Ендрю Нейдерман - Адвокат диявола

годинник у себе на руці. — Гаразд, прошу не зволікати. Я зателефонував дружині, але забув, що сьогодні в нас будуть гості.

— Вибачте, Бобе. Я б не робив цього, якби…

— Сідайте, Кевіне. Я вас вислухаю. Чому ви такий схвильований?

Він перейшов до свого крісла. Кевін сів і на мить відкинувся назад, аби перевести дух.

— Я не знаю, з чого й почати. Досі не думав, як це вам подати.

— Просто переходьте до суті, Кевіне. Деталі можна буде обговорити згодом.

Кевін кивнув, глитнув, а тоді нахилився вперед.

— Я прошу у вас одного: дайте мені шанс, — сказав він, піднявши ліву руку, наче автоінспектор, — і не відмітайте моїх слів одразу, гаразд?

— Я вас уважно слухаю, — сухо відповів Мак-Кензі, знову дивлячись на наручний годинник.

— Бобе, я дійшов висновку, що Джон Мільтон — це лиха людина з надприродними силами. Можливо, він не людина або, точніше, більше ніж людина. Найімовірніше, він — сам сатана.

Мак-Кензі мовчки дивився на нього — тільки знову підняв брови. Те, що Мак-Кензі не нехтував ним і не сміявся, підбадьорило Кевіна.

— Сьогодні я відвідав Беверлі Морґан. Розумієте, її свідчення здивувало мене так само, як вас. Коли я опитував її перед судом, вона відкинула Ротберґову оповідь, навіть посміялася з неї. Вона явно дуже не любила цю людину й нічим не хотіла йому допомагати.

— Так, ну… можливо, у неї почалися муки совісті. Ви не гірше за мене знаєте, що свідки злочинів часто відмовляються свідчити. Більшість притлумлюють почуття провини логічними поясненнями, — сказав Мак-Кензі і знизав плечима. — Коли справа дійшла до цього, їй це не вдалося.

— Містер Мільтон надіслав мені записку якраз перед тим, як я почав допитувати її в суді. Він знав, що вона передумає.

— І ви вважаєте, що для цього були потрібні надприродні сили?

— Ні, інше. Я ж вам казав. Сьогодні я відвідав Беверлі Морґан. Вона постраждала від нещасного випадку… сп’яну. Впала зі сходів, а коли я приїхав до неї додому, вже потрапила до відділення невідкладної допомоги. Я поїхав до лікарні й запитав Беверлі, чому вона змінила свою оповідь. Можливо, вона просто думала, що от-от помре, а може, у ній нарешті прокинулася совість, але вона зізналася мені де в чому, в тому, що колись робила. Бобе, — промовив Кевін, спершись на стіл, — вона сказала мені, що вбила немічну матір Максін Шапіро після того, як старенька довідалася, що Беверлі її обкрадає. Беверлі дала їй надмірну дозу наперстянки. Про це ніхто не дізнався, цього ніхто не запідозрив. Обкрадала вона й Максін — цупила то дещо з коштовностей, то трохи грошей.

— Отже, її вона теж убила?

— Ні, Максін не знала, чим займалася доглядальниця, а якщо й знала, то їй було байдуже. Це Стенлі Ротберґ убив свою дружину. Я впевнений у цьому, а ще впевнений у тому, що про це знав містер Мільтон. І навіть що він знав це наперед.

— Що? Що ви маєте на увазі? — Мак-Кензі відкинувся назад. — Джон Мільтон був у курсі?

— Гадаю, що так, у певному розумінні. Він знає, що в нас криється здатність чинити зло, — промовив Кевін і замислився на мить, а тоді швидко підняв очі. — Коли мені тільки дали Ротберґове досьє, я подумав, що це просто технічна помилка, але Джон Мільтон накопичував інформацію ще до вбивства Максін Ротберґ. Він знав, що її буде вбито і що звинуватять у цьому Стенлі.

— А може, Кевіне, ви правильно думали, що це просто технічна помилка, — тихо сказав Мак-Кензі.

— Ні, і я скажу, чому впевнений, що це не так. Він не просто знає, що робитимуть лихі люди, — він знає, яке зло ми скоїли та приховали. Він пішов до Беверлі Морґан і шантажував її. Він знав, що вона зробила, а вона знала, що зіткнулася з якоюсь грізною злою силою. Тож вона піддалася і зробила так, як він хотів.

— І це вона сказала вам сьогодні в лікарні?

— Так.

— Кевіне, ви самі говорили, що вона напилася й постраждала від нещасного випадку. Я вже був майже готовий дискредитувати її свідчення, показавши, що вона — недієздатна алкоголічка, та я знав, що ви скористаєтеся цим, щоб натякнути, ніби вона могла ненароком убити Максін Шапіро, тому й не став цього робити. Але що важило б її свідчення проти таких людей, як Джон Мільтон?

— Бобе, фірма «Джон Мільтон і партнери» виграла або вдало закінчила всі кримінальні справи, у яких була задіяна, — відповів Кевін. — Це можна побачити, уважно переглянувши судові записи. А ще зверніть увагу на їхніх клієнтів… багато хто з них однозначно винен, але їм зменшують строк або…

— Кевіне, це б намагався зробити будь-який адвокат. Ви самі це знаєте.

— Або вони знаходять способи дискредитувати докази.

— Це просто добрі адвокати, Кевіне. Така їхня робота. Ми це розуміємо. Чому я, на вашу думку, постійно бігаю за поліціянтами? Вони страшенно сердиті й завзяті, вони припускаються помилок і ненавидять мене та інших прокурорів за те, що ми показуємо, що вони можуть, а чого не можуть.

— Я все це знаю. Все це знаю, — нетерпляче промовив Кевін. — Але тут щось більше, Бобе. Їм — особливо йому — приємно рятувати винних людей. Він — справжній захисник зла, адвокат диявола, якщо не сам диявол.

Мак-Кензі кивнув і посунувся вперед.

— Чим ще ви можете підтвердити таку божевільну історію, Кевіне?

— Я щойно з офісу. Зайшов туди й переглянув усі справи фірми на комп’ютері. Як я вже казав, фірма не програла жодної. Я там теж був, але на мене була записана не лише справа Ротберґа. Там була моя перша справжня кримінальна справа, ту, яку я вів на Лонг-Айленді.

— Захист учительки початкової школи, звинуваченої в сексуальному насильстві над дітьми. — Кевін уважно поглянув на нього. — Кевіне, я попросив своїх людей пошукати відомості про вас. Я мусив знати, з яким адвокатом зіткнувся.

— Бачити її там, у досьє фірми Джона Мільтона, було чудно. Ніби він вважав, що я, захищаючи Лоїс Вілсон, працював на нього. А тоді я подумав: може, я тоді справді працював на нього?

— Я вас не розумію.

— Гадаю, у глибині душі я знав, що вона справді домагалась однієї дівчинки, але навмисне