Камілла Лекберг - Крижана принцеса

навдивовижу зрадів новині про те, що алібі Андерса не підтвердилося, і наполягав на негайному арешті підозрюваного. Після третьої розмови він іще більше запевнився в правильності своїх дій і поїхав у напрямку багатоповерхівки, у якій жив Андерс. Напевно, Єнні Росен просто переплутала дні. Зі свідками таке трапляється часто.

Незважаючи на несподіваний поворот у справі, Патрик однаково не міг зосередитися на роботі. Його думки постійно поверталися до Еріки та подій цієї ночі. Він упіймав себе на тому, що його обличчя засяяло якоюсь дурнуватою усмішкою, а пальці ритмічно вистукували якусь мелодію. Він перемкнув радіо на станцію з ретро-музикою й почув пісню Арети Франклін «Респект». Ця радісна пісня якнайкраще відповідала його настрою, і Патрик додав гучності. Коли доходило до приспіву, він підспівував на весь голос і танцював, наскільки йому це вдавалося, навсидячки. Йому самому здавалося, що він чудово співає, аж раптом радіо затихло, і Патрик почув лише власне виття «Р.E.С.П.E.K.T». Барабанні перетинки ось-ось луснуть.

Уся ніч скидалася на сон, але причиною цьому було не вино, а туманна завіса почуттів — кохання та еротики, що оповила їх.

Патрик змушений був відпустити думки про ніч, коли заїхав на стоянку перед багатоповерхівкою. Підсилення приїхало навдивовижу швидко. Мабуть, вони були десь поруч. Він побачив два поліцейські автомобілі з увімкненим світловим сигналом і злегка зморщив лоба. Напевно, вони переплутали накази. Він просив про один автомобіль, а не про два. Коли підійшов ближче, то побачив, що за поліцейськими автомобілями стояла карета швидкої допомоги. Щось пішло не так.

Він упізнав Лену, біляву колегу з Уддевалли, і підійшов до неї. Вона комусь телефонувала, але коли він наблизився, то почув, що вона завершує розмову. Лена вимкнула телефон і поклала його в чохол, пристебнутий до ременя.

— Привіт, Патрику.

— Привіт, Лено. Що трапилося?

— Один алкоголік знайшов Андерса Нільссона. Його повісили у власній квартирі.

Вони кивнула в бік під’їзду. Патрикові стало зле.

— Але ж ви нічого не чіпали, чи не так?

— Ні. За кого ти нас маєш? Я щойно розмовляла з відділом в Уддеваллі, і вони відправили до нас команду експертів для огляду місця вбивства. Ми ось розмовляли з Мельберґом, і я подумала, що ти приїхав, бо він зателефонував тобі.

— Ні, я їхав сюди, щоб знову заарештувати Андерса.

— Але я чула, що він мав алібі. Чи не так?

— Так, ми думали, що це так, але це не підтвердилося, тому ми хотіли знову його затримати.

— Дідько. Як гадаєш, що вся ця чортівня значить? Імовірність того, що у Ф’єлльбацці раптом з’явилися два вбивці, дуже маленька. Тому, мабуть, Андерса вбила та сама людина, яка позбавила життя й Александру Війкнер. Ви взагалі маєте ще якихось підозрюваних, окрім Андерса?

Патрик зніяковів. Ця справа дійсно набирала нових обертів, однак він поки не був готовий визнати, що Андерса й Алекс убила одна людина. Звісно ж, з погляду статистики майже неможливо, щоб за десятиліття тут не було жодного злочину, а тут раптом з’явилося двоє різних убивць. Але зараз він був не готовий виключати навіть неможливе.

— Ми можемо піднятися до квартири? Я хочу її оглянути. Чи не могла б ти мені розповісти все, що тобі відомо? Наприклад, як і коли вас сповістили про це?

Лена обігнала Патрика й першою відчинила двері під’їзду.

— Ну, як я вже сказала, його знайшов алкоголік Бенґт Ларссон. Зранку він зайшов до Андерса, щоб випити горілки. Він щоранку гостював в Андерса, і сьогоднішній день не став винятком. Коли він зайшов до квартири, то побачив Андерса, який висів на мотузці, прикріпленій до гачка для люстри у вітальні.

— Він одразу ж викликав поліцію?

— Насправді ні. Він сидів біля квартири й запивав своє горе пляшкою горілки «Explorer». Невдовзі на сходовий майданчик вийшов сусід і запитав у Бенґта, що трапилося. Коли Бенґт розповів йому, то той негайно зателефонував нам. Бенґт Ларссон був занадто п’яний, щоб розповісти всі подробиці, тож я направила його до витверезника.

Патрик подумки метикував про те, чому Мельберґ не зателефонував йому й не сповістив про вбивство Андерса. Та незабаром відмовився від непотрібних роздумів і вдовольнився поясненням, що дії комісара найчастіше не мають жодних логічних обґрунтувань.

Перестрибуючи через дві сходинки, Патрик швидко наздогнав Лену. Двері квартири на третьому поверсі були відчинені, і Патрик побачив людей, які там копошилися. Єнні з Максом на руках стояла біля дверей своєї квартири. Коли Патрик підійшов до них, Макс захоплено помахав йому своїми маленькими товстенькими ручками й усміхнувся беззубим ротиком.

— Що там трапилося?

Єнні міцніше обхопила Макса, який чимдуж намагався звільнитися з її рук.

— Ми поки не знаємо. Андерс Нільссон убитий — це все, що нам відомо. Ви чули або бачили щось незвичне?

— Ні, я не пригадую нічого такого. Спочатку я почула, як сусід почав розмовляти з кимось на сходовому майданчику, а опісля прибули поліція й швидка допомога. І почалася метушня.

— Рано-вранці чи вночі ви теж не чули нічого дивного? — Патрик не здавався.

— Ні, нічого.

Зрештою він зрозумів, що навряд чи зможе довідатися від неї більше.

— Гаразд. Дякую за допомогу, Єнні.

Він усміхнувся Максові, який відразу ж схопив Патрика за палець і залився радісним сміхом. Патрик мимохіть звільнив палець і повільно позадкував до квартири Андерса, продовжуючи махати Максові.

Лена стояла біля дверей квартири Андерса й глузливо посміхалася.

— Що, скучили одне за одним?

Патрик відчув, що заливається рум’янцем, і Лена посміхнулася ще дужче. Він щось пробелькотів у відповідь. Лена першою зайшла до квартири й промовила через плече:

— І знай: я незаміжня, і мій біологічний годинник цокає так гучно, що вночі мені ледве вдається заснути.

Хоча Патрик знав, що вона жартує й це її звичайний спосіб фліртувати, він однаково почервонів іще більше. Патрик стримався від відповіді, а коли вони зайшли до квартири Андерса, приводи для усмішок у них обох зникли.

Хтось зняв тіло Андерса й поклав його на підлогу у вітальні. Прямо над тілом висів гачок із прикріпленим до нього одним кінцем мотузки завдовжки близько десяти сантиметрів, тоді як другий кінець обплітав шию Андерса. На його шиї Патрик побачив глибоку яскраво-червону рану в місці, де мотузка впилася в шкіру. Дивитися на неприродний колір облич жертв завжди було нестерпно: від удушення вони мали дуже моторошний вигляд і набували неприємного синьо-фіолетового забарвлення. Товстий набряклий язик, що стирчав між губами, також