Стівен Кінг - Під куполом

Новий шеф, котрий ледь не в ясна цілується з єдиним впливовим членом місцевої ради виборних, прийняв до поліції декілька новобранців. Це саме ті парубки, котрі намагалися відбити мені голову на парковці тутешнього нічного клубу.

— Ви мусите бути вище цього, полковнику.

— Чому це ви мене називаєте полковником, коли це ви — полковник.

— Мої вітання, — сказав Кокс. — Вас не лише зачислили знову на військову службу, ви також отримали запаморочливе підвищення.

— Ні! — вигукнув Барбі, і Джулія подивилася на нього з повагою, хоча він навряд чи це помітив. — Ні, я цього не хочу!

— Авжеж, але ви вже його отримали, — спокійно зауважив Кокс. — Я надішлю електронною поштою копію відповідних документів вашій знайомій, редакторці газети, ще до того, як ми перекриємо доступ з вашого нещасного містечка до інтернету.

— Перекриєте? Ви не мусите цього робити.

— Документи підписані власноруч Президентом. Чи ви хочете заявити ваше «ні» йому? Я розумію, він може роздратуватися, коли йому суперечать.

Барбі не відповів. Йому заціпило розум.

— Вам треба зустрітися з виборними й шефом поліції, — настановляв Кокс. — Треба поінформувати їх, що Президент оголосив у Честер Міллі воєнний стан і ви призначені відповідальним офіцером. Я певен, спочатку ви зустрінете якийсь спротив, але інформація, яку я вам щойно надав, допоможе вам зміцнити вашу позицію як посередника між цим містом і зовнішнім світом. Крім того, я знаю ваш талант переконувати. Сам переконався в ньому в Іраку.

— Сер, — промовив Барбара. — У вас настільки хибні уявлення про тутешню ситуацію. — Він провів рукою собі по голові. У нього вже вухо свербіло від цього чортового телефону. — Ви нібито усвідомлюєте, що таке цей Купол, і в той же час не можете собі уявити, на що вже перетворилося завдяки йому це місто. А минуло якихось лиш тридцять годин.

— У такому разі допоможіть мені зрозуміти.

— Ви кажете, що Президент мене призначив. Припустімо, я дзвоню йому і кажу, що він може поцілувати мене в мою голу рожеву сраку?

На нього перелякано подивилася Джулія, і це додало Барбі натхнення.

— Або припустімо, я скажу, що був зашифрованим агентом Аль-Каїди і планував його вбити — стрель, просто в голову. Як щодо цього?

— Лейтенанте Барбара, тобто полковнику Барбара, ви вже достатньо сказали…

Барбі так не вважав.

— Чи зможе він прислати ФБР, щоб мене вхопили? Секретну службу? Бісову Червону армію? Ні, сер. Він нічого не може.

— Ми маємо плани на те, як це змінити, я вам уже пояснював, — голос Кокса втратив розслаблені, поблажливі нотки. Тепер просто один старий вояк гаркнув іншому.

— Ну, якщо це спрацює, прошу, присилайте будь-кого з будь-якої федеральної агенції, нехай мене заарештують. Але поки ми залишаємося відрізаними, хто тут мене захоче слухатися? Вберіть собі це в голову: це місто відокремлене. Не тільки від Америки, а від цілого світу. Ми тут нічого з цим не здатні зробити, і ви зі свого боку теж.

Кокс заговорив заспокійливо:

— Друзяко, ми намагаємося вам допомогти.

— От ви так кажете, і я вам майже вірю. А хто ще повірить? Коли люди бачать, якого сорту послуги вони отримують за свої податки, бачать солдатів, що стоять до них спинами. Це вельми переконливий доказ.

— Щось забагато ви говорите як для того, хто вже сказав «ні».

— Я не кажу «ні». Але щойно я лише чудом уникнув чергового арешту й оголошувати себе комендантом наразі не дасть ніякої користі.

— То, мабуть, я мушу зателефонувати першому виборному… так, де тут його ім'я… Сендерсу… і повідомити йому…

— Саме це я й мав на увазі, кажучи, що у вас хибні уявлення. Тут зараз те саме, що було в Іраку, тільки й різниці, що ви тепер не польовий офіцер, а сидите у Вашингтоні і стали таким же нетямущим, як решта отих кабінетних солдатів. Слухайте сюди: часткові розвіддані — це гірше, ніж зовсім ніяких.

— Неповне знання — небезпечна річ, — задумливо промовила Джулія.

— Якщо не Сендерс, тоді хто?

— Джеймс Ренні. Другий виборний. Він тут альфа-кнур.

Запала пауза. Потім Кокс сказав:

— Можливо, ми залишимо вам інтернет. Хоча дехто з нас тут вважає, що його блокування — це рефлекторна реакція.

— Чому це вам так ввижається? — спитав Барбі. — Хіба ваші там не розуміють, що, якщо ми залишимося з інтернетом, рецепт пиріжків із журавлиною тітоньки Сари рано чи пізно обов'язково просочиться у світ.

Джулія випросталася на сидінні й беззвучно проартикулювала губами: «Вони хочуть заблокувати інтернет?» Барбі показав їй пальцем: «Зачекайте».

— Послухайте, Барбі. А якщо ми подзвонимо цьому Ренні й скажемо йому, що ми мусимо заблокувати інтернет, вибачте, кризова ситуація, надзвичайне становище і таке інше. А тоді ви доведете йому вашу корисність тим, що умовите нас передумати?

Барбі міркував. Це могло подіяти. На якийсь час принаймні. Або ж зовсім навпаки.

— Плюс, — оптимістично продовжував Кокс. — Ви повідомите також ту, іншу інформацію. Можливо, комусь навіть врятуєте життя, а населення врятуєте від паніки точно.

— Не тільки інтернет, телефони теж мусять працювати, — сказав Барбі.

— Це вже важче. Я, либонь, зможу зберегти для вас і-нет, але… послухайте, приятелю. Серед членів комітету, який займається цим дурдомом, є не менш ніж п'ять осіб, типу генерала Кертиса Лемея[156], на думку котрих усіх у Честер Міллі слід уважати терористами, допоки вони не доведуть протилежного.

— Якої шкоди ці гіпотетичні терористи можуть завдати Америці? Підірвати разом з собою церкву Конго?

— Барбі, ви б'єтеся у прочинені двері.

Авжеж, так воно, либонь, і було.

— То ви все зробите?

— Я з вами ще зв'яжусь із цього приводу. Почекайте на мій дзвінок, перш ніж щось починати робити. Мені спершу треба побалакати з удовою покійного шефа поліції.

Кокс застеріг:

— Ви ж пам'ятатимете, що деталі наших перемовин — справа не для розголосу?

І знову Барбі був вражений тим, як кепсько навіть Кокс — широко мисляча людина за армійськими стандартами — уявляє собі ті зміни, що їх вже спричинив Купол. Тут, усередині, звичний для Кокса режим секретності вже не мав ніякого значення.

«Ми проти них, — подумав Барбі. — Тепер ми проти них. Так воно й триватиме, поки і якщо не спрацює їхня божевільна ідея».

— Сер, я обов'язково вам передзвоню; у мого телефону вже почалася проблема з акумулятором, — збрехав він абсолютно безсоромно. — І ви мусите дочекатися мого дзвінка, перш ніж говорити ще з кимсь.

— Не забувайте, «Великий вибух» призначено на завтра о тринадцятій нуль-нуль. Якщо ви волієте зберегти собі нормальну життєздатність, тримайтеся звідти подалі.

Зберегти життєздатність. Ще одна безглузда фраза під Куполом. Якщо вона не стосується запасів