Алан Кервін - Екстремофіл, Алан Кервін

▿ 21 ▵

Мартин погляд зміряв Тео згори вниз кілька разів, потім зупинився на його обличчі.

— Неймовірна швидкість відновлення, — сказала вона вражено, однак вже за мить впоралася зі здивуванням, і її погляд знову став важким і колючим, а потім вона подивилася вниз на кузину. — Ханно, запам’ятай, що насамперед чоловіки мають бути розумними. Краса — другорядна.

— Але ж важлива? — закліпала дівчинка.

— Марто, — Лія штовхнула колегу плечем, — припини. Трапляються різні комбінації, і якщо краса йде бонусом до розуму, то це — бінго! Ніхто не заперечуватиме проти подібного збігу, — а потім звернулася до Тео: — Вітаю в Річковому порту! Щоправда, шкода, що і від річки, і від порту лишилася тільки назва, — вона простягнула до Тео руку. — Я Лія.

— Тео. Радий знайомству, — відповів він з обережним рукостисканням.

— Я теж. Дуже, — вона охопила його долоню міцніше, не дозволивши йому забрати руку. — У мене денна зміна: якщо хочеш, то ввечері, коли звільнюся, можу показати тобі місто.

— Якщо в Аяна чи капітана не буде на мене ніяких планів, то я охоче піду на екскурсію. Раніше мені подобалося подорожувати і відкривати нове, — відповів Тео, і Лія задоволено всміхнулася:

— Тоді домовилися. Я хороший екскурсовод. Приготуйся до насиченої програми.

— Добре.

Марта фиркнула і, відпустивши кузину, стрімко пішла до службового коридору. Тео обернувся їй услід. Здавалося, що він є причиною її роздратування, але не розумів чому, що він зробив не так? Невже його ввічливість її дратує? Чи він сам її дратує?

— Профдеформація, — поважно сказала Ханна.

— Та ні. Марта просто така: завжди всім незадоволена. Ще зі школи, — відмахнулася Лія.

 

Емма, закінчивши огляд будинку, вийшла з Марією на поріг.

— Як довго ваші вихованці гостюватимуть в Річковому порту?

— Я не знаю. Можливо, тиждень, а, може, два.

— Коли повернуться, зв’яжіться з офісом Пані Кураторки і повідомте про їхній приїзд.

— Добре.

— Ми повертаємося, — оголосила вона поліціянтам і сріблястому дроїду з білою валізкою.

— Як це? Чому ми не поїдемо до Річкового порту і не проведемо там процедуру чіпування тим, хто досягнув віку? — запитав дроїд, блимнувши зеленими очима.

— Ми повертаємося, — повторила Емма, суворо поглянувши на дроїда. — Це не обговорюється. Коли діти приїдуть — завітаємо сюди ще раз. Мені не наказували вишукувати дітей по Річковому порту. До того ж два тижні не так вже й багато.

Попрощавшись, Емма швидко заскочила до машини, і згодом її транспорт, а також поліційні машини, здійнялися вгору і полетіли туди, звідки прибули.

— Вперше бачу, щоб служба опіки прилітала перевіряти умови проживання дітей із посиленим поліційним супроводом, — сказав Діоніс, дивлячись їм услід.

— Вони хотіли їх забрати і були готові, що діти розбігатимуться чи чинитимуть опір: у кожного полісмена за поясом висів заряджений «ловець», — сказала Лялечка.

— Хіба їх можна застосовувати до дітей? — запитав Оріон.

— Зі снодійним газом не рекомендовано, але в окремих випадках його застосування допускається.

— Гм... — Оріон насупив чоло. — Виходить, що Емма не хоче виловлювати дітей по місту, а хоче зробити це тишком-нишком на віддаленій фермі без свідків?

— Все в дусі Ради Корпорацій. Нічого нового, — кивнув Діоніс.

— Невже вони справді заберуть їх у мене? — з відчаєм запитала Марія.

— У вас ще є час подумати над нашою пропозицією, — нагадав їй Оріон. — Хоча, можна подумати і над іншими варіантами.

 

Денис вирішив розмістити дітей у будинку поруч зі своїм. Сусіди виїхали за Хребет, і два останні роки той стояв порожній. Марта, оскільки вона вже здала зміну, зголосилася підвезти малечу службовою машиною. Старші поїхала на платформі, сховавшись від сонця під тентом.

Тітка Лідія чекала їх на порозі свого дому. Вона, виявляється, вже встигла приготувати для всіх сніданок і накрити стіл у вітальні. Щоправда, спочатку відправила всіх мити руки до ванної кімнати.

— А як ви дізналися, що ми приїдемо? — здивувався Тео, споглядаючи, як дітлахи розсідаються й починають розгрібати бутерброди.

— По рації, — усміхнулася вона у відповідь. — Весь зв’язок у місті здійснюється раціями. Звісно, лінії поліції, медиків і пожежників закодовані, а всі інші якось пристосувалися використовувати те, що лишилося. Рація — не телефон, але для коротких повідомлень чи оголошень годиться.

— Ясно.

Про рації він якось не подумав.

— Тео! Не гай час, снідай! — гукнув йому Аян. — Сідай біля мене. Зараз поїмо, залишимо браслети хлопцям і поїдемо за Бобом.

— На чому? Адже ваша платформа відстежується.

— Побачиш, — загадково посміхнувся Аян. — Денис сказав, що в нього дещо є.

Тео насторожено поглянув на нього, але уточнювати нічого не став. У старого лиса точно є ідея.

— Велосипеди? — здивовано перепитав Тео, коли після сніданку Аян завів його до гаража сусіднього будинку і продемонстрував транспорт. Всього чотири.

— А що не так? Їх не відстежать. Вони легкі й швидкі, а ще... — він замовк і розвернувся до Тео. — Ти що, не вмієш їздити на велосипеді?

— Вмію.

— Тоді в чому проблема?

— Та нема ніякої проблеми, просто не очікував.

— Велосипед — ідеальний транспорт для нашої ситуації. Ти який береш? Я ось цей.

Переконавшись, що з велосипедами все добре, вони вивели їх надвір.

— Коли ви будете? — гукнула до них Лідія, прочинивши двері.

— Мабуть, за кілька годин, разом із Бобом.

— Я зрозуміла, удачі!

Аян поправив захисну маску на обличчі, перевірив шолом і рушив у напрямку місця, де вони лишили Боба. Тео не потребував захисного костюма, однак їхати містом не прикрившись було б небаченим нахабством з його боку, тому він накинув на голову снуда, для годиться одягнув бавовняні рукавички і поїхав за Аяном.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍