Блейк Крауч - Рекурсія, Блейк Крауч

Гелена надто різко повертає, машина йде юзом по спресованому снігу і спрацьовує автоматичне розблокування гальм.

— Якщо ти намотаєш джип на дерево, то ми ніколи не…

— Бляха, я тут виросла, я знаю, як по снігу їздити!

Машина вилітає на прямий відрізок і жене спуском, густі ряди ялин швидко проносяться повз них.

— Їм доведеться нас атакувати, — каже Гелена.

— Чому ти так думаєш?

— Ціла купа причин — ми про них говорили ще в DARPA. Сценарій, найгірший для всіх: одна з країн засилає агента на півстоліття назад — і мільярдів людей як не було. Їм доведеться вдарити по нас усім, що вони мають, у розрахунку знищити крісло до того, як ми пустимо його в хід.

Гелена вмикає радіо та залишає територію заповідника. Вони вже опустилися на пару тисяч футів.

Снігу тут майже немає, лише де-не-де в тіні біліють нерозталі плями.

«— … перервати нашу передачу. По всій країні оголошено надзвичайний стан. Чекайте на важливе повідомлення. — У салоні моторошно завиває тривожна сирена. — Передаємо звернення Уряду США. Це не навчальна тривога. Об’єднана система аерокосмічної оборони США та Канади зафіксувала запуск російських і китайських міжконтинентальних балістичних ракет. Очікується, що ракетний удар по численних об’єктах на території Північної Америки відбудеться впродовж найближчих десяти-п’ятнадцяти хвилин. У країні оголошено надзвичайний стан. Повторюю. В країні оголошено надзвичайний стан. Оголошення надзвичайного стану означає, що країна зазнала агресії та що ми повинні вжити оборонних заходів. Усі громадяни зобов’язані негайно перейти у сховища. Скористайтеся підвалами чи глухими приміщеннями на найнижчому ярусі міцної будівлі. Не підходьте до вікон. Якщо зараз ви на вулиці чи у транспорті, то, негайно вирушайте до сховища. Якщо це неможливо, то знайдіть у землі підхоже заглиблення та ляжте в нього долілиць».

Гелена розганяється путівцем до ста миль на годину, передгір’я в бічних дзеркалах і у дзеркалі заднього огляду віддаляються з фантастичною швидкістю.

Баррі нахиляється та розстібає ремінці, що кріплять снігоступи до засніжених похідних черевиків.

Коли вони виїжджають на трасу, Гелена витискає з двигуна все, що можна.

Ще миля — й вони на околиці міста.

На узбіччі що далі, то більше покинутих машин із відчиненими навстіж дверцятами. Люди в паніці кинулися шукати сховищ.

Гелена б’є по гальмах — усі смуги дороги забиті. Юрми людей вистрибують з машин, перелазять через бокову загорожу та скочуються вниз по насипу, який спускається до бурхливого потоку бурих талих вод.

— Ти дотягнеш до з’їзду з дороги? — запитує Баррі.

— Не знаю.

І вона їде далі, обминаючи людей і таранячи бампером джипа розчинені двері машин. Інакше тут не проїхати. До потрібного їм з’їзду не пробитися, тому Гелена виїжджає на крутий трав’янистий схил, і, промкнувшись між поштовим фургоном і кабріолетом, нарешті опиняється на естакаді.

На відміну від траси, тут практично безлюдно, і вони несуться розділовою лінією під тривожне завивання сирен.

Їхня лабораторія розташована в Лейквуді — західному передмісті Денвера, у будівлі з червоної цегли, в якій колись була пожежна.

Зараз до неї трохи більше милі. Баррі дивиться у вікно й дивується з того, як навколо майже все спорожніло.

На дорозі немає машин.

Майже немає людей.

За його підрахунками, відколи вони вперше слухали заяву про надзвичайний стан, минуло як мінімум десять хвилин.

Він переводить погляд на Гелену, щоб сказати те, що вже казав раніше: що хоче бути з нею, хай там як.

І тут крізь її вікно він бачить спалах небувалої сили. Квітка розжареного світла виростає на східному обрії біля скупчення хмарочосів у центрі міста — світла такого інтенсивного, що воно обпалює йому рогівки й шириться на цілий світ.

Обличчя Гелени спалахує сяйвом, і все в полі його зору, навіть небо, втрачає колір, заливаючись нестерпно яскравою, палючою білиною.

П’ять секунд він нічого не бачить, коли ж зір повертається, все відбувається нараз.

Усе скло в джипі вибухає…

Сосни в парку хиляться так низько, що вершечками дістають до землі…

Несамовитий вітер розносить над дорогою уламки знищеного придорожнього торговельного центру…

Чоловіка, який котить тротуаром продуктовий візок, жбурляє вгору на півсотні футів…

А їхній джип перевертається, голосно шкребучи металом по асфальту, ударна хвиля кидає автомобіль через дорогу, в обличчя Баррі летять іскри.

Коли джип завмирає біля бордюру, докочується і звук вибуху — гучний, як сурми Армагеддону, і такий потужний, що здається, луснуть ребра. Єдина думка крутиться в голові: звук вибуху досяг їх надто швидко.

За лічені секунди.

У такій близькості до епіцентру довго не протягнеш.

Усе нерухоміє.

У вухах дзвенить.

Одяг Баррі вкрився обвугленими плямами, деякі досі тліють із країв.

Касовий чек в одному з підстаканників згорів на попіл.

Через вентиляційні отвори в салон валить дим.

Джип лежить на правому боці.

Баррі досі пристебнутий паском безпеки.

Увесь світ — точніше те, що залишилося від нього — він бачить перекинутим на дев’яносто градусів. Викрутивши шию, Баррі дивиться вгору на Гелену. Вона так само сидить за кермом, утримувана ременем безпеки, голова її похилена та нерухома.

Баррі кличе її, але не чує звуку свого голосу.

Лиш відчуває, як вібрують голосові зв’язки.

Тоді він відстібається і, пересилюючи біль, обертається до дружини. Очі в Гелени заплющені, обличчя — яскраво-червоне, вкрите з лівого боку друзками скла.

Баррі дотягується до її паска, відстібає.

Гелена падає на нього. Розплющує очі, судомно хапає ротом повітря.

Її губи ворушаться, вона щось намагається сказати, але замовкає, коли розуміє, що ніхто з них нічого не чує.

Гелена підіймає руку, червону і вкриту пухирями, показує на вибите лобове скло.

Баррі киває, вони вилазять назовні й так-сяк спинаються на ноги посеред шляху. Навколо них таке спустошення, що й у кошмарному сні не побачиш.

Неба не стало.

Дерева перетворилися на скелети, і розжарене листя сипле з них вогняним дощем.

Гелена вже клигає по дорозі. Баррі кидається за нею та вперше після вибуху звертає увагу на свої руки. Вони такого самого кольору, як обличчя в Гелени, і вже пішли пухирями, обпечені розжареним спалахом теплового випромінювання.

Він торкається свого обличчя, голови — і в долоні залишається пасмо волосся.

О господи!

Починається паніка.

Баррі наздоганяє Гелену, яка, накульгуючи, біжить хідником, вкритим димучими уламками.

Темно, як пізнього вечора, сонця не видно.

Біль наростає.

Обличчя, руки, очі — все болить.

До нього повертається слух.

Звуки кроків.

Виття автомобільних сигналізацій.

Трохи далі хтось ридає.

Оглушене місто страхітно мовчить.

Вони повертають за ріг, і Баррі прикидає: до колишнього пожежного депо ще приблизно пів милі.

Гелена раптом зупиняється,