Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

і кужеля свого взять! Гнате, ви б пошукали на тім боці, чи не прийме нас хто!

Гнат. Пошли Омелька, нехай він пошукає задля тебе.

Варка. Що ти кажеш?

Гнат. Та те ж саме й кажу.

Варка. Уже знову хтось набрехав?

Гнат. На злодієві шапка горить! Зараз догадалась...

Варка. Що догадалась, що догадалась? Чи ти не здурів? Дивіться...

Гнат. Дивись уже ти, а ми бачили.

Варка. Нехай тому повилазить, хто бачив.

Гнат. І бачили, і не вилізло!

Я в д о х а. Ану, заведіться! Послі собі побалакаєте, а тепер ідіть з богом з моєї хати, бо й другі на огонь почнуть сходиться.

Дем’ян. Та не виганяйте-бо нас, тітко, нехай уже цей вечір у вас посидимо. Ще ніхто не знає, що не можна, і сьогодня зберуться з музикою.

Я в д о х а. Ще й музика?! їй-богу, не хочу! Ви мені наробите такого лиха, що оштрапують!

Дем’ян. Пропаде вечір.

Гнат. Ми штрап ускладчину заплатимо!

Варка. Тітко, голубочко, не виганяйте! Бачите, й музика буде, вже давно не танцювали.

Я в д о х а. Тобі, дзиго, аби танці!.. Глядіть, щоб і вам чого не було.

Дем’ян. Більш копи лиха не буде! Чуєте, вже хтось іде... Дівчата, бо тоненько балакають. (Іде до вікна.) Ач! Як гиндичата, пищать.

Варка (до Гната). Чого-бо ти сердишся? Нехай тобі той Омелько сказиться! Притулив горбатого до стіни! (Лащиться.) Я тобі щось скажу. *

Гнат. Скажеш Омелькові.

Варка. Чи ти не сказився? (Тихо.) Гнаточку, хіба ж ти не знаєш...

Гнат. Знаю! Не прилипай.

Варка. Тьфу!

Дем’ян (у вікно). Заходьте, заходьте! Чого ви радитесь там? Софіє, веди перед!

Входять Софія й дівчата.

Всі. Добривечір!

Софія. А казали, сьогодня не буде вечерниць. Ми підійшли тихенько-тихенько, та й стоїмо, і боїмося: чи йти, чи не йти.

Ґ нат (підходить до Софії). Погуляємо, Софіє?

Софія. Погуляємо! Для мене це послідні вечерниці.

Гнат. Чого так?

Софія. Поїду у город до батька.

Гнат (тихо). І заміж там вийдеш за шевця?

Софія (соромиться). А ти почім знаєш?

Гнат (тихо). Знаю. Не їдь! (Шепче їй на вухо.)

Софія. Якраз! А Варка?

Гнат. Я забув і думать про неї...

Софія. І за мене потім так само 'забудеш?

Гнат. Хіба ти Варка?

Варка. Що там Варка тобі нав’язла в зуби? Іди сюди, Гнате!

Гнат. Казав — учора прийде.

Софія (тихо). Іди ж, чом не йдеш?

Г и а т. Нехай їй чорт!

Шепчуться з Софією та сміються, а Варка сердиться.

Варка. Чи надовго спарувався?..

Г нат. А тебе завидки беруть, що не всі парубки біля тебе? Буде з тебе й Омелька.

Варка. Чого ти причепився до мене? Як та собака, гарчиш! Не велике щастя і ти, і твій Омелько! Багато вас є, на одній осиці й не перевішаєш! Прощайте, тітко! Я піду, а то ще в холодну звідціля позабирають. Ходім, дівчата!

Дем’ян. А музика ж буде! Ти збиралась танцювать і сама тітку прохала, щоб не виганяла.

Гнат. Та не зачіпай її, нехай іде!

Варка. От же на злість зостанусь.

Гнат. Мені на злість, собі на користь. Скоро й Омелько прийде. Жаль тілько, що сіно згоріло.

ЯВА IV Входять парубки.

Дем’ян. О, бач! За вовка помовка, а вовк у хату шусть. ѵ

Варка. Повісь собі його на шию!

Гнат. Нащо його вішать, коли ти сама повісишся у нього на шиї!

О м е л ь ко. Кого це збираєтеся вішать?

Г н а т. Та тут дівчина вішається одному парубкові на

шию, та нема доброї мотузки, а на тонкій обірветься.

Варка. Дурному вічна пам’ять!

О м е л ьк о. А нам на. здоров’я.

Г її а т. Тепер, може, буде й вічна. Воно все так: як є —

не жалуєм, а нема — плачемо.

Варка. Нема за ким плакать, нема кого й жалувать.

Омелько. Нічого не розберу. Бачу тілько, що Варка з Гнатом глек розбили.

Г н а т. А ти черепки позбирай та в кишеню заховай.

Омелько. Хоч би й за пазуху заховав, тобі яке до мене діло?

Гнат (сміється). Малі та дурні раз у раз на смітнику збирають черепки, й їм ніхто не заважа,— збирай і ти.

Омелько. Гляди, щоб з твоєї голови черепки не посипались!

Гнат (підступа). Ану, попробуй!

Омелько. Думаєш, злякаюсь? От тілько не одійдеш, то й побачиш! Чого чіпляєшся? Дума, як здоровий, то й побоюсь? Кілок не розбира ні здорового, ні слабого!

Дем’ян. Та годі вам гризтись за масляні вишкварки! От нещасливий день: послідній раз зібралися, а згоди нема, тілько сварка.

Омелько. Чого ж чіпляється, мов скажена собака?

Дем’я н. Годі! Харитон! Давай по чарці! Я бачив, там у тебе щось з-за пазухи виглядало.

Харитон. Підождем.

Д е м’ я н. Ну, так я співать почну. (Співа.)

Свєтить мєсяць,

Свєтить ясний, 1 Просвіщається заря...

Хлопці перебивають.

Дехто. Ну її, це давня. Ти гуртової затинай.

Дем’ян. Ну, давай гуртової.

Ой гиля, гиля,

Гусоньки, на став2,

Добривечір, дівчино,

Бо я ще й не спав.

Ой боже, боже,

Який я вдався:

Брів я через річеньку Та й не вмивався.

Ой вернуся я Та й умиюся,

На свою дівчиноньку Та й надивлюся.

Ой не вертайся І не вмивайся —

Єсть у мене криниченька Під перелазом,

Умиємось, серденько,

Обоє разоМі

• Як хор сгтіва, входять музики, сідають наперед кону і лагодяться. Хор замовк; з посліднім акордом пісні грають козака, танцюють. Через яку хвилю кричать: «Старшина!», «Ні, Онисько!», «Тікаймо!».

Я в д о х а. Ой боже мій, що ж це буде?

Голос під вікном: «Ач, який гармидер підняли! Це тим, що не велено збираться? Зараз мені розходьтесь, бо запишу у протокола, то будете

знать...»

Всі один по одному виходять. Чуть голоси: «На той бік?», «Ходім мерщій!», «Додому!», «А ти куди?».

Я в д о х а. Я казала, що ви мені біду накличете! Ох лихо! Ще оштрапують! Чули — кричав, що протокола якогось напишуть! Треба побігти упросить, щоб не казав старшині, він на могорич здасться! (Хутко виходить.)

Тим часом усі пішли, остались тілько Гнат, Софія й Варка.

ЯВА V

Софія, Варка й Гнат.

Софія (до Гната). Прощай! (Іде