Яна Паувел - Відомство мертвих душ. Тіло без душі, Яна Паувел

****

О п’ятій біля фонтану. Андрея періодично повторювала це подумки, щоб не забути. Надто вже насиченим виявився перший день навчального року в Королівському університеті магії. Почалося все з гучного вереску, що ближче до світанку розбудив більшу частину студентів і викладачів.

Андрея одразу ж кинулася до вікна і судячи з гуркоту за стіною, була такою не одна. І криків стало більше. Хто і чому кричав, вона ще деякий час не могла зрозуміти, аж доки не прослідкувала поглядом за цілителями, що вибігли на вулицю і кинулися до одного із встановлених на подвір’ї університету трипортів.

Нудота миттю підступила до горла, і дівчина поспішно повернулася до вікна спиною. Вона не була впевнена в тому, що цілителі зможуть чимось зарадити. Не тоді, коли половина твого тіла залишилась навіки в безодні порталу.

На ранок усі в університеті уже все знали. І обговорювати могли тільки це. Студенти тишком перешіптувалися між собою. Обговорювали як це взагалі могло трапитись. Хтось звинувачував у всьому керівництво університету, яке не належним чином обслуговувало трипорти. Інші стверджували, що причина в порушенні правил користування порталом. Адже, хлопчина, якого розполовинило був молодшим, ніж потрібно. Були й такі, що вбачали зв’язок між збоєм в роботі трипорту і вчорашньою лютою грозою.

Закінчилося все тим, що трипорт демонтували. І зробили це ще до початку урочистостей. Але чутки зупинити було уже неможливо. Навіть промова директора не змогла заспокоїти студентів. Вони увесь час перешіптувалися, висуваючи все більш божевільні припущення.

І приїзд поліції викликав ще більший переполох. Як не старалися викладачі, переключити увагу студентів не вдавалося.

Спокійніше зробилося уже ближче до обіду. Коли поліцейські покинули територію університету і перестали дражнити студентську допитливість.

У Андреї також було безліч запитань, що мучили її. Як вона чула із підслуханих розмов – збої в роботі стаціонарних порталів траплялися вкрай рідко. Більше того, університет уважно слідкував за роботою порталів. Технічне обслуговування проводилося регулярно. І за увесь час роботи, це був перший в історії університету випадок, що призвів до смерті.

Ще більше запитань викликав вік студента. Вона надто добре пам’ятала ту мить, коли спробувала вперше відчинити двері трипорту. Як хтось, хто не досягнув потрібного віку зміг ним скористатися. Хіба це не дивно?

«Студентам 1-3 курсу використовувати трипорт дозволено тільки у супроводі старших»

Це повідомлення раз за разом спливало в її пам’яті. То що це було? Ще один збій? Чи може хтось все таки приклав свою руку до гибелі хлопця.

А ще дивувало те, як швидко поліцейські згорнули розслідування. Ні, вони звичайно провели деякий час на території університету, опитали свідків, поспілкувалися з керівництвом вишу. Але це практично все, що вони зробили. Навіть демонтований трипорт не вилучили. Експертизу провели на місці. Після чого констатували несправність порталу і доручили його знищення керівництву університету.

Уже після від'їзду правоохоронців вона дізналася, що померлий хлопчина був сиротою.

Тільки після цього Андрея нарешті усвідомила увесь жах становища, в якому тепер перебуває. І найдрібніші волосинки на її тілі стали дибом.

За всією цією метушнею, вона не помітила, як студенти її курсу розбилися на групки. І так непомітно вона залишилася одна. Урочиста частина завершилася обідньою перервою і студенти поспішили зайняти свої місця за столом.

Коли Андрея зайшла в їдальню, усі столи уже були зайняті і присісти було нікуди. А тому, постоявши декілька хвилин в черзі, вона взяла на роздачі всього одне яблуко, і не промовивши ні слова покинула їдальню.

Уже на вулиці, дівчина відшукала вільну лавочку в тіні, і присівши на неї відкусила від яблука перший шматок. У зв’язку з вранішнім інцидентом всі стаціонарні портали на території університету були відключені. А тому багато із тих студентів, хто до останнього відкладав поїздку в університет все ще залишалися далеко за його межами, тож, керівництво університету вирішило перенести заплановані на сьогоднішній день лекції на завтра.

А це означало, що поспішати їй нікуди. Розклад занять і схему університету їй ще вчора ввечері приніс староста групи. Підручники з бібліотеки вона забрала сама. Не хотілося відкладати це до останнього. Андрея навіть намагалася щось вивчити, перечитуючи конспекти Аніки. Тому, мабуть і не виспалась.

Позіхнувши, дівчина потягнулася і прослідкувала поглядом за секретарем директора. Той з блідим від чогось обличчям біг від адміністративної будівлі до найближчого трипорту, чим і привернув її увагу.

Дівчина відкусила ще один шматок від яблука, і повернулася так, щоб краще бачити секретаря. Чоловік, бурмочучи щось собі під носа, зупинився поряд із трипортом і почав щось із ним робити.

Андрея уважно спостерігала за його діями, аж доки двері трипорту не відчинилися, і з нього не вийшов високий, темношкірий і блакитноокий вакхарієць. Андрея навіть жувати перестала. Всього із трипорту на територію університету вийшло шестеро вакхарійців. І судячи з форми, в яку вони були одягнені – це були студенти університету.

Андрея одразу ж згадала вакхарійця, якого не так давно бачила на виході з кабінету директора і різко видихнула.