Аля Алістер - У пошуках втраченої магії, Аля Алістер

 Рита з подивом відчула знайому енергію. Невже Герберт був втіленням Кеонола? Цікаво. Значить, у цьому житті вони таки змогли возз'єднатися.

Маргарета наказала наповнити велику сімейну купіль гарячою водою. Зараз би це назвали величезною ванною. А тоді це була величезна діжка з мореного дуба, зроблена на замовлення. Після довгої розлуки подружжя любило поніжитися в теплій воді наодинці. Ніч була чарівна.

Сніданок пройшов весело. Господарі були в чудовому настрої, бешкетували й жартували один над одним. Слуги намагалися стримувати посмішки, але виходило це погано. Як відомо, веселощі заразні.

 Коли з їжею було покінчено, подружжя перейшло ближче до каміна. Настав час обговорити новини. Весна тільки вступала у свої права, і в будинку ще було прохолодно. Марго, накинувши теплу шаль, влаштувалася в широкому кріслі і простягнула ноги до вогню.

— Розповідай, що нового в нас?

 Герберт умостився поруч і обійняв дружину.

— Я відвідав днями доки. Вдалося перекупити знаменитого майстра Теобальда.

На здивований погляд дружини, він з переможною посмішкою оголосив:

— Наступного тижня закладатимемо два нові кораблі. Причому такого тоннажу, якого немає ні в кого. Ці кораблі зможуть возити в півтора раза більше вантажу, ніж найбільший корабель в Англії.

— А куди подівся майстер Годвін? Адже він завжди будував наші кораблі.

— Він став занадто старий і відійшов від справ. Подейкують, що у нього проблеми з пам'яттю і останній неф (корабель), який він побудував, мало не затонув, коли його спустили на воду. Щось він там упустив під час будівництва. Ось Гільдія і відправила його на заслужений відпочинок. Майстер Теобальд зараз вважається найвправнішим. І тепер він працює на нас, — переможно закінчив Герберт.

— І коли ж він закінчить кораблі?

— Якщо погода не підведе, до середини літа обидва судна мають спустити на воду.

 Маргарета важко зітхнула, пригадавши, скільки сил доводиться витрачати, щоб уберегти від піратів і штормів уже наявні кораблі, а тут ще два додаються.

— Гаразд, ще два, так два. Подужаємо, — усміхнулася вона чоловікові.

— До речі, матінка написала, що нас чекають на весілля її троюрідної племінниці. Церемонія відбудеться за два тижні в Лондоні.

— Нас чи тебе? — з іронією поцікавилася Марго.

 Герберт удав, що не почув запитання.

— Якщо ми поїдемо, то треба заздалегідь винайняти будинок. Що скажеш?

 Маргарета не горіла бажанням зустрічатися зі свекрухою, але почувши думки чоловіка, з ніжною усмішкою сказала:

— Звичайно, поїдемо. Адже тобі треба розширювати знайомства. Принагідно провідаємо нашого Едварда й батька.

— Ти в мене найчудовіша дружина, — зрадів чоловік. — Тоді треба терміново зайнятися підготовкою, — і поцілувавши Марго, вийшов із кімнати, наспівуючи якусь веселу мелодію.

 До Марго підійшла Іда і влаштувалася поруч, на тепле ще місце господаря.

— Співчуваю, — тихо сказала вона. — Стара кікімора вочевидь знову якусь капость влаштує. Стільки років минуло, а вона все ніяк не вгамується.

— Бог із нею. Адже ми з тобою завжди її пастки обходимо. От якби ще рота їй зашити...

 Іда хмикнула.

— Організуй їй втрату голосу. Адже це не членоушкодження, а просто тимчасовий захід.

 Господиня посміхнулася.

— Як варіант. Плітки, це ж гріх. Доведеться врятувати її від гріхопадіння. Розумниця моя.

Кішка застрибнула до неї на коліна, пропонуючи погладити себе на знак подяки.

 Будинок у Лондоні був цілком пристойний. Три поверхи, каміни на кожному поверсі, спальня господарів, кухня на першому поверсі та приміщення для слуг.

 Настав ранок урочистого дня. Фелісія нарешті принесла вбрання від кравчині.

 Верхня сукня зі щільного шовку насиченого смарагдового кольору без рукавів, широкий поділ спідниці спадав гарними складками спереду до коліна й довгий, з невеликим шлейфом ззаду. Нижня сукня з тонкої тканини завдовжки до підлоги, з відкритим ліфом і довгими рукавами, що розширюються донизу. До подолів верхньої і нижньої суконь були пришиті смуги з темнішого шовку, багато розшиті вишивкою. Виріз верхньої сукні оторочений хутром горностая. У колір сукні був і широкий плащ, підбитий хутром і з прорізами для рук. Довге волосся Маргарети служниця заплела у дві коси з вплетеними в них нитками перлів. Потім вона виклала коси навколо голови і зверху накрила цю красу найтоншим невагомим шовком ніжно-зеленого кольору.

Коли Марго вийшла до зали, Герберт уже чекав на неї. На ньому був одяг темно-зеленого кольору, розшитий у тому ж стилі, що і її сукня. Пара мала дивовижний вигляд. Чоловік поцілував кохану, простягнув їй руку і, підморгнувши, сказав:

— Ти чудова, як завжди. Підемо, розважимося.

 Маргарета зітхнула і, вклавши свою руку в його, відповіла з посмішкою:

— Сподіваюся, нам це вдасться.