Сьюзен Коллінз - Голодні ігри
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ледве я зрушила його з мертвої точки, як була змушена зупинитися — такий жахливий стогін зірвався з його вуст. До струмка було рукою кинути, Піта лежав майже біля води. Може, так і краще.
— Гаразд, плани змінилися. Я не пхатиму тебе у воду повністю, — сказала я йому.
До того ж, якби я змогла запхати його туди, то чи витягнула б потім?
— Перекочування відміняється? — запитав він.
— Відміняється. Спробуємо тебе помити. Наглянь за лісом, добре? — мовила я.
Було важко вирішити, звідки почати. Листя й болото так затверднули, що не було видно одягу. Якщо на Піті досі щось зосталося. Якусь мить я вагалася, а тоді взялася до діла. Оголені тіла — не новинка на арені, правда ж?
У мене було дві фляги й бурдюк Рути. Я підперла їх до каменя так, щоб дві посудини постійно наповнювались водою, тоді як із третьої я мила Піту. Мені знадобилося чимало часу, але я все-таки докопалася до його одягу. Повільно розстібнула та зняла з нього куртку й сорочку. Його спіднє так сильно приклеїлося до тіла, що мені довелося порізати його і вилити ще кілька пляшок води, аби відліпити тканину від ран. Через усі груди проліг довгий опік, а ще я нарахувала чотири набряки від осиних укусів, якщо брати до уваги той, що за вухом. Я трохи заспокоїлася. Це я вилікую. Спочатку вирішила потурбуватися про верхню частину Пітиного тіла, щоб бодай трохи втамувати біль, і тільки потім перейти до поранень, завданих Катоном.
Навколо Піти утворилася велика брудна калюжа, і поки він лежав у ній, не було жодного сенсу починати лікування. Тож я припідняла його і підперла об камінь. Він сидів мовчки, жодна скарга не зірвалася з його уст, поки я змивала залишки болота з його волосся та шкіри. Під сонячними променями шкіра була зовсім блідою, і він більше не здавався дужим і мужнім. Я витягнула жала з набряків (Піта сильно кривився), але щойно приклала до ран листочки, він одразу полегшено зітхнув. Поки він грівся на сонці, я випрала його куртку й сорочку і розпростерла їх на камінні. Далі змастила маззю опік на грудях. Саме тоді я помітила, який Піта гарячий. Товстий шар болота й холодна вода приховували той факт, що в нього гарячка. Я покопалася в аптечці, яку забрала в хлопця з Округу 1, і знайшла жарознижувальні пігулки. Мама зазвичай купувала такі, коли її домашні ліки були безсилі.
— Ковтай, — звеліла я Піті, й він слухняно виконав наказ. — Ти, мабуть, голодний.
— Не дуже. Дивно, але от уже кілька днів я не відчуваю голоду, — мовив Піта.
Коли я Запропонувала йому грусятину, він скривився і відвернувся. Тільки тоді я збагнула, наскільки серйозно він хворий.
— Піто, ти повинен з’їсти бодай щось, — наполягала я.
— Воно одразу ж повернеться назад, — мовив він. Проте я змусила його прожувати кілька скибок сушеного яблука.
— Дякую. Мені вже набагато ліпше. Катніс, тепер мені можна поспати? — запитав він.
— Потерпи ще трошки, — пообіцяла я. — Спочатку я хочу оглянути твою ногу.
Якомога лагідніше я зняла з нього черевики, шкарпетки і дуже повільно, дюйм по дюйму почала стягувати штани. Я бачила розріз, який залишив меч Катона на Пітиних штанах, але й уявити не могла, що під ним. Глибока запалена рана, із якої сочилися кров і гній. Нога набрякла. Але найгірше було те, що до мене долинув гнійний запах.
Мені закортіло втекти. Сховатися в лісі, як того дня, коли до нас додому принесли парубка з опіками. Тоді я просто накивала п’ятами і полювала увесь день, поки мама з Прим ворожили над тим, із чим у мене не було ні бажання, ані відваги стикатися. Але тут, на арені, я була сама. І намагалася зберігати спокій, як завжди робила моя мама в особливо поганих випадках.
— Жахливо, правда ж? — мовив Піта. А його очі тим часом уважно вивчали мою реакцію.
— Так собі, — знизала я плечима, ніби не зауважила нічого жахливого. — Ти ще не бачив, яких людей після аварій у копальнях приносять до моєї мами.
Звісно, я не згадала про те, як одразу втікала з дому, щойно мамі доводилося зіткнутися з чимось серйознішим, ніж застуда. Якщо бути відвертою, то й людей, які кашляли, я теж уникала.
— Найперше треба як слід промити рану.
Я стягнула з Піти штани, але залишила спідню білизну, тому що вона була в досить непоганому стані, а ще я не хотіла зачепити опухле стегно... ну гаразд, можливо, я ще й соромилася оголеного тіла Піти. Цим я також відрізнялася від своєї матері та Прим. Вони немов не помічали голизни і зовсім не соромилися. Ось така іронія долі: можливо, зараз моя сестра стала б для Піти кращою помічницею. Я підіпхнула під нього квадратну плівку й почала змивати решту болота. Що більше води я виливала на Піту, то серйознішою здавалася його рана. За винятком порізу, його ноги були в більш-менш нормальному стані, якщо не брати до уваги один набряк від осиного укусу й кілька незначних опіків, із якими я швидко впоралася. Але глибокий поріз на стегні... що я можу вдіяти з ним?
— Чому б нам трохи не провітрити твою рану, а тоді... — я не завершила речення.
— А тоді ти її залатаєш? — мовив Піта.
Він дивився на мене мало не зі співчуттям, так сильно я розгубилася.
— Саме так, — мовила я. — А тим часом ти з’їси ось це.
Я подала йому кілька скибок сушеної груші й попрямувала до струмка, щоб випрати решту його одягу. Покінчивши з цим, я взялася вивчати вміст аптечки. Стандартний набір. Пов’язки, жарознижувальні таблетки, ліки від болю в шлунку. Жодного натяку на те, що було потрібно мені.
— Доведеться нам трохи поекспериментувати, — визнала я.
Я знала, що листочки, які дала мені Рута від укусів ос, помічну проти інфекції, тож вирішила почати саме з них. Кілька хвилин я притискала жменьку зеленого пожованого листя до рани, аж поки не виступив гній. Я поміркувала і вирішила, що це добре, й одразу вкусила себе за щоку: мій сніданок мало не повернувся назад.
— Катніс? — мовив Піта. Я підвела погляд на його зеленувате обличчя. — А як щодо поцілунку? — прошепотів він.
Я не втрималася
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голодні ігри», після закриття браузера.