Марек Краевський - Останній письменник, Марек Краевський

просто забув заплатити йому вчасно. А у Дракона були свої непохитні принципи – наркоман, який вчасно не платить, для нього перестає існувати.

О четвертій ранку, коли він вливав в себе сьому альпійську каву, він раптом стукнув себе по лобі. Вихід був! Звичайно!

– В дупу старого, — сказав він собі. – Не збираюся платити за нього заставу, нехай сидить. Відразу заплачу Чурчуку, і завтра його авіонетка прилетить до Вроцлава за мною. Я полечу до Львова, і через рік психосуїцидальна хвороба залишиться лише темним спогадом, як і для сотень пацієнтів українця.

А потім його охопили докори сумління. Він не міг такого вчинити із власним батьком.

Він згадав ті кілька хороших хвилин, коли його мати вже виїхала в тибетський монастир, а батько приходив до нього в інтернат. Він брав його на свята та канікули. Цей час вони проводили вдвох, без родичів. Ходили в гори або дивилися фільми. Розмовляли або довго мовчали. І навіть ця тиша була доброю.

Він також згадав, як одного разу його батько без попередження прийшов до нього в інтернат. На той час Йонашеві було одинадцять років. Вони пішли на прогулянку до парку навколо школи. Йонаш дістав із кишені п’ятдесят пан'євро, які він заощадив. Він дав батькові цю купюру і просив: "Не йди, залишайся, я тобі заплачу, тільки залишися". Каміль розплакався. І того дня нікуди не поїхав.

Таких хороших моментів було небагато, і більшість його підліткових років були сповнені гіркої туги та повільно зростаючої ненависті до батьків. Він міг звернути її і проти своєї матері, але та стала міфом, красивою жінкою, яка цілувала його перед сном, поки одного разу, дізнавшись про чергову зраду батька, вирішила постояти за себе в морозному повітрі Тибету. Залишився батько – конкретна постать, винуватець усього зла.

– Терпіти не можу, — прошипів Йонаш і різко вдихнув крізь зціплені зуби. - Терпіти не можу. Я повішуся через цього старого придурка.

Він одягнув фонокуляри й прокрутив поглядом список контактів. Серед зашифрованих і невидимих ​​був Дракон.

Йонаш набрав його номер. Той не відповів. Хлопець відчував, як у нього перекручуються кишки.

– Курва твою мати! – звернувся він до уявного злого бога Псіхосуїцидія. – Срачку ти ж мав наслати на мене лише завтра, сукин син!

В фонокулярах він поїхав до ванної. Але не помітив купи старого одягу. Наїхав на нього. Візок застряг. Кишки Йонаша скрутилися вузлами.

З останніх сил він скинув тіло з візка.

Кишки не витримали.

Хлопець повз до ванної кімнати, залишаючи за собою коричневі смуги.

Потім задзвонили фонокуляри.

Це був Дракон. Йонаш щось прохриаів у мікрофон.

– Я чув, що у тебе була абста, наркеша, — кинув Дракон. – Я буду там не раніше, ніж через дві години. Подвійна ціна. І бабло наперед.

Через дві години Йонаш, вимитий і тремтячий від холоду, сидів перед вхідними дверима й рахував хвилини. Протяг, що віяв квартирою, давно розвіяв сморід.

Рішення внести заставу за батька та перерахувати відповідну суму на рахунок Технофеміди на мить заспокоїло його думки.

– Я заплатив за Каміля, я заплатив за нього, – повторював він собі. – У мене будуть таблетки, так, таблетки. Я хороший син, так… Добре.

Дзвінок домофона тріпнув його нервами. Йонаш боявся, що не встигне відкрити і Дракон піде. У нього була напоготові тростина, якою він натиснув кнопку, яка відкривала замок у дверях будинку. Він натиснув. Почув кроки.

Страх стиснув йому горло.

Там йшло кілька людей. А мав бути лише один. Дракон.

Йонаш одразу замкнув двері. Хтось застукав в них. Різко пролунав дзвінок.

Хлопець полегшено зітхнув. Якщо це Дракон та його дружки прийшли провчити його через його затримку, то він зараз забарикадований і в безпеці.

І тут він почув скрип вікна і кроки в кімнаті балкону. Він залишив двері відкритими, щоб провітрити квартиру.

– Знаєш що? – почувся звідти сильний низький голос. – Дракон також і мій постачальник. Він медбрат за професією, ти це знав? Він часто приходить до мене, щоб детоксикувати мою дружину...

Йонаш повернувся в бік голосу. У нічній тиші він здавалося йому таким сильним і чітким, наче людина говорила через підсилювач.

У відчинених балконних дверях стояв Тимон Петрі. Обличчя не було видно, тільки висока кістлява постать. А позаду нього стояли двоє чоловіків, чиї масивні тіла повністю перекривали слабке світло ліхтарів.

– Знаєш таке: "Помста — це страва, яку найкраще подавати холодною"?. Знаєш ти це чи ні, потвора?

– Не знаю, не знаю, — повторив Йонаш, затинаючись.

– Але я віддаю перевагу теплому, навіть гарячому, — продовжував прибулець, підносячи руку до рота. — Я не буду чекати, поки його засудять. Я не вб'ю його руками якогось в'язня, бо хочу побачити його смерть. Я не буду чекати, поки він вийде з тюрми після відсидки, тому що тоді помста буде холодною і не смакуватиме мені…

Йонаш спробував щось сказати. Він відчув, як його горло здавлюється, скрипить.

Йому спала на думку абсурдна думка, що новоспечений жалібник сміється.

Грудень 2077 року

Коли того ранку Каміля Скриптора випустили з в'язниці під заставу, внесену кількома годинами тому, він спочатку подзвонив синові, щоб подякувати. Той не відповідав.

Працює, не відповідає, подзвоню пізніше. Зараз лише купання, гоління, чиста білизна, чиста сорочка. Позбутися смороду камери!

Поки він приймав душ, задзвонили його фонокуляри, що лежали в раковині. Він натиснув кнопку динаміка в душовій кабіні і почув повідомлення від комісара.

– Я чув, що вас відпустили під заставу. Я радий. Професор Мругальський пропонує зустріч. Каже, що в справі тих записів вже все зрозуміло. Усих, навіть латинською. Сьогодні о десятій вечора в його кабінеті. Дістатися важко, тому ми домовилися зустрітися за п'ять до десятої перед центральним входом до університету, прямо біля колишнього костьолу. Твоє мовчання сприймаю за згоду.

Скриптор подивився на годинник. Була майже дев'ята. Встигне.

Він витерся й ретельно одягнувся. Одягнув темно-синю блузу з жовтою облямівкою, що була датчиками, що вимірювали різні параметри його тіла. До цього бежеві брюки та елегантними двоколірні чорно-коричневі черевики на підборах. На плечі накинув коротке чорне пальто зі штучної вовни і вдягнув елегантні фонокуляри. Перенісши дві іконки на їх внутрішній поверхні, він замовив автон.

А потім прийшов мульток від Брунетти. Скриптор почав читати, щойно сів до транспортного засобу.

Шановний Каміль,

Не знаю, чому ти тоді втік, і не хочу повертатися до тієї події. Я не