Леся Українка - Том 6

знала, що мені з ним почати. Оце як нападе на нього таке, то потім з тиждень лежить і з місця не рушить.

Стара Бавмертиха. Мій теж не дуже-то здався. Візьметься до роботи, та зараз і стій! І в грудях йому болить, і в крижах ломить. І ми завжди без шеляга па переднівку. Як оце й сьогодні не принесе яких грошенят, то й я не відаю, що то далі буде.

Е м м а. Вірте богу, Гсприкова, ми вже до того дожились... Батько мусив Бровка забрати *. Мусимо дати його забити, щоб хоч раз підживитися.

Генрикова. Чи не маєте хоч зайвої жменьки муки для мене?

Стара Бавмертиха. Ані рісочки, Генрикова, та й солі нема ні дрібочки в хаті.

Генрикова. Ну, то я вже не знаю! (Встає, думає.) Далебі, не знаю!.. Я пе дам собі ради. (Кричить з лютості й жаху.) Та я була б рада, якби мені де свинячої заколоти здобути... Як же ж я прийду з порожніми руками? Несила моя! Хай мене бог простить, а я собі іншої ради не знайду. (Вибігає, шкандибаючи, ледве наступаючи лівою ногою.)

Стара Бавмертиха fкричить, остерігаючи). Генрикова, Генрикова! Схаменіться!

Берта. Нічого вона собі не зробить. Не бійтеся.

Емма. Так вона раз у раз. (Сідає знов до верстата і тче якийсь час.)

А в г у с т присвічує лойовою свічкою своєму батькові, старому Бавмертові, а той тягне в хату клунок вовни.

Стара Бавмертиха. Господи, господи! де ж се ти, старий, так забарився?!

Б а в м е р т. Ну, чого вчепилася одразу? Дай хоч вгору глянути. Ось подивись лишень, хто прийшов зо мною *.

Моріц Єгерґввіходить нагнувшись у двері. Кремезний, не дуже високий, червоний на виду солдат; гусарська шапка набакир, одежа й чоботи нові, сорочка біла без коміра. Ввійшовши, стає навитяоіску і віддає честь по-військовому. З прйтиском). Добривечір, тітко Бавмср-тихо!

Стара Бавмертиха. ІІу, дивись ти! То се ти додому прийшов? Ще не забув пас? ІТу, сідай же. Ходи сюди, сядь ось тут.

Емма (стирає спідницею стільця і присуває Сгарові). Добривечір, Моріце! Схотілося зпов подивитись, як живо сірома?

Єгер. Ну, скажи лишепь мені, КммоІ Я просто по повірив. Адже ти маєш хлопця, що хутко хоч до війська. Де ти собі такого запобігла?

Берта (забирає від батька припас, кладе м'ясо в ринку і становить у піч. Август розпалює вогонь). Ткача Фінгера либонь знаєш?

Стара Бавмертиха. Він якось у нас в хаті мешкав. Він таки хтів її взяти, та вже тоді був зовсім хиртгий на груди. Я, було, пе раз остерігаю дівчину. Та чи ж вона послухає? Тепер він давпо вже вмер, вжо й забули про нього, а вона он ще набідується з малим. Лу, розкажи лишень, Моріце, як же там тобі поводилось?

Б а в м е р т. Не журися, стара, за сиротою бог з калитою; він нас усіх переважив; одежі має стільки, мов який князь, срібного дзигарка та ще 10 талярів чистими грішми.

Єгер (розсівся, усміхається та величається). Я пе па-рікаю. Мені в війську незгірше.

Бавмерт. Був па послузі в офіцера. Ти тільки слухай, як він по-панськи говорить.

Єгер. Я вже так звик до делікатної мови, що інакше й не потраплю...

Стара Бавмертиха. Чи ти ба’ який! Колись таке було нікчемне, а тепер, гляпь, як забагатіло! Адже ти був ні до чого путпього по здалий; було й чіспиці по тямиш нарентати. Все було надворі ганяєш; на миші пастки ставити та щиглята в сильце ловити — ото тільки й роботи твоєї було. Хіба ж ні?

Єгер. Авжеж, тітко. Та я не самі щиглята ловив, часом і ластівки.

Емма. Ми тобі все було наказуємо, що ластівок пе годиться займати.

Єгер. Мені то не шкодило... Ну, як же ви, тітко, тута малися?

Стара Бавмертиха. Ой, господи, вже так набідувались за тих чотири роки. Ти тільки глянь на мене, гостець якийсь вчепився. Дивись, які пучки. Я вже не знаю, може, то опух, абощо! Та вже ж я нещаслива! З місця не рушу сама. Ніхто не повірить, що я терплю.

Б а в м е р т. Кепська справа з нею. Нічого вже з неї не буде.

Берта. Рано одягни, ввечір роздягни. Годуємо, як малу дитину.

Бавмертиха (квилить). Мушу все помочі просити. раз у раз. Гірше, ніж слаба. Я їм камінь за плечима. Що вже я бога милосердного наблагалась, щоб мене до себе прийняв! А господи, господи, яке ж мені горенько тяжке! Я вже й сама не знаю... люди, може, думають... але ж я змалку до роботи звикла. Зроду своє діло робила як слід, а тут па тобі раптом (пробує встати), як несила, так несила. І чоловік добрий, і діти добрі, а як подивлюся на них!.. До чого ті дівчата подібні? Ніяк краски в лиці не мають. Білі, як глина. Водно сиди, водно гупай при верстаті,— ніхто не питає, чи то воно добре отак для молодих дівчат? Яке ж їх життя? Хоч би вони могли собі якусь одежинку справити, щоб хоч трохи прибратися, та десь би межи люди показатись, чи до церкви піти, все ж би якась розвага була. Глянути на них, чисті тобі вішальниці, а молоді ж вони, ота ледве що дівка, а ся ще підліток.

Берта (коло печі). Щось-бо курить знову!

Б а в м е р т. Дивись-но ти, який дим! Ну, та як же димові комином іти, коли ж ся піч от-от завалиться. Нехай розсипається, будемо хіба сажу їсти. Вже й так кахикаєм навперейми. Як бухи, так бухи, як прорве, що й легені повипадають, то ніхто, певне, по нас плакати не буде.

Єгер. То вже Анзоргове діло, він же мусить поправити.

Берта. Журба йому за нас. Лається тільки без пуття.

Бавмертиха. Ми й так йому місця багато за-' ймаємо. *

Старий Бавмерт. А як почнемо нарікати, то й вилетимо геть. Він од нас уже з півроку, як не бачив плати.

Бавмертиха. Такий напасливий чоловік, міг би трохи людяніш бути.

Бав мер т. Він теж не має звідки, стара, мас він теж біди доволі, хоч і не бідкається.

Бавмертиха. Проте має хоч свою хату.

Б а в м е р т. Ей, стара, що то говорити! У сій хаті він не має ані брусочка свого.

Єгер (витяг з одної кишені люлечку з гарними китицями, а з