бугай не розповів їм про їхнє значення та про ту всебічну користь, яку тубільці вже вміють здобувати із залізних інструментів. Після цього пояснення Марагум-мана тамо загорнули цвяхи в старий маль, певну відміну папуаської тапи. Прислухаючись до їхньої розмови, я не міг нічого зрозуміти, їхній діалект також різнився від мови Самбуль-