Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

нагадало Персі... якийсь інший парк. Можливо, з його рідного міста? Він не пам’ятав, але почав тужити за домівкою.

Вони перетнули дорогу і сіли на лавочку поряд із великою бронзовою статуєю слона.

— Нагадує Ганнібала, — промовила Хейзел.

— От тільки цей — китаєць, — сказав Френк. — У моєї бабусі є один такий. Тобто не такий. Тобто не дванадцятифутовий. Але вона замовляє всяку всячину... з Китаю. Ми — китайці. — Він подивився на Хейзел і Персі. — Ви що смієтесь? О боги, можна мені просто провалитись крізь землю?

— Ні, не треба, друзяко, — відповів Персі. — Ну що, спробуємо потоваришувати з гарпією?

Він здійняв тайську локшину, помахав рукою, щоб пустити запах угору — пряну суміш ароматів перця та сиру. Червона гарпія опустилась нижче.

— Ми вас не скривдимо, — промовив Персі. — Ми просто хочемо поговорити. Тайська локшина в обмін на розмову, згода?

Гарпія пірнула вниз червоною блискавкою і приземлилась на статую слона.

На її худе тіло було боляче дивитись. Пернаті ноги стирчали, наче гілочки. Обличчя могло б бути привабливим, якби не запалі щоки. Гарпія судорожно сіпалась і зиркала навсібіч кавово-брунатними очима. Її пальці чухали то пір’я, то вуха, то кошлате руде волосся.

— Сир, — буркнула вона. — Еллі не подобається сир.

Персі невпевнено поцікавився:

— Вас звуть Елла? 

— Елла. Аелла. «Вихор». Латинською. Еллі не до вподоби сир. — Вона промовила все це на одному диханні, не дивлячись на Персі. Її пальці хапались за волосся, за сукню з мішковини, за краплі дощу, за все що траплялось попідруч.

Персі не встиг і оком змигнути, коли вона зірвалась із місця, вхопила буріто з корицею, і знову опинилась на слоні.

— Боги мої, а вона спритна! — промовила Хейзел.

— І, здається, зловживає кофеїном, — додав Френк.

Елла нюхнула буріто. Вона куснула за окрайчик і затремтіла з ніг до голови, каркаючи, наче в агонії.

— Кориця — це добре, — вимовила вона. — Гарпіям подобається кориця... Смакота.

Вона почала їсти, але з неба налетіли крупніші гарпії. Перш ніж Персі встиг щось зробити, вони почали гамселити Еллу своїми крилами, намагаючись вирвати буріто.

— Н-ні, — затиналась вона. — Н-н-ні!

— Припиніть! — крикнув Персі.

Усі троє поспішили на допомогу, але було запізно. Велика жовта гарпія схопила буріто і зграя розлетілась, залишивши зіщулену і тремтячу Еллу на слоні.

Хейзел торкнулась ноги гарпії.

— Мені так прикро. З вами все гаразд?

Елла висунула голову з-під крил. Вона досі тремтіла. На згорбленій спині кровоточила глибока рана — подарунок бензокоси Фінея. Гарпія помацала рукою оперення, висмикуючи пучки пір я.

— М-маленька Елла, — гнівно пробурмотіла вона. — С-слабка Елла. Еллі не дістається кориця. Тільки сир.

Френк люто подивився на протилежний бік вулиці, де інші гарпії роздирали буріто.

— Ми дістанемо тобі щось інше, — пообіцяв він.

Персі опустив тайську локшину. Він усвідомив, що Елла відрізняється від інших гарпій. І тепер, коли побачив, як жорстоко з нею повелись, Персі був певен: хай там як, він їй допоможе.

— Елло, — сказав він. — Ми хочемо бути твоїми друзями. Ми можемо дістати більше їжі, але...

— «Друзі»[38], — промовила Елла. — Десять сезонів. З 1994 до 2004 року...

Вона глянула на Персі краєм ока, а потім поглянула на небо і почала декламувати хмарам:

— Напівкровка давніших богів на світі — він доживе до шістнадцятиріччя. Шістнадцять. Тобі шістнадцять. Сторінка шістнадцята «Мистецтва французької кухні». Інгредієнти: бекон, олія.

У Персі дзвеніло у вухах. Він відчув запаморочення, наче пірнув на сто футів під воду і миттю піднявся на поверхню.

— Елло... що ти щойно сказала? 

— Бекон. — Вона спіймала у повітрі краплю дощу. — Олія.

— Ні, раніше. Ті рядки... Я знаю ті рядки.

Хейзел, яка стояла поруч, здригнулась.

— І справді щось знайоме, схоже... не знаю, схоже на пророцтво, — сказала дівчина. — Можливо, вона почула це від Фінея?

Почувши ім’я Фінея, Елла перелякано скрикнула і полетіла геть.

— Стривайте! — покликала Хейзел. — Я не... О, боги, яка я дурепа.

— Усе гаразд. — Френк указав пальцем. — Дивіться.

Елла вже не рухалась так швидко, як раніше. Вона насилу долетіла до даху червоної триповерхівки і зникла з-перед очей. На тротуар, кружляючи, впало самотнє червоне пір’ячко.

— Гадаєте, там її гніздо? — Френк примруживсь, щоб роздивитися вивіску на будівлі. — «Бібліотека округу Мултнома»?

Персі кивнув.

— Ходімо дізнаємося, чи відчинено.

Вони перебігли вулицю і зайшли до будівлі.

Бібліотеки не належали, до переліку улюблених місць Персі. Через дислексію він навіть із читанням вивісок ледве порався. Ціла будівля книжок? Навіть китайські тортури водою чи виривання зубів здавались йому менш болісними.

Поки вони бігли вестибюлем, Персі спало на думку, що це місце сподобалося би Аннабет. Просторе та яскраво освітлене, з великими арковими вікнами. Книги та архітектура — це безперечно її...

Він заплутався В думках.

— Персі? — запитав Френк. — Усе гаразд?

Персі відчайдушно намагався зосередитись. Звідки прийшли ці спогади? Архітектура, книги... Аннабет одного разу привела його до бібліотеки, удома у... у... Спогад розплився. Персі стукнув кулаком по боковій стінці книжкової шафи.

— Персі? — м’яко поцікавилася Хейзел.

Персі охопили злість і розпач через втрачені спогади. Кортіло ляснути ще одну книжкову шафу, але стурбовані обличчя друзів повернули його до дійсності.

— Я... зі мною все гаразд,— збрехав він. — Просто на мить запаморочилось у голові. Ходімо пошукаємо вихід на дах.

Вони поблукали деякий час, але зрештою знайшли сходи; що вели на дах. На дверях була сигналізація, але хтось утримував їх відчиненими, устромивши томик «Війни і миру» між одвірком і стіною.

Нагорі, у гнізді з книжок, під саморобним картонним дахом, згорнувшись калачиком лежала Елла.

Персі з друзями повільно наближалися, намагаючись не налякати її своїми кроками. Елла не звертала на них уваги. Вона перебирала пір’я та бурмотіла щось під ніс, наче готувалась до вистави.

Персі зупинився за п’ять, футів від неї й присів.