Жан-Крістоф Руфен - Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен

Розділ 1

Дипломатія є мистецтвом, котре вимагає настільки незмінної гідності, такої величі манер, такого спокою, що її навряд чи можна поєднувати з метушнею, зусиллями, поспіхом, коротше кажучи — з працею. Як дипломат досвідчений, месьє де Майє ніколи не виконував своєї ролі краще, ніж у ті години, коли, не маючи жодних справ, сповна віддавався своїй бездіяльності. Цю бездіяльність він умів піднести до гідності важливого державного обов’язку, оточеного, як воно й повинно бути, німбом таємниці, та пройнятого презирством до тих, хто мав би зухвалість вимагати звіту, на що він витрачає час. По відбутті абіссінської місії та після прикрих неприємностей, що він їх мав через церковні інтриги, консул нарешті повернувся до звичного ритму державної служби: читав газети, які доходили до нього з запізненням, прискіпливо підраховував можливі кар’єрні кроки та намагався визначити напрям, у якому могли б розвинутися його цілком законні амбіції. Нарешті, він за установленим здавна порядком наносив візити чималій кількості поважних осіб з турків та арабів, яким говорити було нічого, ні в чому було шукати згоди, і бесіда з якими нерідко сягала витонченості східних барельєфів, які складаються з тисячі звивин, приваблюють зір, але не дають йому розрізнити жодної окремої форми, жодного знаку, нічого.

Цю гармонію було порушено в перших днях травня, 1700 року, себто через вісім місяців після відбуття Понсе та Гаджі Алі. Все відбулося протягом двох тижнів. Спочатку прибула пошта з Олександрії з листом від графа де Поншартрена. Щоб прочитати його, консул зачинився в себе. Після офіційних вітань та кількох незначних зауважень, міністр піднімав питання Ефіопії. Месьє де Майє, на свій подив, прочитав наступні рядки:

«Щодо ваших абіссінський емісарів, я побоююся, що пани єзуїти, які передали вам королівські наміри, злегка змішали їх зі своїми, а вони не зовсім співпадають. Його Величність, дійсно, висловлював мені своє бажання завдяки значним зусиллям служителів ордену єзуїтів побачити Абіссінію в лоні нашої Святої Матері Церкви. Однак він не бажав при цьому бачити у Версалі представників абіссінського короля. Оскільки я сьогодні мав розмову з Його Величністю, то можу вас запевнити, що він не вважатиме доречним приймати подібних посланців, бо абіссінська амбасада може лише серйозно роздратувати Великого Турка, з яким, через останні європейські справи, слід поводитися більш обачно, ніж будь-коли. З останніх ваших листів видно, що ви не дуже сподіваєтеся на повернення вашої місії живою та здоровою. Якщо ж, попри це, вона повернеться до Каїру, та якщо трапиться, що з нею прийдуть посланці короля Ефіопії, я наполегливо раджу вам припинити подорож цих уповноважених до Версалю, потримати їх спочатку при вашій особі, прийняти від них почесті, а потім відіслати їх до їхнього володаря з великою честю, і цього досить».

Через ці нові інструкції мали виникнути великі труднощі. Месьє де Майє приймав за столом похмурий вигляд і, впродовж наступних днів, не припиняв проводити наради з месьє Масе, якого він задля такого випадку витяг з комірки, де той зазвичай нидів. Наступний тиждень вивів на сцену нову несподіванку. До колонії галопом увірвався арабський вершник, чий червоний плащ бився на вітрі. Він зістрибнув на землю перед консульством і заявив, що має лист для представника Франції. Останній прийняв його з рук самого вісника, як і було зазначено на конверті. Розпитавши цю людину, консул дізнався, що пошта прийшла з відстані трьох етапів від Джидди, з Родючої Аравії. Сплатити належало при отриманні листа. Месьє де Майє залишив цю справу секретарю.

Новий лист занурив дипломата у ще більше збентеження, ніж перший. Через це все життя в домі перевернулося. Чарівна механіка консулового розуму, чудово пристосована для перетирання в тонкий пил вільних годин, скрипіла від зерен негараздів, які тепер кидали в неї повними жменями. Мадам де Майє тремтіла від страху, що її чоловік знов піддасть ризику своє здоров’я.

Але найбільш збентеженою, звісно, була Алікс, яку тривожили новини, а ці довгі місяці переносили до всіх можливих царин переживань: надії, занепокоєння, безнадійності та поганих передчуттів. Тепер вона ступала на берег покори.

Одержання двох листів остаточно розпалило її нетерпіння та цікавість. Але месьє де Майє цього разу прийняв рішення не відкривати причин свого занепокоєння перед родиною. У нього залишився неприємний та важкий спогад про безладдя в домі, до якого призвела його надто велика відвертість під час відрядження місії до Абіссінії. Отже, консул обмежувався буркотінням про ускладнення та закривався, немов устриця, при першому ж питанні когось із найближчого оточення.

Попри всі свої зусилля ні Алікс, ні Франсуаза не могли дізнатися нічого більшого, навіть підслухуючи біля дверей. Їм залишалися самі припущення. Те, що було природним плодом збентеженої та закоханої думки Алікс, було таким: з місією Жана-Батіста трапилося щось жахливе. Вона вже не сподівалася нічого дізнатися, коли у Франсуази раптом виникла одна ідея.

— Якщо консул нічого не відкриває, — промовила вона, — єдине, що нам залишається, це самим учинити обшук.

— Увійти до його кабінету, — сказала Алікс, — але ж це неможливо!

Якою б зухвалою не зробилася молода дівчина під впливом Франсуази, думка про подібне порушення поки що наводила на неї жах.

— Це не так вже й складно! — відповіла Франсуаза. — Вночі він залишає всі свої папери на секретері, а двері стоять відчинені. Мені сказав це маленький нубієць, який зачиняє віконниці.

— Ви забуваєте, що в передпокої спить охоронець, і що туди не можна пройти іншим шляхом.

— А чи знаєте ви, — сказала Франсуаза хитро, — що метр Жюремі боявся, що питва, призначеного отцю Габорйо, не вистачить, аби повністю його приспати?

— То що з того?

— Він залишив мені другу пляшку, з якої кілька крапель, якщо додати їх до будь-якої рідини, занурять будь-яку чесну людину в такий безпробудний сон, що не буде навіть потрібно переходити при ній на шепіт. Доброму отцю цього не знадобилося. Але пляшка ще й досі в мене.

Наступного ранку вояка довелося будити за допомогою глека холодної води, яку йому вилили за комір. Месьє де Майє проклинав пияцтво цих східних служників.