Андрій Анатолійович Кокотюха - Біла ніч

Довбуш розтиснув свій захват, відступив. Грак не поспішав.

— А як збреше, друже Східняк?

— Навряд, — хитнув головою Коломієць. — Міг, аби брехня рятувала. Скаже хтось щось не те, подасть умовний сигнал — і нате вам, за годину тут рота в червоних погонах. Ще й з собаками. Не рятуватиме його ніхто. Крім нього самого. Так чи ні?

Коломієць узяв Цвяшка за підборіддя.

Підвів голову, вкотре заглянув в очі. Прочитав, що хотів. Задоволено посміхнувся кутиком рота. Кивнув.

Тепер і Грак відпустив полоненого, дозволив осісти на дерев’яні нари.

— Тебе слухають, — наголосив Коломієць.

Цвяшко заговорив.

3

Околиця Луцька — узлісся

Нечаєв не стримався й напився наодинці.

Дозволяв собі таке не часто, хоча не вважав себе усобленням тверезості. Навпаки, навіть ті, хто декларував такий спосіб життя, в умовах війни швидко змінювалися, починаючи пити все, що горить. Він знав багатьох офіцерів, які підтримували себе в стані середнього сп’яніння, бо так їм було значно легше, комфортніше приймати складні рішення. А в їхній службі таких не бракувало. Тим не менше, капітанові завжди вдавалося зберегти як не тверезий, то здоровий та розважливий розум.

Тому зачинитися в кімнаті з пляшкою казенної горілки й почати пити, закурюючи кожен великий ковток міцним тютюном, для Андрія Нечаєва було навіть новим досвідом. Він не знав, чи хотів його набути кров з носу. Просто не бачив іншого способу опанувати себе, упоратися із собою, своїми відчуттями.

Коли жадібно випив перший раз, хлюпнувши собі більш ніж на третину кухля, гостро, як ніколи захотів узяти табельний ТТ і, хай там що, піти й розстріляти майора Полиніна. Бачив лише в ньому джерело своїх бід. Та посидівши якийсь час, викуривши цигарку й уважно роздивляючись при цьому себе в дзеркало, а потім випивши ще, уже трохи менше, відмовився від задуму. Навіть уголос попросив вибачення в товариша майора. І чомусь у товариша Сталіна, чий портрет, вирізаний з довоєнного журналу, причепив під тарілкою репродуктора.

Ніхто не винен, що він, Нечаєв, такий невезучий.

Тут, у Луцьку, для нього почалася суцільна чорна смуга.

Інакше це не назвати. Адже це він, Андрій Нечаєв, вирахував у Марті Голоднюк ворожого агента. Далі він зумів установити її зв’язок із Максимом Коломійцем на прізвисько Східняк. Навмисне вирішив потягнути час, аби зібрати докази й усім довести, що не в тім’я битий. Потім дивом вирвався із засідки, урятував Клавдію, хай не відразу, але ж вивів її з лісу. Готувався отримати подяку й закріпити успіх, видавши Полініну розкриту ним агентурну мережу.

Але поки ховався в лісі, сидів у хаті з дірявим дахом та заспокоював налякану дружину майора, як міг, Полиніну пощастило. Інакше не назвеш випадок, коли Марта Голоднюк сама прийшла — ні, прибігла, припливла, чорт забирай! — до рук. Майор не робив нічого. Жодних комбінацій, жодної аналітики, думка зовсім не працювала.

Йому пощастило пожати лаври.

Нечаєву наче поробив хто дурним заздрісним оком.

Тільки напитися на самоті, без варіантів.

На ранок Нечаєву було погано, і не так мучило похмілля, як відчуття сорому за вчорашні думки. Ковтаючи чергову порцію, принципово не закусюючи, а закурюючи, він чим більше п’янів, тим детальніше вибудовував план жорстокої, страшної, багатоходової помсти Полиніну. Відправляючи себе в нокдаун останнім ковтком, капітан провалився в тяжкий сон із остаточним наміром убити майора, який украв у нього заслужену славу. Пригадав це, як прокинувся — і стало гидко від дитячих думок. Образився, мов піонер на товариша, котрого обрали прапороносцем, хоча він для того зовсім не придатний.

Крім того, жахливо нудило, та блювати не було чим. Трошки відпустило, коли місцева тітонька принесла свіжого вранішнього молока. Нечаєв домовився за якісь смішні гроші, які що далі, то частіше забував платити. Проте жіночка далі регулярно ставила глечик під двері, і капітан розумів: це такий невеличкий, дуже умовний хабар від населення. Російських військових, а тим більше — НКВС тут боялися, тож намагалися задобрити бодай у такий спосіб.

Ідіоти.

Невже вони не припускають, що в будь-який момент те нещасне молоко, як і все, що в них є, можна забрати задарма. Конфіскувати, причину знайти легко. Усі вони співчувають бандерівцям, просто не всіх виявили. Марту Голоднюк, наприклад, він розкусив. Але хіба нема гарантій, що ось ця молочниця не задобрює його, утираючись у довіру? Та прала, ця пригощає молоком… Одного разу сипоне туди якоїсь отрути, і все, на одного офіцера менше…

Вирішивши згодом перевірити жіночку ретельніше й переконатися, чи підведе його чуйка цього разу, Нечаєв таки випив молока. Попервах воно стало в горлі й думав — ось зараз вернеться назад, навіть ступив ближче до помийного відра. Обійшлося, далі жлуктив легше. Двічі передихаючи, упорався з літром, витер губи, аж потому заходився вмиватися й голитися. Дивно, приємно, але — відпустило. Бач, як діє місцеве молочко.

На службу прийшов без запізнень, намагаючись викинути з голови надумане вчора і заразом даючи собі слово більше так не напиватися. Записавши те, що сталося, собі в графу поразок, Нечаєв надалі вирішив швидше здобути якусь помітну перемогу. Інших способів, крім працювати й робити свою роботу добре, ще не придумали.

Оперативна нарада в Полиніна запам’яталася доповіддю Орлова, яка мимоволі засмутила Нечаєва. Виявляється, до особистої перемоги йому ще ой, як довго йти. Капітан рапортував про результат одного з етапів «Білої ночі», зокрема — про успішну реалізацію плану, який вів він особисто. Кілька тижнів тому після схвалення майором він провів комбінацію, складну в підготовці, але, як показав час, досить просту в реалізації.

Раніше в селі Ставчани виявили зв’язкових, які ймовірно мали контакти з групою Східняка. Це стало можливим, бо що далі, то більше місцевих розчаровувалися й переставали підтримувати упівців, міняючи корисну інформацію на лояльність з боку влади. Нечаєв тоді запропонував накрити кубло, та Орлов висміяв, а Полинін його підтримав. Натомість вирішили пошукати по довколишніх селах когось із родичів викритої Іванни Холодницької. В ідеалі — чоловіка призовного віку. В поле зору незабаром потрапив такий собі Мирон Чотар, його взяли разом з іншими, привели на мобілізаційний пункт, а потім Орлов особисто влаштував виставу, у фіналі якої технічно підвів до об’єкта одного з агентів, котрі свого часу, за німців, проявили себе в підпіллях Харківщини, Сумщини й Чернігівщини, скоюючи теракти в тилу. Досвідчений провокатор, який мав документи на ім’я Степана Цвяшка, мав підвести — і підвів! — розмову з Чотарем,