Олександр Кваченко - Невідома планета, Олександр Кваченко

Минуло пів години, я вже думав, як вилізти звідси без лебідки та раптом мені щось зверху закрило небо. Я спробував викликати кіборга, він не відповів. Щось велике, принюхалося і намагалося лізти у колодязь. Раз лізе значить відчуває мене, включив ліхтарі на повну потужність, це виявилася схожа тварина як з третього рівня. Я відкрив вогонь по голові, голки прошили її майже на виліт. Зараз вони не відскакували від псі бар'єра, тварина не встигла застосувати його, або не мала псі захисту, тіло впало майже на мене, зачепивши плече. Потім ще стрибнуло кілька дрібних до метра завдовжки, їх підстрелив ще на підльоті. Вони впали на дно колодязя з гулким звуком, мляво ворушились, добив клинком. З похмурою рішучістю вирішив боротися до кінця, аптечка скафандра щось ввела, полегшало, але адреналін все ще бив по моїх венах.

Колодязь луною відбивав далекі звуки інших тварин, нагадуючи про небезпеку, що ховається у висоті. Наступним зазирнула велика істота, вона довго нюхала повітря і тихо порикувала, я чекав, може піде далі. Але ні, вона спробувала залізти. Я увімкнув світло і відкрив вогонь. Ця тварюка вже була з псі бар'єром, голки рикошетили в стіни колодязя, тоді я змістив вогонь на стіни може так її дістану. Вона все протискалося всередину. Раптом істота випустила верескливе ревіння болю, відбите через колодязь, як первинний крик люті, стрілянина рикошетом принесла результати. Пролилася кров, тварюка заворушила швидше ногами та вдарила у відповідь псі ударом. Секунда дезорієнтації та я знову намагаюся продовжити стріляти. Не встиг! Кидок важкого тіла придавив мене до стінки, пощастило тварюка впала мордою вниз на трупи. Намагалася розвернутися до мене, але я тицьнув кудись у тіло клинком, у голкометі закінчилися голки. Вона вивернулася і вирвала ще й клинок з руки. Просто над обличчям я побачив відчинену пащу тварини, готової одним укусом роздробити мені руку. Ткнув їй у зуби розряджений голкомет і шарив на поясі в пошуках ножа. Тварина тиснула на мене своєю вагою, погрожуючи розчавити груди своєю величезною масою об стіну колодязя.

Знайшов. Я встиг всадити ніж їй прямо в око, перш ніж вона змогла повністю розвернутися, лівою рукою поставити блок, уперся, щоб вона на мене не тиснула. Тварина шалено засмикалася, замотала головою, намагаючись звільнитися, передньою лапою безжально рвав мою ліву ногу в скафандрі, але я не відпускав його, обома руками заважаючи виплюнути з пащі голкомет і давлячи ножем в очницю, заганяючи його глибше. У фінальному спалаху зусилля, я зумів дотиснути кинджал до мозку, тварюка смикнулася та обм'якла. Залишилося витягти себе з-під тіла істоти, одну ногу не відчуваю. Скафандр і нейромережа переливалася кольорами веселки та звітували про пошкодження тіла. Аптечка колола препарати, а скафандр відновлював внутрішній тиск латаючи дірки. Попри пекучий біль у нозі, трохи відповз убік. На вигляд не зламана, але м'язи не працюють, як запінена колода, виглядало місце ушкодження скафандра та ноги.

Озирнувся, в ямі більше нікого не додалося, зверху тихо, помітив у руках кинджал, я його не випускав із рук. Трохи далі стирчав у тілі клинок, схоже, коли тварюка смикалася він її держав, саме він і не давав їй повністю розвернутися до мене і порізав їй все всередині. Пощастило. Хоча якщо не підвезуть мене до мед капсули, то тут і залишуся. Почитав висновки нейромережі, кілька днів простягну. Де їздить Тех, не зрозуміло, все пішло не за планом, але якщо і його порвали, то мене тут ніхто не знайде. Не скажу скільки минуло часу я сидів у напівдрімоті, нагорі почувся шум і невдовзі з'явився розвідник Теха. Я підняв руку.

— Як ти тут Мік, живий? - запитав він по зв'язку.

— Поки так. Що там на вершині?

— Поки тихо, але треба уходити, я зграю відвів убік, через годину вони знову будуть тут, до тебе спускається лебідка чіпляйся.

Я пристебнувся і поїхав на верх, скрипучими зубами від болю який пульсувала в ушкодженій нозі. На вершині постала картина геноциду тварин, тут у чотири дула двох глайдерів було викошене близько ста тварин різних розмірів. Доріжка трупів йшла за найближчий пагорб, куди відступав кіборг, відводячи за собою зграю.

— Скільки їх було? - запитав я, вказуючи трупи.

— Багато, близько двох тисяч. Гадаю, ми потрапили на групу, яка повертається з набігу. Схожі на тих, що живуть на звалищі кораблів. Ти їхати зможеш на глайдері?

— Думаю що так, тільки ногу треба примостити. Як ми їх проморгали? - намагаючись сісти на сидінні, щоб нічого не боліло, запитав я.

— Місцевість кам'яниста і багато пагорбів, вони вискочили з низини, радар їх пізно виявив.

— Зрозуміло. Що з паливом. – начебто зручно, нічого не болить, сів.

— Завантажено, вистачить на політ у місто, а там заправимося нормальним.

— Поїхали, я готовий. До речі, я там в криниці ще одного з псі захистом вбив. Цього разу, на мене не так вплинув псі удар, як на базі, лише на пару секунд дезорієнтувався. Думаю, це допомог камінь, що ти мені дав, якби не він мене б з'їли, дякую. - підняв глайдер у повітря, починаючи плавний розгін.

— Дістань його, він повинен трохи світиться після атаки.

— Так, точно, став яскравішим. - роздивився я його з-за коміра.

— Псі каміння дороге в місті, його не можна нікому показувати. Можуть бути проблеми. Чим яскравіше він світиться, тим дорожче. - поінформував мене Тех.

Не поспішаючи ми доїхали до бази, там мене поклали в стару медичну капсулу на лікування. Ліка запевнила, що там стоять перебрані картриджі, і мені нічого не загрожує. Подряпиною назвавши подерті м'язи до кістки, сказала завтра вранці буду знову бігати. Потрібно було одягати під низ свій комбінезон із вставками, не було б таких ран. Але додумати мені не дали, кришка закрилася.