Вільям Форд Гібсон - Нейромант

– в ореолі наркотичного шалу, у лляній смугастій робі, у яку був убраний на даху готелю.

– Знайомитеся? Цікава дівчина, правда ж? Зрозумів це, тільки-но вперше побачив її. – Він обійшов Три-Джейн і підступив ближче. – Але нічого не вийде, ясно?

– Та невже, Пітере? – Моллі спромоглася зухвало вишкіритися.

– Мовчозим не перший, хто так помилився. Недооцінив мене. – Він перетнув кахляну смугу, що оточувала басейн, підійшов до білого емальованого столика й плеснув мінеральної води у важкий кришталевий келих. – Він говорив до мене, Моллі. Підозрюю, він до всіх нас говорив. До тебе, до Кейса, до того, з чим в Армітіджі можна говорити. Знаєш, він нас не дуже й розуміє. У нього є ті моделі, та вони лише статистика. Ти, можливо, і статистична тварина, дорогенька, а Кейс і поготів, та в мене є певна риса, невираховна за самою своєю природою.

Він відпив води.

– І що ж це за риса, Пітере? – запиталася Моллі байдужим голосом.

Рів’єра засяяв.

– Збоченість. – Він повернувся до Моллі й Три-Джейн, прокручуючи залишки води в міцному глибокому циліндрі з гірського кришталю, наче насолоджуючись його вагою.

– Здатність надихатися на дію без мети й причини. І я ухвалив рішення, Моллі, цілком безцільне й безпричинне рішення.

Вона чекала, дивлячись на нього знизу.

– Ох, Пітере, – промовила Три-Джейн у ніжному захваті, виявів якого зазвичай можуть домогтися тільки діти.

– Не буде тобі слова, Моллі. Як бачиш, він мені й про слово розповів. Звісно, Три-Джейн знає код, але ти його не отримаєш. Як і Мовчозим. Моя Джейн – амбітна дівчинка, у нашому збоченому розумінні. – Він знов посміхнувся. – У неї є бачення родинної імперії, і двійко божевільних штучних інтелектів – незбагненних настільки, наскільки це взагалі можливо – нашим планам тільки завадять. Отже. Приходить Пітер Рів’єра й рятує її, розумієш? Пітер каже: будь тихо. Увімкни таткову улюблену свінгову платівку й дозволь Пітерові знайти оркестр, тебе вартий, ціле кабаре танцюристів – усе для поминок, гідних Короля Ешпула. – Він допив воду. – О ні, татку, тебе мені замало. Ти зайвий тепер, коли Пітер прийшов до мене.

А потім, рожевий від кокаїну й меперидину, він метнув келих точно в її лівий очний імплант, і її зір вибухнув кров’ю й світлом.

Мелкам висів розпластаний під стелею кабіни, коли Кейс зняв троди. Нейлонова страхувальна система, застебнута навколо пояса, була припнута до панелей обабіч еластичними тросами на гумових присосках. Мелкам був без сорочки й відкручував центральну панель незграбним на вигляд ключем для монтажу в невагомості, і товсті контрпружини інструмента деренчали щоразу, коли він викручував черговий шестигранний болт. «Маркус Гарві» стогнав і здригався під дією тяжіння.

– Мовчазний веде нас із тобою стикуватися, – повідомив зайонець, скидаючи болт у в’язану торбинку на поясі. – Мелкам керує посадкою, а ще добуває нам робочий реманент.

– Ти аж там інструменти тримаєш? – Кейс, витягнувши шию, спостерігав, як надимаються м’язи на жилавій коричневій спині.

– Оцей – так, – відказав Мелкам, витягаючи довгастий згорток чорного полікарбону зі схову за панеллю. Він почепив панель на місце й закрутив єдиний шестигранник, що кріпив її до стіни. Чорний згорток доплив до корми, перш ніж він закрутив болт. Мелкам розчепив вакуумні застібки на пряжках системи, вивільнився з неї й підтягнув до себе видобутий зі схову згорток. Відштовхнувся, проплив над пультом – на головному екрані пульсувала зелена стикувальна схема – і вчепився за Кейсову протиперевантажувальну сітку. Підтягнувся до підлоги й підчепив клейку стрічку на пакунку товстим шершавим нігтем великого пальця. – Один китайський чоловік каже, воно істину глаголить, – пояснив він, розгортаючи старовинний автоматичний дробовик «Ремінґгон», укритий товстим шаром мастила. Ствол відпиляний за кілька міліметрів від цівки. Приклад відпиляний цілком – його замінило дерев’яне пістолетне руків’я, обмотане затертою чорною клейкою стрічкою. Мелкам пахнув потом і ґанджею.

– І це все?

– Так точно, ман, – відповів той, витираючи червоною ганчіркою мастило з чорного ствола. Полікарбоновий чохол він намотав на ту ж руку, якою тримав пістолетне руків’я. – Ми з тобою тепер точняк Растафаріанський бойовий флот.

Кейс натягнув троди на чоло. Знову чіпляти техаський катетер він і не думав: по-справжньому сходити до вітру він матиме можливість у Стрейлайті, нехай навіть востаннє.

Він увімкнувся.

-Здоров, – сказав конструкт, – наш друг Пітер там геть береги поплутав?

Схоже, вони вросли в тессьє-ешпулівську кригу: арки смарагдових мостів розширилися, стали суцільною масою. У складових китайської програми, що їх оточували, переважав зелений колір.

– Наближаємося, Дікс?

– Ближче нема куди, скоро знадобишся.

– Слухай, Дікс. Мовчозим каже, що Кван ухопив нашу «Хосаку» намертво. Я маю вимкнути тебе й свою деку з мережі, перенести тебе в Стрейлайт і знову ввімкнути у внутрішню мережу вілли, – так він казав. Ми продовжимо набіг ізсередини, зі стрейлайтівської мережі.

– Клас! – відповів Рівний. – Коли я відмовлявся зайти через сраку, якщо можна було запросто зайти через парадні двері?

Кейс перемкнувся.

У темряву її очей, у спазматичну синестезію, де біль смакував, наче старе залізо, пахнув динею, відчувався, мов крила мотиля на щоці. Вона лежала непритомна, і її сни були для нього закриті. Коли зоровий чип спалахнув, літери й цифри оточувало тьмяно-рожеве гало.

07:29:40

– Я страшенно засмучена, Пітере. – Здавалося, голос Три-Джейн лунав звідкись із глибини. Він зрозумів, що Моллі не втратила слуху, але зразу збагнув: симстим-передавач на місці, він працює, і Кейс відчув, як корпус врізається їй під ребра. Її вуха вловлювали коливання дівочого голосу. Рів’єра щось нерозбірливо пробурмотів у відповідь. – А мені – ні, – відповіла вона, – і це не жарти. Хідео принесе медсистему з інтенсивної терапії, але їй потрібен хірург.

Запала тиша. Кейс чітко чув льопання води об бортик басейну.

– Що ти казала їй, коли я повернувся? – Рів’єра наблизився впритул.

– Про матір. Вона питала в мене. Гадаю, в неї був шок, справа не тільки в ін’єкції від Хідео. Навіщо ти так із нею?

– Хотів знати, чи розіб’ються.

– Один розбився. Коли вона опритомніє – якщо вона опритомніє – ми знатимемо колір її очей.

– Вона винятково небезпечна. Надто небезпечна. Коли б мене не було тут, аби відволікти її – відвернути її увагу на Ешпула й мого власного Хідео, щоби відвести гранату, – ким би ти була зараз? Її полонянкою.

–