Андрій Юрійович Курков - Щоденник Майдану та війни

У середині грудня 2014 року в столиці «Донецької Народної Республіки» місті Донецьку відбулося відкриття нового «концептуального» ресторану «Куба», де інтер’єр прикрашено портретами Че Ґевари та прапорами СРСР і ДНР. У фоє ресторану відвідувачам продають кубинські «візи» — іменні картки, що дають право на знижку при оплаті їжі та напоїв. Там же можна поміняти україн­ські гривні на іграшкові кубинські «песо», які сам же ресторан приймає до оплати. При цьому деякі коктейлі та страви кубинської кухні в іграшкових «песо» коштують дешевше, ніж в українських гривнях. Ресторан відкривали до новорічних свят і, за відгуками жителів Донецька, які навіть під час щоденних військових дій у місті ходять по ресторанах, він був визнаний кращим місцем для святкування новорічної ночі. Як виявилося, конкуренцію «Кубі» склали два десятки інших ресторанів Донецька, де теж бурхливо і весело, з музикою і розвагами зустрічали новий 2015 рік! А відразу після настання Нового року Москва відправила до Донецька черговий, уже одинадцятий конвой гуманітарної допомоги, що складається зі 120 вантажних автомобілів, які також, як і попередні сотні довгомірних фур, в’їхали на територію України без дозволу, без митної перевірки і навіть без офіційного повідомлення російської влади про вміст цієї таємничої гуманітарної допомоги. Російські мас-медіа щодня пишуть про «гуманітарну катастрофу» в Донецьку, Луганську та в усіх містах і селах, які перебувають під контролем сепаратистів, російських козаків і російських військових. Водночас донецькі блогери старанно й регулярно викладають в YouTube свої відеорепортажі про абсолютно нормальне життя в місті, про те, що транспорт ходить, магазини працюють, товар у супермаркетах є і ціни на нього такі ж, як і в Києві або Львові. Судячи з цих відеорепортажів, супермаркети Донецька отримують товари з усієї України. У Києві теж пишуть про гуманітарну катастрофу в Донбасі й від­правляють туди свої каравани з гуманітарною допомогою. Зазвичай українська допомога потрапляє жителям сіл і мі­стечок, розташованих поблизу лінії фронту, але з україн­ського боку. Там дійсно життя важке й безліч будинків зруй­новано. Рівень гуманітарної катастрофи в прифронтових селах зрозуміти, сидячи в Києві, можна. Там по­стійно бувають журналісти, жителі цих місць самі розповідають про свої проблеми. А ось зрозуміти, що дійсно відбувається нині у Донецьку, дуже важко. Там, у місті, де до початку конфлікту налічувався один мільйон населення, незважаючи на офіційне перемир’я, розпочате ще 5 вересня минулого року, не було ще жодного дня без військових дій. Звичайно, місто займає величезну територію, і війна на його околицях, напевно, не дуже заважає ресторанам і магазинам, які працюють у центрі міста?! Тиждень тому до Києва з Донецька приїжджав мій знайомий художник Сергій П. Йому, нарешті, вдалося вивезти з Донецька всі свої картини, які тепер зберігатимуться в його друзів у Києві до кращих часів. На мої запитання про ситуацію в Донецьку він відповідав дуже стримано і скупо. Сказав, що в порівнянні з Луганськом — столицею «Луганської Народної Республіки», в Донецьку все добре. Тільки немає грошей і занадто багато людей у камуфляжі та зі зброєю. Привізши свої картини до Києва, він знову повернувся в Донецьк, із грошима, якими його охоче забезпечили київські друзі та колеги. Єдине, на що він дійсно від душі поскаржився, так це на те, що вже кілька місяців не може нормально спати — щоночі на вулиці стріляють. Останні кілька тижнів українська армія, яка зу­пинилася за 10 кілометрів від Донецька, не відповідає на артилерійські й інші обстріли своїх позицій сепарати­стами, але зате Міністерство оОборони України повідомляє щодня про кількість убитих і поранених українських військовослужбовців. Офіційне перемир’я й неофіційна війна біля Донецька триває щодня й щоночі.

А ось у сусідній «Луганській Народній Республіці» ситуація дійсно абсолютно інша. Там, усередині окупованих територій, триває власна громадянська війна, в якій Росія також бере участь, як і у війні з Україною. Тиждень тому недалеко від міста Стаханова був убитий разом зі своїми шістьма охоронцями командир міських «ополченців» Олександр Бєднов, більш відомий під кличкою «Бетман». Відповідальність за вбивство «Бетмана» і його людей узяв на себе «президент “ЛНР”» Плотницький, який оголосив, що «Бетман» був бандитом і тероризував місцеве населення, а, крім того, нелегально торгував українськими військовополоненими і крав гуманітарну допомогу, яку одержують із Росії. Насправді Бєднов-Бетман відмовлявся підкорятися «президенту “Луганської Народної Республіки”» Плотницькому, вважаючи себе повним господарем міста Стаханова і маючи під командою близько 1500 озброєних бойовиків. Тепер, коли його вбито, бойовикам запропоновано перейти в «армію “ЛНР”» або ж очікувати такої долі, яка спіткала їхнього командира. Однак у них є й інший варіант: влитися в армії козацьких отаманів, які контролюють сусідні містеч­ка та міста, які також відмовляються підкорятися визнаному Москвою «президенту» Плотницькому. Російські спецслужби, які намагаються об’єднати різні групи сепаратистів і російських добровольців під єдине командування, навряд чи зможуть легко досягти своєї мети. Може, саме тому колишній «головнокомандувач армії Південного Сходу» Ігор Гіркін-Стрєлков, який уже давно повернувся з Донецька додому до Москви, звернувся до всіх російських добровольців, які воюють у Донбасі, якомога швидше покинути територію України й теж повернутися додому.

Повернутися додому — це завдання виявилося несподівано важким наприкінці грудня 2014 року і для багатьох жителів Криму та материкової України після рішення укра­їнського уряду про скасування пасажирського сполучення з Кримом. Тепер ні поїзди, ні міжміські автобуси з материкової частини України до Криму не ходять. Як і в зворотному напрямку. Цю новину українці сприйняли по-різному, але більшість громадян країни рішення уряду схвалили. Ще б не схвалити, якщо причиною заборони на пасажирські перевезення стали «міркування безпеки». Тобто рух поїздів і автобусів скасували, щоб в Україну не приїжджали російські терористи під виглядом звичайних пасажирів. Заборону було прийнято «на тлі» кількох вибухів, організованих проросійськими силами в Одесі, Києві та інших містах України.

Ну, а на Новий рік українці всі як один бажали одне одному миру та стабільності. Цього ж побажав усім українцям у своєму телезверненні й Президент Петро Порошенко. При цьому він став першим Президентом України, що звернувся до своїх громадян трьома мовами: українською, російською та кримськотатарською.

Дуже хочеться вірити, що українсько-російська криза дійсно закінчиться цього року. І тоді донецький художник Сергій П. зможе забрати з Києва свої картини назад до Донецька, а жителі Києва зможуть приїхати й поміняти свої гривні на іграшкові кубинські «песо» в ресторані «Куба» й заодно перевірити: які прапори дійсно прикрашають інтер’єр цього закладу.

Минулого тижня в аеропорту Вільнюса,