Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets

його, а все ж дуже близької людини, котра була не лише окрасою Королівства, а й майже батьком для хлопця. Моторошно ставало в парку, з якого полетіли усі птахи. Марко ледь втримався, щоб не перекинутись на лиса, аби злитись кольором хутра з опалим листям. Він не крутиголовців зараз боявся, а тієї невидимої істоти, що, дихаючи холодом у спину, змушувала йти до мертвого короля, який уже ніколи не заговорить і не посміхнеться. А що має тоді відчувати Серпень?..

6

Онисьо з принцом вийшли дуже рано і тому спокійно дістались палацу. То в Імперії короновані особи не ходять вулицями, як звичайні громадяни, а їздять у броньованих автомобілях, оточені охороною на мотоциклах. Крутиголовські вояки, що їх прибула сьогодні вранці до столиці сила-силенна, чули себе незручно і більше розглядались по боках, ніж вистежували підозрілих осіб. Усі, кого вони бачили, виглядали дуже непевно, відрізняючись від імперських підданих рівною поставою, скромною одежею і якимось незбагненним виразом обличчя: ніби ось-ось посміхнуться. Розпорядження забороняти людям йти до палацу попрощатися з королем не було. Мешканців столиці це не дивувало, бо в Королівстві не звикли наказувати своїм громадянам. Усе це мало настати потім: заборони, утиски, переслідування. Наразі вистачило знищення архівів та бібліотек. Ніхто не звинувачував у тому покійного короля, що був тяжко хворий.

Крутиголовці трохи розгубились, бо король Даниїл помер завчасно, перед добре спланованою виставою. Вони слушно подумали, що всі мають побачити мертвого короля, як бачили «могилу» його сина й наступника – принца Августа. О восьмій годині мали відкрити двері для прощання. Онисьо з принцом пройшли раніше через службовий хід, до якого підвозили продукти, папір, чисту білизну та різний дріб'язок. У дворі стояли ящики, коробки, контейнери для сміття. Принц ніколи таким чином не потрапляв до палацу.

– Синку, – сказав Онисьо, – ти все зрозумів? Бери цю коробку з квітами і намагайся не підводити очей. Свої тебе не викажуть.

– Я мушу бачити батька!

– Звісно. Але поводь себе мудро.

На дверях стояло двоє крутиголовців у чорних уніформах.

– Що несете?

– Квіти з провінції, – пояснив Онисьо. – Де тут тронний зал?

– По сходах угору. Проходьте!

Онисьо полегшено зітхнув. Коридорами сновигало повно людей, і ніхто не звертав на них уваги. Картонні коробки сягали очей, і хлопця зі старим не впізнавали навіть добре знайомі. Втім, усі виглядали дуже пригніченими, зі слідами сліз на обличчях. Але принц, здається, не помічав нічого. Онисьо мусив пильнувати за ним, готовий кожної миті кинутись на захист Серпня. Його єдиною зброєю були довгі руки й пакуночок із червоним перцем, який він прихопив у себе на кухні. Він відчував, що прийде час і на серйознішу зброю, хоча сам боявся в цьому зізнатись.

Краєм вуха Онисьо намагався вловити уривки розмов, але слуги палацу стишили голоси до ледь чутного шепотіння, а крутиголовці взагалі мовчали, пропливаючи поміж них із непроникними кам'яними обличчями. Так вони увійшли до тронного залу, сподіваючись, що крутиголовців буде тут менше. Чужинці, винні у смерті короля, не посміють наблизитися до його тіла. Але ж ні! Поряд з охоронцями короля стояли огрядні імперські чиновники з застиглими обличчями, по яких бігали бистрі очі. Короля Даниїла не можна було впізнати. Ще недавно то був чоловік у розквіті сил, що кожного ранку тренувався в гімнастичному залі, а тепер – старий дід із сивим волоссям.

«То не мій тато, – подумав Серпень. – Але це він».

«Будь мудрим», – стиснув йому лікоть Онисьо.

Принц розпачливо озирнувся. Якби ж то він був сам! Татові не сподобалося б, якщо б він наразив на небезпеку бодай одного з найнепримітніших громадян Королівства: помічника кухаря чи підмітача подвір'я. Несподівано Серпень знайшов якусь внутрішню опору в тому, чого його вчив батько і, оскільки не забув ці настанови, то міг і далі розмовляти з ним подумки. Вони передали квіти розпоряднику похорону, доброму старенькому Йосифу. Коли той ненароком торкнувся руки принца, то щось відчув і глянув на хлопця. Очі його спалахнули радістю, і старий міцно стиснув лікоть Серпня.

– Я з вами зв'яжуся, коли будете потрібні, – звернувся він до Онися.

Той вклонився.

– А тепер геть звідси! – просичав Йосиф. – Божевільні!

Онисьо був дуже вдоволений: Йосиф пересвідчився, що принц живий і що є кому правити Королівством. Мабуть, цієї ночі вже скличуть таємну раду, щоб вирішити, як діяти далі. Онисьо звик до порядку: вставати вчасно, не відкладати справ на потім, виконувати обіцянки і таке інше. Він виволік майже непритомного принца надвір і сказав полегшено:

– Усе гаразд. Тепер – додому.

7

Марко дійшов до кінця алеї і приєднався до тихого натовпу, що чекав – не тільки часу, коли можна буде попрощатись із покійним королем, а й того, що має статись далі. Людей було дуже багато: діти з батьками; робочий люд; перевдягнені в звичайну одежу абабагаламаги і вчителі вищих шкіл, котрі не покинули столицю, яка ставала дедалі небезпечнішою; службовці; лікарі... Вони вже не мовчали, як учора, а стиха перемовлялись, переказуючи найнеймовірніші чутки. Їхні голоси були то сухі, як те листя, яке вкривало землю в парку, то мокрі від сліз. Марко уважно прислухався, але слова до нього доходили, наче з підземелля.

–...не знаю, але так, як раніше, уже не буде.

– Буде щораз гірше...

– Кажуть, принц спить, не помер...

– Може, король теж спить, як ви гадаєте?

– Усіх слуг прогнали... Нікому було води подати...

– Хлопче, в тебе щось горить!

Марко не одразу дотямив, що це до нього. Хтось штурхнув його в бік. Люди повідсувались і здивовано дивились на дим, що валував з Маркової кишені.

– A-a... – посміхнувся хлопець. – Це на лінзу впав сонячний промінь. Закон оптики, знаєте...

І швиденько побіг углиб парку. Він навіть не обпікся, виймаючи з кишені магічну кулю. То був несправжній жар. Куля, здавалось, ніби наповнилась сірим попелом, крізь який прозирав вогонь. Такого він ще не бачив.

– Серпень у небезпеці! – витлумачив цей знак Марко і кинувся в бік палацу. Але встиг усвідомити, що не зможе увійти через головні двері, вздовж яких вишикувались крутиголовські вояки з наїжаченими гвинтівками. Опановувати себе його навчив батько, та й не в стилі мешканців Королівства кидатись навперейми небезпеці, бо, власне, й небезпеки великої не було.

Щодо принца Серпня, то він був зовсім інший – вдався в матір, котра